10. Стилістична морфологія

Морфологічні одиниці мови не однозначні у стилістичному відношенні і неоднакові за обсягом стилістичних конотацій. Стилістичні можливості частин мови визначаються категоріальними значеннями кожної частини мови та способами організації слів у текстах певних стилів і жанрів.

Іменники називають світ речей, предметів і явищ, вони іменують (та індивідуалізують) осіб, ознаки і стани, дії і процеси. Вони є номенами абстракцій, понять і конкретно-чуттєвих уявлень, засобом не тільки семантичних, а й стилістичних номінацій (азіат, європеєць, інтелектуал, консерватор, мрійник, майстер, мудрець, новатор, пристосуванець, розумник, романтик, селюк, честолюбець) та ін.

Ці нові враження спричинюють фігуральність мови. Такі тропи, як порівняння, метафора, метонімія синекдоха, оксюморон, творяться переважно на матеріалі іменників. На іменниках будується й таке стилістичне явище, як гете рономінація, або багатоназивання. Ним користуються для того, щоб, уникаючи повторень, в той самий час повніше охарактеризувати предмет розмови, особливо коли йдеться про особу, адже її можна номінувати за багатьма ознаками (статтю, спорідненістю, фахом, звичками, захопленням, невдачами), і кожний номен буде щось додавати до попередньої характеристики особи, викликати нові асоціації і поглиблювати образ. Отже, одна й та сама особа матиме кілька назв. Наприклад, у памфлетах

М. Хвильового критиковані ним письменники названі такими словами: віршомази, борзописці, графомани, писаки, драмороби, папероїди.

До слів березень, вересень, соняшник, завірюха в художніх текстах і розмовному мовленні засвідчені такі синоніми — вторинні образні номінації. Прикметники конкретизують все те, що назване іменниками, роблять його доступним для конкретно-чуттєвого сприймання, передають статичні ознаки за кольором, розміром, формою, якостями, властивостями і тим самим формують в уяві художні образи. Без прикметників мовна картина світу була б одноманітною, безбарвною і невиразною. Прикметники є основою для витворення і функціонування такого класичного тропу художньої мови, як епітет

Числівники є замкненим лексико-граматичним класом слів і до стилістичних категорій не належать, але виконують і стиле творчу функцію у текстах наукового та офіційно-ділового стилів. В інших стилях мови числівники не є стилістично виразними і часто заступаються словами інших частин мови аб описовими зворотами, фразеологізмами кількісної семантики на зразок: тьма тьмуща, мізерна чи величезна кількість, дуже багато, дуже мало, ніщо, па один зуб, граминочка, крапелька тощо.

Займенники у мові виконують функцію узагальнених замінників слів іменних частин мови, бо мають дуже загальну вказівну, неозначену або заперечну семантику. Однак основний компонент у їх семантиці — це відносність. Завдяки їй кожний займенник може співвідноситися з якимись (і багатьма) словами конкретної семантики інших іменних частин мови.

Стилістика виділяє дві основні стилістичні сфери займенників. Перша — це можливість у результаті заміни

займенниками інших слів, як правило іменних, уникати повторів, урізноманітнювати текст і до того ж створювати цілу гаму стилістичних значень (інтимізувати, виділяти, приховувати особу тощо).

А друга — творення з допомогою займенників семантичного ланцюжка, внаслідок чого формується семантична і граматична зв’язність тексту.

Серед усіх частин мови найбагатшою стилістичною категорією є дієслово. Це зумовлено великим обсягом лексичної семантики дієслова (дія, процес, стан, рух, переміщення) і різнотипністю морфологічних категорій, значень, форм дієслів (інфінітив, особові, родові форми, дієприкметник дієприслівник, безособові дієслова, форми на -но, -то). Перехідність/ неперехідність семантичного змісту і формально-граматичного вираження створює передумови для появи стилістичних можливостей дієслівних форм. При декореляції таких співвіднесень.

Дієслово активне в усіх стилях, тому що без нього фактично немає речень, воно в предикативному центрі головне, але різні стилі надають перевагу неоднаковим дієслівним формам.

В офіційно-діловому стилі помітними є інфінітив, дієприкметник та дієприслівник, у науковому поряд з ними виділяються безособові дієслова. Художній стиль користується всіма дієслівними формами, проте надає перевагу особовим формам та формам минулого часу дієслів. Художній текст на них ніби рухається. Динамізм реального та уявного світів, різноманітні метаморфози виражаються переважно через семантику і різні форми дієслів.

Прислівники «стоять» при дієсловах і всебічно характеризують ознаки динамічної семантики дієслів — називають місце, час, способи, умови, причини та інші ознаки протікання дії чи процесу, перебування, стану і тим самим (уточнюючи) увиразнюють художній текст. Образно кажучи, іменники й дієслова є змістом, символами і контурами художнього тексту, а прислівники — завершальними штрихами. Без них не було б довершеності тексту.

Службові частини мови реалізують свої стилістичні можливості у стилістичному синтаксисі та у стилістичних фігурах, зокрема в полісиндетоні, ампліфакаціях.

Іптер’сктиви (вигуки, звуконаслідування, мовний етикет, слова прикликання та відгону тварин) характеризуються емотивно-вольовою виражальною семантикою, тому вони є суцільною стилістичною категорією. Серед інтер’єктивів немає стилістично нейтральних одиниць. Отже, і складність лексичної семантики, і структурованість граматичного оформлення відображається на стилістичних можливостях і реалізаціях частин мови, на особливостях їх використання при конструюванні текстів певних стилів і підстилів, на експресивних якостях окремих розрядів, груп, форм мовних одиниць. Самі частини мови не можна поділити на нейтральні і стилістично марковані, але в їх межах виділяють одиниці та форми, що мають більшу чи меншу стилістичну потужність. Так, в іменниках стилістично виразною є граматична категорія

роду (стильові протиставлення чоловічого і жіночого родів; середнього — чоловічому і жіночому), категорія числа (утворення множинних форм від 5Іп§и1агіа Іапіит і однинних від ріигаїіа Іапіит), окремі форми відмінків, зокрема форми орудного зі значенням порівняння, способу дії, суб’єкта дії.

У прикметниках найширші стилістичні можливості мають завдяки своїй лексичній семантиці якісні прикметники і так звані проміжні групи — відносно-якісні і присвійно-якісні (золота людина, золоте слово; залізний характер , ґрунтовні знання; лебедина зграя, лебедина вірність, лебедина пісня; заяча нора,

заяча шапка, заяча душа; вовчий погляд, ведмежа послуга, павині вічка).

У системі дієслів усі форми стилістично виразні, але найпотужнішими є часові та особові форми.