3. Класифікація суб'єктів міжнародного фінансового ринку

^ Учасники міжнародного фінансового ринку з інституційного погляду — це сукупність кредитно-фінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері між­народних економічних відносин.

Учасників міжнародного фінансового ринку можна класифікувати за такими ознаками: І. За характером участі суб'єктів в операціях:

1. Иеопосередковані (прямі) учасники — біржові члени відповідних ринків похідних фі­нансових інструментів, що укладають угоди за свій рахунок і/чи за рахунок і за дорученням клієнтів, які не с членами біржі.

2. Опосередковані (непрямі) учасники — це учасники, які не є біржовими членами і відпо­відно мусять звертатися до послуг прямих учасників ринку (найбільші маркет-мейкерн).

II. За метою та мотивами участі на ринку:

1. Хедоісери — учасники світового фінансового ринку, які використовують інструмент ринку деривативів для страхування курсового (цінового) ризику, ризику трансферту, який притаманний фінансовим інструментам, своїх активів чи конкретних угод на ринку спот. Вимогам хеджера у процесі виконання угоди, як правило, відповідає реальний фінансовий інструмент, який він має чи матиме на момент виконання угоди. Хеджування — проведення операцій, спрямованих на мінімізацію фінансових ризиків, пов'язаних з існуючими чи май­бутніми позиціями. Це досягається шляхом створення позиції на ринку деривативів, яка була би протилежна позиції, що вже існує чи планується, на ринку реального активу.

2. Спекулянти — укладають угоди виключно з метою заробити на сприятливому русі ку­рсів, і тому рух курсу для них є бажаним. Вони здійснюють купівлю (продаж) контрактів, щоб пізніше продати (купити) їх за вищою (нижчою) ціною і не мають на меті страху ваги сучасні й майбутні позиції від курсового ризику.

Спекулянтів можна поділити на дві самостійні групи:

а) трейдери — намагаються використовувати коливання курсу одного чи кількох контра­ктів, що досягається купівлею контрактів (чи цінних паперів), коли очікується підвищення ї\ ціни, і продажем при зворотному її русі. Для відкри ття позиції за похідними операціями по і - рібні відносно невеликі витрати капіталу (початкова або депозитна маржа) порівняно із зага­льною сумою контракту. Виникає «ефект важеля» (leverage efect), який дає можливість отримати великі прибутки або спричинити великі збитки. Наприклад, при купівлі облігацій­ного контракту номінальною вартістю 200 000 ф. ст. початкова маржа становить 3 %, тобто 6000 ф. ст. Курс ф'ючерса на момент купівлі дорівнює 100. Якщо курс підніметься до 101 (тобто менше як на 1 %), то продаж контракту може принести брутто-дохід на суму 2000 ф. ст, що дорівнює 33,33 % витраченого капіталу (6000 ф. ст). Але якщо курс ф'ючерса падає до 99 (тобто на 1 %), то спекулянт втрачає вже 33,33 % коштів. Трейдери сприяють підвищенню і збільшенню ліквідності ринку і таким чином забезпечують саму здатність ринку функціо­нувати.

б) арбітражери — намагаються використовувати відмінності курсу у різний час чи на рі­зних ринках (наприклад, між форвардним курсом на валютному ринку і курсом відповідного валютного ф'ючерса). Це досягається шляхом одночасного продажу відносно переоціненого інструменту і купівлі відносно недооціненого (одного й того самого інструменту чи активу на різних ринках, чи взаємозв'язаних активів при порушенні між ними паритетних відносин). Арбітражна операція дає змогу отримати інвестору прибуток практично без ризику і не пог­ребує яких-небудь значних інвестицій (наприклад, купівля-продаж активу на спот-ринку і продаж-купівля відповідного ф'ючерсного контракту). Арбітражери сприяють вирівнюванню курсів, цін і поновленню паритетних співвідношень між взаємозв'язаними активами на різ­них торговельних майданчиках, ринках, а також між ф'ючерсним ринком і відповідними ін­шими ринками.

Якщо хеджери та спекулянти (трейдери й арбітражери) представлені на ринку у недостат­ній кількості, функціональна здатність даного ринку може бути поставлена під сумнів.

III. За типами емітентів та їх характеристиками:

1. міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, Міжнародний банк реконструк­ції та розвитку та Європейський банк реконструкції та розвитку);

2. національні уряди і суверенні позичальники;

3. провінційні і регіональні уряди (адміністрації штатів);

4. муніципальні уряди (муніципалітети);

5. квазі-урядові емітенти;

6) корпорації, банки та інші організації.

Якщо розглянути структуру сучасного світового фінансового ринку за типами емітентів, то можна зробити висновок, що до 2/3 ринку облігаційних позик припадає на корпорації і великі банківські структури; до 1/3 ринку (тобто залишкова частина) — на уряди, його орга­ни і міжнародні організації, тобто суверенні емітенти (між ними залишкова частина розподі­ляється порівну).

4. За країнами походження:

   1. розвинені країни;

   2. країни, що розвиваються;

   3. міжнародні інституції;

   4. офшорні центри.

5. За типами інвесторів:

   1. приватні;

   2. інституційні:

Важливою тенденцією міжнародного фінансового ринку початку XXI ст. стало зростання (кількісне й якісне) інституційних інвесторів чи фінансових інституцій колективного інвес­тування. Процеси інституціоналізації фінансових ринків, які знайшли свій вираз у посиленні ролі страхових компаній, пенсійних і взаємних фондів, інвестиційних компаній, привели до орієнтації інвестицій у фондові цінності, оскільки останні мають довгостроковий характер, що, у свою чергу, веде до подальшої сек'юритизації світових фінансових потоків.

Таким чином, серед найбільш значних тенденцій розвитку світового фінансового ринку на сучасному етапі можна назвати такі:

а глобалізація ринків — посилення ролі міжнародних ринків з погляду операцій креди­тування і позичання резидентами різних країн;

І інтернаціоналізація ринків — міжнародний характер операцій позичальників і креди­торів, широка диверсифікація їхніх активів і пасивів по країнах та регіонах, існування стійкої мережі структурних підрозділів за кордоном не дають змоги визначити їх національну нале­жність;

б зростання міжнародної конкуренції між суб'єктами ринку, які є резидентами різних країн, зокрема між ТНК і глобальними фінансовими інституціями, між банківськими та не- банківськими установами;

• інтеграція сегментів міжнародного фінансового ринку — інтеграційні процеси спри­яли підвищенню мобілізації позичкового капіталу, зниженню трансакційних витрат, міжна­родній торгівлі цінними паперами, отриманню оперативної інформації про стан міжнародних фінансових ринків;

І конвергенція сегментів міжнародного фінансового ринку — процес зняття законодав­чих обмежень, перешкод (бар'єрів) регулювання і збільшення кількості міжнародних опера­цій ж міжнародними позичальниками, так і кредиторами, поступове стирання меж між сек­торами та сегментами міжнародних ринків довгострокового фінансування;

І концентрація сегментів міжнародного фінансового ринку — відбувається шляхом укла­дання угод злиття та поглинання фінансових інституцій, у тому числі і серед корпорацій- позичальників. Унаслідок цього спостерігається концентрація значних фінансових ресурсів в обмеженого кола глобальних учасників світового фінансового ринку, які здатні вести активні операції на всіх його сегментах;

і проблеми комп 'ютеризації й інформатизації ринків — прийняття рішень базується на складному комп'ютерному моделюванні, статистичному аналізі великих масивів даних і за­стосуванні методів математично-статистичних симуляцій і нейроних систем прогнозування.

8