§ 20. Складний присудок

Останнім часом виокремлюють ще один різновид присуд­ка —складний присудок, хоча більше підстав назвати його усклад­неним. Цей присудок утворений з двох, трьох чи чотирьох ком­понентів, які об'єднують ускладнену зв'язкову частину та при-зв'язковий член, що виражає лексичне значення присудка.

Складні присудки можуть бути дієслівними та іменними. Складний тричленний дієслівний присудок складається з осо­бової форми дієслова, допоміжного дієслова у формі інфініти­ва та призв'язкового члена — інфінітива: Семен зразу не може зважитись почати бесіду (М. К.). Складний тричленний іменний присудок складається з особової форми дієслова, діє-слова-зв'язки у формі інфінітива та іменної частини: / нам хо­четься бути птахами (О. Г.). Тричленний присудок змішаного типу складається зі зв'язки, призв'язкової частини та призв'яз­кового інфінітива: Штабні офіцери повинні були... весь час орі­єнтувати бійців (О. Г.); Як господиня я була зобов'язана піти сюди з гостем... (І. Ле). Проте у мовознавчій літературі питання про складний присудок ще недостатньо опрацьовано, а тому цей тип присудка визнається не всіма вченими-синтаксистами.

§ 21. Координація присудка й підмета

Особливий вид зв'язку між словами становить зв'язок при­судка і підмета. До останнього часу його називали узгодженням присудка з підметом, вважаючи, що присудок цілковито залежить

58

від підмета, проте вже давно було помічено, що, пов'язуючись із підметом, як гадали, зв'язком узгодження, присудок зберігає по­рівняно з ним більшу самостійність між прикметником та імен­ником в атрибутивному (означальному) словосполученні і, буду­чи одним із головних членів речення, не зливається з підметом так тісно, як прикметник з іменником у словосполученні. (Пор.: дерев 'яний стіл, зелене дерево, дерев 'яному столу, зеленому дереву і т. ін.). У зв'язку з цим виникла потреба відрізняти зв'язок при­судка з підметом від зв'язку узгодження між означенням і озна­чуваним словом в атрибутивному словосполученні. Якщо в ос­танньому означення справді узгоджується з означуваним словом, повністю залежачи від нього, то зв'язок присудка з підметом має відчутно інший характер. До того ж у різних структурних різно­видах речень зв'язок між присудком і підметом має свої особ­ливі ознаки і взагалі спостерігається взаємне підпорядкування головних членів речення один одному. Тому у більшості по­сібників зв'язок присудка з підметом останнім часом розглядаєть­ся як особливий тип зв'язку, що полягає у взаємному підпоряд­куванні цих головних членів речення один одному, яке виявляєть­ся, зокрема, у взаємному уподібненні їх форм.

Такий зв'язок присудка з підметом дістав назву координації. Отже, координація — це взаємоспрямований зв'язок присудка з підметом, що полягає у взаємному уподібненні їх форм.

Оскільки і присудок, і підмет як головні члени речення мо­жуть виражатися різними частинами мови (що особливо стосу­ється присудка), набуваючи при цьому різного морфологічного оформлення, то й координація їх має різне морфологічне вира­ження. Так, у реченнях з простими присудками, вираженими формами дієслова дійсного, умовного й наказового способу, координація зазвичай охоплює такі граматичні категорії, як категорія особи, числа й роду. У реченнях зі складеними при­судками з іменною частиною, вираженою іменником, коорди­нація присудка і підмета відбувається в числі й відмінку, а в реченнях зі складеним присудком з іменною частиною, вира­женою прикметником, — у роді, числі й відмінку.

Далі коротко зупинимося на окремих випадках координації присудка й підмета.

1. Якщо підмет виражений особовим займенником, то про­стий дієслівний присудок зазвичай має відповідну особову фор­му: Ми співаєм, дзвоном зустрічаєм: День! День! (П. Т.); Ти да­нину ,

раєш від землі (М. Р.).

Особовий займенник ви часто вживається для вираження ввічливості та пошани, і в такому випадку простий присудок має переважно форму множини: Може, ви, дядечку, чого-не­будь попоїли й (І. К.-К.), хоч іменний складений присудок висту-

59

пає в однині: Ви хто такий! (Є. 3.)- Однак присудок-дієприкмет-ник (а іноді й прикметник) при підметі ви ставиться у множині: А чого ви до нього такі немилосердні (Є. 3.). Особовий займенник ми часто вживається замість я з метою вираження тісного зв'яз­ку мовця зі слухачами. Це найчастіше буває в науково-публіцис­тичному мовленні. При такому підметі присудок стоїть у мно­жині: На підставі цих даних ми можемо зробити висновок (Газ.). В українській народній розмовній мові при підметах, що є назвами старших за віком людей, зокрема батьків, присудок нерідко ставиться у множині, однак у сучасній літературній мові це не є нормою, наприклад: Я вийшов з хати і побачив, що дядь­ко Галушка душать мого тата, я попросив, щоб вони пустили, хотів одірвати їх руки від татового горла, але не зміг. Коли ж тато посиніли й закрили очі, я злякався і вдарив дядька Галушку дрючком по голові (О. Корн.).

2. Якщо підмет виражений іменником, то дієслівний прису­ док граматично оформляється за формою 3-ї особи: Сміється сонце з небозводу, кудись хмарки на конях мчать (П. ТГ)!

3. Якщо присудок виражений формою минулого часу чи умовного способу, то в однині він стоїть у формі того ж роду, що й підмет: Алі скинув на пісок свою ношу (М. К.); Година для праці настала (Л. У.) та ін.; те саме маємо й у випадках, коли в іменній частині складеного присудка є прикметник, дієприк­ метник чи займенник: Вогонь був дуже щільний (О. Г.); Гора була така, що з неї спускались цілий день (О. Г.); В бетон і сталь наш край закутий (В. Сос).

4. Низку особливостей у координації присудка й підмета маємо у випадках, коли підмет складений або виражений абре­ віатурами, зокрема:

1. при складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням іменника в називному відмінку з іншим іменни­ ком в орудному відмінку, присудок ставиться у множині: Чіпка з Грииьком ведуть розмову про хазяйство (П. М.); Остап з Со­ ломією сіли під вербою (М. К.). Якщо ж присудок ставиться в однині, то цим підкреслюється, що один з діючих суб'єктів підпорядкований другому, тобто виконує функцію додатка: Іде. Марко з чумаками (Т. Ш.);

2. при підметі, вираженому сполученням іменника з числів­ ником, присудок може стояти як в однині, так і в множині. Форма однини зберігається зазвичай тоді, коли присудок стоїть перед підметом, а форма множини — коли після нього: Там три верби схилилися, мов журяться вони (Л. Г.); Серед дорожніх клунків сиділо троє молодих хлопиів (М. К.), хоч при цьому мо­ жуть траплятися й відступи: Три верби стояло над ставом (І. Н.-Л.);

60

3. при підметі, вираженому сполученням слів багато, чима­ ло, більшість, ряд, низка, група, сотня тощо із залежними від них повнозначними словами в родовому відмінку, присудок ставиться у формі однини: Лягло кістьми людей, муштрованих чимало (Т. Ш.); Цілий ряд очей дивився в рот бабі (М. К.); Більшість бійців лягає спати (О. Г.);

4. якщо у складі підмета є займенники всякий, кожний, хтось, дехто тощо, то присудок має форму однини: І колений з нас те знав, що слави нам не буде (І. Ф.);

5. при підметі, вираженому складноскороченим словом (абре­ віатурою), присудок переважно має форму роду опорного слова цієї абревіатури: Облуно (обласне управління народної освіти) розіслало програми. Проте при деяких абревіатурах, зокрема тих, що закінчуються на приголосний, присудок набуває фор­ ми чоловічого роду: загс провів реєстрацію шлюбів. Те саме маємо і при підметах, виражених власними назвами: «Вечірній Київ» надрукував..., «Вечірня Одеса» надрукувала.., відпливала «Абхазія».., але газета «Вечірній Київ» надрукувала, відпливав теплохід «Абхазія»;

6. якщо при однорідних підметах є узагальнювальне слово все (ніхто, ніщо тощо), то присудок ставиться в однині: Жито, пшениця й овес—усе разом поспіло й присохло (І. Н.-Л.);

7. якщо в реченні є кілька однорідних підметів в однині, то присудок ставиться в однині й множині: / гамір, галас знялися в хаті (А. Г.); А в хаті за столом сидить Назар чорнявий і моло- дичка. гарненька, жінка Назарова (М. В.);

8. якщо підмет виражений словосполученням числівнико­ вого походження (один перед другим, один по одному, один за одним), то присудок може стояти як у множині, так і в однині (рідше): Один у одного питаєм, нащо нас мати привела (Т. Ш.); Одна думка обганяла другу: одна одну випереджала (П. М.).

ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ