5. Що таке відповідальність і які її види виділяє філософія права?

Крім прав, які отримує вільна людина, свобода вимагає від нього і відповідальності (виконання обов'язків) перед суспільством. Тут відповідальність виступає органічною властивістю свободи. Свавілля саме тому не є свободою, що не припускає відповідальності. У суспільстві склалася певна класифікація видів відповідальності.

• Цивільна відповідальність – покладання провини за неправомірну поведінку.

• Кримінальна відповідальність – покладання провини за злочини.

• Матеріальна відповідальність – обов'язок відшкодовувати завданого матеріального збитку і ін.

Як вже наголошувалося, свобода  це можливість жити по-своєму в межах, що допускаються нормами суспільства. А жити по-своєму означає вибирати між добром і злом, справедливістю і несправедливістю, етичним і аморальним, бути творцем, реалізувати себе як особа і відповідати за свій вибір перед суспільством і самим собою.

Будь-яка діяльність, так або інакше, пов'язана з відповідальністю. Відповідальність буває реальною і потенційною.

Реальна відповідальність пов'язана з реальними діями, які здійснює людина, а потенційна відповідальність – з потенційними діями, тобто з готовністю суб'єкта відповідати за будь-які наслідки своєї діяльності. Залежно від суспільного буття існують наступні форми відповідальності:

• політична відповідальність;

• правова відповідальність;

• етична відповідальність;

• психологічна відповідальність.

Будь-яка відповідальність тісно пов'язана зі свідомістю і рівнем культури соціального суб'єкта. Так, на правову відповідальність вельми серйозно впливають такі чинники, як вік людини, його психічний стан. У етичній відповідальності лідирують чинники совісті і обов’язку, в психологічній – чинники сорому, переживання з приводу невиконаного обов’язку, зобов'язання.

З відповідальністю тісно пов'язана провина. Провина – це усвідомлення людиною своїх безвідповідальних рішень і дій. Взаємозв'язок відповідальності і провини полягають в тому, що відповідальність є невід'ємна властивість свободи, а провина є один з виразів відповідальності.

З юридичної точки зору вина є психічне відношення індивіда до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) і його наслідків.

Поняття провини доволі часто зустрічається в юриспруденції. Слова і словосполучення з цим поняттям ми бачимо, починаючи від процесу звинувачення, обвинувального висновку, звинувачувального вироку до особи, відносно якої винесено звинувачення, тобто обвинуваченого.

6. Що таке провина?

З філософсько-правової точки зору вина – це стан свідомості суб'єкта, обумовлений розумінням заподіяної шкоди. Провина нерозривно пов'язана з провиною або із злочином, але суб'єкт не завжди готовий їх усвідомити. Часто він намагається перекласти свою провину на іншого, знайти причини провини у нестямі.

Провина усвідомлюється самою людиною і психологічно, і етично, але з точки зору права її встановлює тільки суд.

7. Що таке справедливість?

Проблема справедливості завжди цікавила філософів. Само поняття «справедливість» є категорією морально-правової свідомості. На ранньому етапі розвитку людського суспільства під справедливістю розуміли право обов'язкової відплати за діяння, що завдавало шкоди племені, тобто «право помсти».

У латинській мові поняття «справедливість» позначається словом justitia. У очах стародавніх справедливість виступала як міра, закон і принцип. У ній вони бачили належну пропорцію, відповідність і впорядкованість.

Протилежністю справедливості виступає несправедливість – руйнування порядку, деструкція того, що існує.

Право – це міра реалізації свободи, і в той же час  норма політичної справедливості. Іншими словами, право є нормативно закріплена справедливість. Право покоїться на ідеї справедливості. Справедливе те, що виражає право, відповідає праву і слідує духу права.

Сьогодні у філософській літературі виділяють наступні властивості справедливості.

• Справедливість не буває однозначною. Із зміною суспільних відносин вона міняє свій зміст.

• Найважливіші риси справедливості  рівність, пропорційність, безкорисливість, доброзичливість, об'єктивність, самокритичність  розкриваються при оцінці тих або інших явищ дійсності.

• Справедливість виявляється у формах суспільних відносин, де містяться вимоги відповідності між правами і обов'язками, діянням і подякою, працею і винагородою, злочином і покаранням, і так далі

• Справедливість як реальність існує лише в діях соціального суб'єкта. Без суб'єкта у суспільних явищ немає властивості справедливості, воно виявляється лише у відносинах «суб'єкт – суб'єкт» або «суб'єкт – суспільний інститут». Від того, в які відносини вступають з людиною держава, класи, соціальні групи, церква і інші інститути, виникає їх оцінка як «справедливих» або «несправедливих».

• Зміст справедливості як реальності виступає в трьох основних аспектах: заходи відплати, заходи вимоги і правомірності оцінки.

Справедливість як міра відплати в кожній історичній епосі мала свій специфічний зміст (наприклад, «закон таліону»). Сьогодні, наприклад, правова відплата має своїм змістом справедливість з погляду правосуддя (судження по праву), рівного правового підходу до всіх.

Справедливість як міра вимоги виступає регулятором взаємин людей. Справедливо поступає не той, хто діє згідно справедливості по відношенню до себе, а той, хто поступає так по відношенню до інших.

Справедливість як правомірна оцінка означає сумірність ідеалу (належного) з сущим як мірою відплати і мірою вимоги.

8. Які основні ознаки справедливості?

• У онтологічному плані справедливість завжди існує як відношення між людьми, тобто як суспільне відношення.

Інша ознака, органічно пов'язана з першим, полягає в тому, що справедливість є відношенням рівноправ'я суб'єктів в конкретних ідентичних умовах.

Соціальна справедливість характеризує реальне положення особи в суспільстві, забезпечене правовими гарантіями людського і цивільного достоїнств, заслуженими матеріальними і духовними благами.

• У гносеологічному плані справедливістю є поняттям, категорією, що відображає певний стан даного відношення, тобто відносини між рівноправними суб'єктами. Специфіка поняття полягає в тому, що воно є за своєю природою і функціональною роллю є аксіологічним, тобто оцінним. Це поняття фіксує, в якому відношенні людина знаходиться до виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ, яке її положення в соціальній групі, наскільки її інтереси враховані в законах і тому подібне.