Питання для індивідуальної роботи:

1. Які філософсько-правові проблеми розглядалися Іларіоном, Володимиром Мономахом, Данилом Заточником?

2. Які основи положення філософсько-правового лібералізму Б.Н.  Чичеріна і П.І.  Новгородцева?

3. Як, на думку С.  Соловйова, співвідносяться мораль і право?

4. Чому філософія права Н.А.  Бердяєва називається «персоналізмом»?

5. Які антропологічні підстави філософії права виділяє П. Юркевич?

Литература

1. Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996.

2. Новгородцев П. И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве. — М., 1901.

3. Новгородцев П. И. Сочинения. М.: Раритет, 1995.

4. Новгородцев П.И. Об общественном идеале. М. 1991.

5. Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Рес­публика, 1992.

6. Юркевич П. Д. Философские произведения. — М., 1990.

7. Юркевич П. Д. Історія філософії права. Вступ // Філософська і со­ціологічна думка. — 1996. — № 3—4.

Розділ III. Основні проблеми теорії філософії права т.6.Проблеми онтології права

Мета: пояснити студентам, що таке філософсько-правова онтологія. Розкрити поняття «правова реальність» та виявити які існують її елементи. Усвідомити в чому специфіка правових відносин. Пояснити, що таке правова свідомість та виявити, якою є її структура та функції.

Основні поняття: атрибут, буття, буття права, генезис, норма права, звичаєве право, онтологія права, природне право, позитивне право, закон, правова реальність, субстанція.

План лекції:

Правова онтологія: природа і структура права.

1. Онтологічна природа права. Правова реальність.

2. Природне і позитивне право як основні структурні елементи правової реальності, їх зміст і співвідношення.

3. Форми буття права: ідея права, закон, правове життя.

Семінар 6. Проблеми онтології права

1. Онтологічна природа права

2. Правові відносини.

3. Правова свідомість.

4. Природно-правовий і позитивістський підходи до розуміння права.

5. Співвідношення права і закону .

Методичні рекомендації до семінару:

1.Онтологічна природа права

Без чіткого з'ясування онтологічної природи права, сенсу і змісту поняття правової реальності, знання основних форм буття права неможливо зрозуміти феномен права в цілому.

У історії філософії склався особливий напрям філософських роздумів про буття в цілому – онтологія (від грец. оntos – суще, буття і logos – учення) – вчення про суще. Її головними поняттями є категорії буття і небуття, що охоплюють природу, суспільство, людину, культуру.

Що ж є буттям з позиції онтології? Буття – одна із загальних філософських категорій. Евристична значущість таких гранично широких понять, як «буття», «небуття», «дійсність» та інші, полягає в тому, що вони дозволяють через загальне пізнати і зрозуміти конкретне, одиничне. Буття – це те, що існує, це те, що є. Протистоїть буттю небуття – як ніщо, як те, чого немає. Буття слід розглядати не в статиці, а в динаміці, як процес. У ракурсі такого підходу можна виділити минуле буття – як те, що було колись, але зараз його немає, майбутнє буття – як те, що буде колись, але зараз його немає, теперішнє буття – як те, що існує тут і зараз, як актуальне буття, як суще, яке іменується дійсністю.

Минуле, теперішнє і майбутнє буття в своїй єдності формують реальність. Реальність – це сукупність того, що існувало, існує і може існувати у всіх сферах природи і суспільства. Буття і реальність як всеосяжні поняття  – це синоніми. Буття є все, що є. Ту частину реальності, яка залучена в життя людини, називають життєвим світом. Частину життєвого світу називають повсякденною реальністю – це світ людини в системі різних явищ, пов'язаних з іншими людьми. Повсякденна реальність, наприклад,  це прибирання квартири, закупівля продуктів, приготування їжі, робота, навчання і тому подібне.

Повсякденній реальності протистоїть системний нормативно-оцінний світ, що підпорядковує людину, диктує їй моральні, правові, політичні та інші правила і вимоги. Він регламентує життєвий світ людини (з такого-то віку можна йти в школу, одружуватися, притягуватися до кримінальної відповідальності, брати участь у виборах органів влади і так далі), наказує, як поводитися, скажімо, по відношенню до старших, жінкам, що потребують допомоги.

Повсякденна реальність і системний світ формують життєвий світ як реальність, в якій здійснюється життєдіяльність людини. Одне з найважливіших місць в нім належить правовій реальності.

Правова реальність не представляє якусь субстанціональну частину реальності, а є способом організації і інтерпретації певних аспектів соціального життя, буття людини. Але цей спосіб настільки істотний, що при його відсутності розпадається сам людський мир. Буття права відрізняється від буття власне соціальних об'єктів. Бо світ права це світ належності, а не існування. Введення в правознавство категорії «правова реальність» дозволяє розглядати право не просто як надбудоване явище (суспільного відношення, інституту, форми суспільної свідомості), а як особливий світ, автономну область людського буття, що має власну логіку і закономірності, з якими не можна не рахуватися. Таким чином, сенс проблеми правової реальності полягає в з'ясуванні питання про буття права.

В той же час слід враховувати специфічність онтології права, оскільки буття права – це «буття-належність». Право – це сфера належного, тобто того, чого в звичному сенсі немає, але реальність якого, проте, значуща для людини.

Правова реальність є системою, що існує в рамках людського буття. Як будь-яка система вона складається з елементів, наділених індивідуальними функціями.

З погляду елементного підходу правова реальність є надбудовним явищем, що включає правові установи, правові відносини і правову свідомість.

Правові установи – це спеціально створені державою органи і організації, які регулюють правові відносини, що формують у громадян правову свідомість, забезпечують правопорядок, функціонування права, прийнятого в державі. До них відносяться суди, прокуратура, виправно-трудові установи, органи дізнання та ін. Дослідженням правових установ займається юридична дисципліна «Правоохоронні органи».