3.Неокантіанство

Крупними теоретиками неокантіанства, що зробили вплив на розвиток філософсько-правової думки, були Р. Штаммлер, Р. Радбрух, К. Кюль, А.Оллеро, О. Хеффе.

Так, німецький юрист Рудольф Штаммлер (1856—1938  рр.) доводив первинність права по відношенню до реальності як належного по відношенню до сущого. У Штаммлера все людське життя конструюється за допомогою права, що розуміється як апріорне знання, а розвиток суспільства здійснюється в результаті часткових змін права. Для нього не юридичні форми погоджуються з соціальним життям, а, навпаки, соціальне життя «підстроюється» під юридичну форму.

Розгорнені уявлення про право на основі ідей Канта Штаммлер висловлює в роботах «Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії», «Вчення про правильне право», «Теорія юриспруденції».

У працях Р.  Радбруха (1878—1949  рр.) «Введення в науку права» і «Філософія права» стверджується, що право можна зрозуміти тільки виходячи з апріорної ідеї  певного ідеалу, що визначає цілі людини.

Саме вона визначає мету права. Апріорна ідея права в своєму внутрішньому змісті синтезує три основні елементи ціннісного характеру: справедливість, визначеність мети і правову стабільність.

4.Неогегельянство

Антипозитивістську спрямованість мала і інша філософсько-правова концепція – неогегельянство. У його витоків стояли англійські філософи Френсис Герберт Бредлі і Робін Джордж Коллінгвуд, американець Джосайя Ройс, італійці Бенедетто Кроче і Джованні Джентіле.

Зокрема, плідно і ретельно досліджував правові ідеї Р. Гегеля Бенедетто Кроче (1866—1952  рр.). Він назвав свою правову концепцію «релігією свободи». За його твердженням, свобода – вищий закон людської історії і буття.

Б.  Кроче доводив незалежність свободи від будь-яких реальних умов. Для нього свобода особи – це вираз свободи духу. Тому держава не може бути тоталітарною, вона покликана реалізувати свободу як вищий закон людського буття.

Джованні Джентіле (1875—1944  рр.) стверджував, що справжня свобода можлива лише в тоталітарній державі, яка нібито найповніше реалізує етичний категоричний імператив. Зрозуміло, що багато філософсько-правових ідей Дж.  Джентіле були зі схваленням сприйняті італійськими і німецькими фашистами.

Ідеї «расового права», «народної правової думки», «громадянина рейху» розробляв німецький правознавець Д.  Ларенц (1910—1949  рр.). Він стверджував, що тільки в умовах нацистської Німеччини стала зрозуміла «етична тотальність» гегелівського вчення про державу і право. В ідеї рейху знищена протилежність між народом і державою, бо фашистська держава не тільки «апарат», але і «життєва форма». Більш того, він створив ієрархію правоздатності населення залежно від «чистоти крові»  від повноправного громадянина рейху, «дійсного арійця», до безправного «расового ворога».

Питання для самостійної роботи:

1. Як і чому право редукується до ситуативних рішень в екзистенціалізмі?

2. Яка специфіка філософсько-правових ідей фрейдизму та неофрейдизму?

Методичні вказівки і рекомендації для самостійної роботи:

1.Як і чому право редукується до ситуативних рішень в екзистенціалізмі?

У XX  ст. відбувається гуманізація філософії права. Свій розвиток вона отримала в екзистенціалізмі. З філософією Мартіна Хайдеггера (1889—1976  рр.), Карла Ясперса (1883—1969  рр.), Жана Поля Сартра (1905—1980 рр.) пов'язана поява філософсько-правової концепції, що іменується «екзистенціальне право». Суть її полягає в обґрунтуванні того, що людина в критичних, граничних ситуаціях не тільки постає перед вибором варіанту поведінки, але і ухвалює життєво значуще, кардинальне рішення (так зване екзистенціальне право в даній ситуації). Ланкою, що зв'язує свідомість людини і ситуацію, на думку Ж.П.  Сартра, є сприйняття, що осягає сенс конкретного явища. Причому сенс цьому явищу додає не тільки ситуація, але і зовнішній світ. Завдяки збагненню сенсу зовнішня реальність суб'єктивізується людиною.

2.Яка специфіка філософсько-правових ідей фрейдизму та неофрейдизму?

На філософію права, як і на багато інших теорій, великий вплив зробила філософія психоаналізу Зігмунда Фрейда (1856—1939  рр.). Як відомо, його учення засноване на ідеї домінуючої ролі в людському житті несвідомого, перш за все, несвідомих імпульсів сексуального характеру. Сублімація сексуальної енергії лежить, згідно Фрейду, в основі соціокультурної діяльності людини. Серед соціоутворюючих чинників першорядне місце займає право, яке дозволяє формувати механізми економічного, політичного і духовного панування і придушення, що сприяє виникненню не тільки неврозів, але і асоціальної поведінки, злочинів.

Мішель Фуко (1926—1984  рр.) інтерпретував філософсько-правові питання, виходячи з теорії психоаналізу і структуралізму.

Філософсько-правовий структуралістський неофрейдизм Фуко зі всією очевидністю виявився в його дослідженні проблеми «права на життя і на смерть», викладеному в книзі «Воля до істини». Зокрема, він помітив, що згідно римському праву отець розпоряджався життям своїх дітей за принципом: «Я дав дітям життя, я завжди маю право її у них відняти», пізніше це право модифікується, переходячи, так би мовити, в компетенцію суверена. Право суверена, зване М.  Фуко «асиметричним», мислиться як безумовне, абсолютне, але здійснюване лише у разі виникнення загрози.

Страту Фуко характеризує як «межу, ганьбу і суперечність» для влади. Нормальне суспільство, на його думку, все ж таки апелює, перш за все, до життя, а не до смерті.