2. Філософія права г. Гегеля.

Вершина класичної німецької філософії  Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831  рр.). По суті він є родоначальником філософії права як систематизованого науково-філософського знання. «Філософія має»  одна з основних робіт, в якій автор реалізував стосовно права свою головну філософську концепцію  ідеалістичної діалектики.

Основне в ученні Гегеля  це буття Абсолютної ідеї, яка є одночасно і Розумом, і Духом. Ця Абсолютна ідея знаходиться в процесі безперервного розвитку, який проходить через стадії тріади: тези, антитези і синтезу.

Гегель підрозділяє дух на три частини:

1) суб'єктивний дух (антропологія, філософія духу і психологія);

2) об'єктивний дух (право, мораль, моральність);

3) абсолютний дух (мистецтво, релігія одкровення і філософія).

Ідея свободи пронизує всю цю тріаду. Тому Гегель і розглядав філософію права як науку про свободу, як філософське осмислення всього, що пов'язане з правом, належністю, нормативністю.

Саме право згідно тріаді, існує в трьох іпостасях:

1) ідея права, яка виявляється як свобода волі;

2) особливе право  як конкретні права соціальних суб'єктів: особи, сім'ї, держави;

3) позитивне право як закон.

Предметом філософського розгляду права Гегель вважав тільки першу його іпостась, тобто ідею права. В процесі свого діалектичного розвитку ідея права проходить три ступені:

1) абстрактне право (теза);

2) мораль (антитеза);

3) соціальну етику, моральність (синтез).

Абстрактне право – це право вільної, правоспроможної особи. «Право як таке є формальне, абстрактне право» Гегель Г. Энциклопедия философских наук // Соч.: в 3-х т. М., 1977. Т. 3. С. 328 абстрактної особи. На цій стадії ще немає позитивних законів, тут діє принцип «будь особою і поважай інших як осіб». Особа реалізує свою свободу у власності, відносини, з приводу якої ведуть до подальшого розвитку ідеї права договору. Проте безліч відносин, випадковість договірних зв'язків можуть породити видимість права, право проти порушеного права або простіше  не права. Часто люди не права вважають правом, помилково приймаючи за право те, що хочуть отримати. До основних форм не права Гегель відносить ненавмисне порушення права, обман, злочин.

Мораль є антитезою абстрактного права. Мораль, за Гегелем, це раціональний чинник, а не суб'єктивне відчуття. Вона є результатом втрати, нанесеної індивідуальною волею, коли вона стає відмінною від загальної волі. Основними формами моральності Гегель називає намір, благо, добро і зло. У найзагальнішому вигляді сфера моральності  це сфера належного, така, що приписує робити добро і не робити зла.

Соціальна етика (моральність) у Гегеля є синтезом абстрактного права і моралі. У свою чергу, вона розгортається в тріаді:

1) сім'я;

2) громадянське суспільство;

3) держава.

Вони є інститутами, в яких воля індивіда виявляє себе у згоді із загальною волею.

У сім'ї, вважав Гегель, все пронизано моральністю: брак – це етичне відношення і етичний союз, а сімейна власність ґрунтується на етичному інтересі.

Під громадянським суспільством Гегель розумів соціальний лад, що покоїться на особистому економічному інтересі, де кожен для себе метою, всі інші суть ніщо. Субстанцією особи в громадянському суспільстві є приватна власність. Своєрідність потреб і можливостей їх задоволення, оригінальність цілей, інтересів, духовного розвитку осіб виступає підставою утворення різних станів і формального права. Таких станів три: сільськогосподарський клас, промисловий клас, правлячий клас.

Громадянське суспільство, по Гегелю, складається тоді, коли більшість населення відносяться до «середнього стану» з високим рівнем правосвідомості. У такому суспільстві особа покладається на силу закону  значущого для всіх і відомого всім.

Держава є синтезом сім'ї і громадянського суспільства. Воно розгортається в тріаді:

1) відносин держави до своїх громадян (внутрішня політика або конституція);

2) відносин держави з іншими державами;

3) переходу держави в світову історію.

Останнє виступає як право абсолютне, як народний дух, як справжня моральність Гегель Г. Энциклопедия философских наук // Соч.: в 3-х т. М., 1977. Т. 3. С. 370—373.

Всю сферу права Гегель розглядає крізь призму свободи: право – це свобода, свавілля – це «змішення свободи і несвободи», а закон – це розум і свобода. Гегелівське філософське вчення про право було піком в історії об'єктивно-ідеалістичної думки.