Радіоактивне зараження місцевості

Радіоактивне зараження /забруднення/ місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів виникає внаслідок випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Найбільш сильне забруднення виникає при наземних вибухах, відомо, що в районі ядерного вибуху виникають великої потужності потоки повітря, спрямовані вгору і до його центру. Так, при наземному ядерному вибусі потужністю в 1 мегатонну випаровується та утягується в вогняну кулю понад 20 тис.т грунту. Радіоактивні хмари досягають великої висоти і переміщується під впливом вітру.

Джерелами радіоактивното забруднення є радіоактивні продукти ядерного заряду, частина ядерного палива, яка не вступила в ланцюгову реакцію, і штучні радіоактивні ізотопи.

Радіоактивні речовини, які випадають із хмари ядерного вибуху на землю, утворюють радіоактивний слід. Слід у плані має форму еліпса, може набувати й іншої форми. Розміри сліду радіоактивної хмари залежать від характеру вибуху і швидкості вітру, який є середнім за швидкістю і напрямком для всіх шарів атмосфери від поверхні землі до верхньої межі радіоактивної хмари. Слід може мати сотні і навіть тисячі кілометрів у довжину і кілька десятків кілометрів у ширину.

Забрудненість місцевості радіоактивними речовинами характеризується рівнем радіації і дозою випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин. Внаслідок випадання радіоактивних речовин на місцевості виникають небезпечні зони: А,Б,В,Г.

Зона А - зона помірного радіоактивного зараження. Рівень радіації на її зовнішній межі – 8 Р/годину, на внутрішній - 80 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовим на зовнішній межі Д = 40 Р, на внутрішній - 400 Р. Площа зони А становить біля 70-80% площі радіоактивного зараження. В зоні А роботи на виробничих підприємствах не зупиняють. На відкритій місцевості в середині зони і на її внутрішній межі роботи припиняються. Населення діє згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної місцевості і рішенням начальника ЦО.

Зона Б - зона сильного радіоактивного зараження. Рівень радіації на зовнішній межі - 80 Р/год, на внутрішній - 240 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі – 400, а на внутрішній - 1200 Р. Площа зони Б становить біля 10 % площі радіоактивного зараження. В зоні Б роботи на виробничих підприємствах припиняються на 1 добу і більше - згідно з режимом радіаційного захисту, прийнятим для даної території, а також згідно з рішенням керівництва ЦО / начальників ЦО області, району, штабів ЦО/.

Зона В - зона небезпечного радіоактивного зараження. Рівні радіації на зовнішній межі - 240 Р/год, на внутрішній - 800 Р/год. Доза випромінювання до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній межі - 1200 Р, на внутрішній - 4000 Р. Площа зони В становить біля 8-10% площі радіоактивного зараження місцевості. Для захисту населення від радіаційного опромінення використовуються сховища і протирадіаційні укриття, а також засоби індивідуального захисту органів дихання. Роботи на промислових підприємствах припиняються на 1-4 доби і більше - згідно з режимом радіаційного захисту і рішенням керівництва цивільної оборони.

Зона Г - зона надзвичайно небезпечного зараження. На зовнішній мєжі зони Г рівень радіації 800 Р/год, а доза випромінювання до повного радіоактивних речовин - 4000 Р, а в середині зони - 7000 Р. Роботи в цій зоні припиняються, населення укривається в сховищах і протирадіаційних укриттях і діє згідно з вказівками керівників ЦО, які передаються через штаби ЦО.

Рівні радіації на зовнішніх і внутрішніх межах зон радіоактивного зараження взяті через 1 годину після ядерного вибуху. Відомо, що процес безперервного розпаду радіоактивних речовині викликає спад рівнів радіації протягом певного часу. Особливо різко зменшується рівень радіації в першу годину після ядерного вибуху.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через 1 годину після вибуху становить: в мирний час - 0,2 Р/год, в воєнний час 0,5 Р/год. Радіаційні ураження можуть бути зовнішніми і внутрішніми. При зовнішньому опроміненні на людей діють випромінювання, джерелом яких є радіоактивні речовини, які є на поверхні землі і навколішніх предметах. Основну частку опромінення складають гама-промені. При попаданні на відкриті ділянки тіла людини значної кількості альфа і бета-активних речовин, виникають радіаційні опіки.

Внутрішнім називається таке опромінення, при якому радіоактивні речовини проникають в організм людини з зараженим повітрям, водою, продуктами харчування і діють на внутрішні органи і тканини. При цьому найбільшу іонізацію проявляють альфа- і бета- активні речовини. Важкість ураження при внутрішнім опроміненні залежить від кількості радіоактивних речовин, які потрапили в організм, періоду їх напіврозпаду, ступеня всмоктування із слизових оболонок органів дихання і шлунково-кишкового тракту, типу і енергії випромінювання і швидкості виведення їх з організму. При вживанні продуктів харчування і води, заражених радіоактивними речовинами, до 90 % їх виводиться з організму в перші дні, а ті, що залишились в організмі, знаходяться в крові. При попаданні радіоактивних речовин в організм з повітрям основна їх маса осідає на слизових оболонках органів дихання, частково ковтається із слиною.

Найдрібніші частинки проникають в альвеоли, осідають в них і всмоктуються в кров. Радіоактивні речовини, які потрапили в організм людини, розподіляється по органах і тканинах. Ураження від внутрішнього опромінення можуть бути чотирьох ступенів, як і при зовнішньому опроміненні. Однак є характерні особливості. Внаслідок того, що опромінення окремих органів є нерівномірним, виникають місцеві запальні процеси. При середніх і важких захворюваннях на променеву хворобу період розвитку хвороби і лікування більш тривалий. У тяжких випадках ураження може випадати волосся і виникати зовнішні крововиливи. Відомо, що організм людини має можливість відновлювати клітини, які загинули при незначному опроміненні При отриманні великих доз радіації організм людини не встигає відновлювати клітини і виникає захворювання. Ступінь ураження людини залежить не тільки від величини дози, а і від часу, протягом якого вона отримана. У деяких випадках зовнішнє і внутрішнє опромінювання будуть діяти одночасно. При таких обставинах стан ураження стає гіршим, а лікування значно затягується.

Людина протягом життя підлягає фоновому опромінюванню, яке включае космічне опромінювання, опромінювання радіоактивними речовинами, наявними в організмі людини, в навколишніх предметах побуту і середовищі. Величина фонового випромінювання може змінюватися в залежності від місцевості і часу. Як правило, вона становить біля 100 мілібер в рік, однак може відхилятися від цієї величини в 2-3 рази. Людина в повсякденному житті постійно отримує дози радіації, однак негатавної дії вони не викликають. Наприклад, при флюорографії людина отримує дозу опромінювання 370 мілірентген, /370 мбер/, при рентгенографії зубів - 3 Р /3 бера/, при перельоті літаком на відстань 2400 км - 1 мілірентген / 1 мбер/, при рентгеноскопії шлунка - 30 Р /30 бер/, при перегляді телевізійних передач протягом 3-х годин - 0,5 мР /0,5 мбера/.

Допустимою сумарною дозою опромінювання протягом 4-х діб на воєнний час встановлено 50 рентген. На мирний час у випадку аварії на АЕС з викидом радіоактивних речовин встановлено такі допустимі дози опромінення:

- 5 Р - для персоналу АЕС в нормальних умовах за рік;

- 10 Р - разове аварійне опромінення населення;

- 25 Р - разове аварійне опромінення персоналу АЕС.

Допустима доза опромінення населення в нормальних умовах за рік 0,5 рентгена.

При дозі опромінювання в 10 рентген зміни в тканинах і органах людини не виникають. При дозах опромінювання 100 рентген і більше виникає променева хвороба, ступінь якої залежить від отриманої дози.