8.1.5. Написання програми

Етап створення програмних текстів (кодування) раніше був основним етапом у традиційній технології програмування. Після виділення етапу проектування, коли вже було розроблено докладний алгоритм реалізації, основну увагу на етапі програмування приділяють питанням синтаксичної правильності та забезпеченню самодокументованості програмного тексту, що дозволяє будь-якому програмісту легко читати, розуміти програмний текст у процесі розробки та супроводу.

Головний критерій вибору мови програмування — скорочення терміну розробки та зниження трудомісткості на етапі супроводу. Найкраще використовувати одну мову для написання всіх модулів системи. Вибір мови значною мірою залежить від класу розв’язуваних задач та наявності достатніх бібліотек стандартних програм для обробки інформації відповідного типу та організації. Оскільки у наш час всі мови програмування володіють практично однаковими можливостями в обробці інформації, то при виборі мови беруться до уваги професійні можливості розробників та наявного ПЗ.

Незалежно від вибору мови програмування існують загальні правила оформлення програмних текстів, які сформувалися поколіннями програмістів у процесі роботи.

Обов’язково перед програмним модулем треба писати не тільки його назву, а й коротку характеристику, зміст, необхідні пояснення.

Більшість мов припускають довільне розміщення тексту програми «на бланку». Але треба обрати якесь однакове розміщення програмних об’єктів, таку програму легше писати та й читати:

• кожний оператор мови розміщується з нового рядка;

• кожну внутрішню структуру оператора розміщують з однаковим послідовним зсувом;

• якщо оператор не вміщується в один рядок, то продовження оператора у наступних рядках зсувають на одну й ту саму величину відносно початку оператора;

• найкраще коментувати кожний змістовний оператор, текст коментаря повинен бути зрозумілим не тільки автору, складеним без скорочень, щоб було ясно, як працює модуль;

• коментарі розміщують поряд із оператором за знаком початку коментаря, найкраще з однієї і тієї самої позиції;

• якщо коментар не вміщується в одному рядку, то на рядку продовження коментаря не слід розміщувати наступний оператор, кожне продовження коментаря має свої позначки початку та кінця коментаря;

• коли вибирають ім’я змінної або програми, бажано, щоб воно не тільки відповідало синтаксису мови, але й якось відображало зміст (інакше до нього теж прийдеться давати коментар);

• між окремими блоками (змістовними частинами) програми бажано залишати пусті рядки (для наочності).

Якщо задача складається з декількох модулів, то один із них є головною процедурою, яка викликає інші модулі для виконання. Треба зазначити, що в різних мовах програмування є свої правила щодо програмної організації модулів. В деяких мовах (PL/1) текст процедур може розміщуватись в тексті головної процедури, в будь-якому зручному місці, бо виконується він тільки після звернення до нього і (якщо необхідно) передачі параметрів. В інших мовах (PASCAL) всі допоміжні процедурні модулі розміщуються у спеціальному розділі перед текстом головної процедури. В деяких мовах (С) тексти функцій розміщуються за текстом головної функції.

Доцільно, щоб алгоритм модуля розташовувався на одній сторінці, а програма модуля складалася з 5 – 50 операторів (у середньому — з 20). Краще мати довшу, але простішу програму, аніж коротку та карколомну, «на кмітливість», бо вона принесе задоволення тільки автору в процесі створення, а не користувачеві в процесі експлуатації та супроводження.