§ 13. Посвідчення судді

До появи відповідної норми в законі єдиним нормативним актом, що регламентував процедуру видачі посвідчень, було Положення, затверджене Постановою Президії Верховної Ради УРСР від 24 листопада 1989 р., яке фактично не вико­нувалося. Як наслідок цього, в кожній області це питання вирішували кустарним способом і самостійно: шляхом ви­дачі суддям обласних судів і народним засідателям посвідчень на бланках довільної форми, підписаних головою обласного суду, а для суддів районної ланки — начальником управлін­ня юстиції.

Необхідність належно завіреного посвідчення обумовлена статусом судді, його недоторканністю, можливістю викори­стання пільги для суддів на проїзд в транспорті і реалізації положення ст. 44 Закону «Про статус суддів» про право безпе­решкодного входу до всіх організацій, установ; бронювання місць в готелі та придбання квитків на проїзд в транспорті.

Зразки службових посвідчень суддів, присяжних і народ­них засідателів затверджені Головою Верховного Суду Ук­раїни за погодженням з Радою суддів України. Порядок їх видачі регламентовано відповідним положенням. Усі про­блемні питання, пов'язані з видачею посвідчень та особливо з їх заміною у разі псування чи втрати, врегульовані цим під- законним нормативним ак^гом.

Розділ XI ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

§ 1. Прокуратура України, її місце в системі органів державної влади, завдання

Наразі в Україні продовжується пошук місця прокурату­ри в системі механізмів державної влади. Після внесення змін до Конституції України й у зв'язку з розробкою проекту нового Закону України «Про прокуратуру» пошук активізу­вався.

Первісно дискусія ставила за мету розв'язати в основному одне питання: чи необхідно зберегти серед функцій прокура­тури вищий нагляд за дотриманням і правильним застосу­ванням законів органами виконавчої влади, органами місце­вого самоврядування та їхніми виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громад­ськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості і належності, посадовими особами і гро­мадянами (так званий загальний нагляд)?

Тепер же йдеться безпосередньо про правове становище прокуратури в системі поділу влад (законодавчої, виконав­чої та судової).

Історичний досвід свідчить: за увесь час існування проку­ратури були прибічники обмеження повноважень проку­рорського нагляду, перетворення прокуратури на структу­ру, що входить до системи судової влади. Так, у царській Росії прокуратура зазнала змін, пройшовши шлях від орга-

347

ну нагляду за виконанням законів — «ока государевого» до складової у системі судів, на яку з 1864 р. покладалося тільки кримінальне переслідування і підтримання обвину­вачення.

Однак ці кардинальні перетворення призначення і змісту діяльності прокуратури отримали вже тоді неоднозначну оцінку серед правознавців. Так, видатний правник А. Коні писав з цього приводу: «Скасування прав і обов'язків щодо нагляду за перебігом позасудових справ слід визнати вели­кою помилкою укладачів Судових статутів. Здійснена зміна в характері діяльності, можливо, й мала привабливий ви­гляд з теоретичної точки зору, але суперечила умовам нашо­го адміністративного життя і йшла врозріз з внутрішніми потребами нашого губернського устрою»¹.

Цей вислів А. Коні є актуальним й у наші дні. Як вірно зазначив О. Сокольський, «прокурорський нагляд заснову­вався в Росії в переломні моменти, коли влада круто зміню­вала курс і політика йшла врозріз із суспільним укладом, який вже існував. Так було за часів Петра Першого, а також у післяреволюційні роки при переході до НЕПу»².

У Конституції України норми про прокуратуру розташо­вані в окремому VII Розділі. Це свідчить про те, що законо­давець не відніс прокуратуру до жодної з основних гілок вла­ди. Однак така обставина не надала можливості поставити крапку в дискусії про правове становище органів прокурату­ри, оскільки залишилась невирішеною низка питань, які можливо розв'язати тільки після прийняття нової редакції Закону України «Про прокуратуру».

В нинішній час Україна зазнає переломного моменту, що супроводжується кризовими явищами в усіх сферах держав­ного і суспільного життя, що саме по собі покладає на держа­ву обов'язок по захисту конституційних прав та інтересів громадян. Інструментом у вирішенні цього завдання має бути незалежна від будь-яких органів державної влади про­куратура України.

При цьому слід виходити з того, що: а) підпорядкування прокуратури законодавчій, виконавчій або судовій владі може зруйнувати систему «стримувань і противаг», що скла­лася в державі; б) жоден із існуючих державних органів не в змозі взяти на себе наглядову функцію прокуратури за до­держанням законів; в) реалії вимагають більш повного роз­криття правозахисного потенціалу прокуратури як органу забезпечення верховенства Конституції та законів України.

Разом з тим підсилення правозахисного потенціалу проку­ратури може бути забезпечене шляхом зміщення пріоритетів діяльності на користь захисту конституційних прав і свобод громадян, перш за все недостатньо соціально захищених.

Правовими засадами діяльності органів прокуратури є Конституція України, Закон України «Про прокуратуру», «Дисциплінарний статут прокуратури України», «Положен­ня про класні чини працівників органів прокуратури Украї­ни», інші законодавчі акти (кримінально-процесуальне, цивільне процесуальне, адміністративне, трудове законодав­ство тощо). Цими законами визначаються повноваження прокурора, організація, засади та порядок діяльності проку­ратури. Так, у ст. З Закону України «Про прокуратуру» ви­значено, що органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що постають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також з укла­дених Україною міждержавних договорів, таких, наприклад, як договори про надання правової допомоги, про порядок зно­син прокурорів із судово-слідчими органами іноземних дер­жав тощо.

Окрім згаданих нормативних актів, слід також назвати відомчі акти, що видаються Генеральним прокурором Ук­раїни відповідно до Закону України «Про прокуратуру». До них належать накази, вказівки, розпорядження, інструкції тощо.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» складається з п'яти розділів¹ і містить 56 статей. У ньому визначено зав­дання органів прокуратури, компетенцію та повноваження, порядок формування, систему і структуру, принципи орга­нізації та діяльності, основні функції (напрямки діяльності), роль та місце прокуратури в побудові демократичної, право­вої держави.

Завдання, що стоять перед органами прокуратури, сфор­мульовано у ст. 4 Закону України «Про прокуратуру». В ній закріплено, що діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від непра­вомірних посягань: 1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень; 2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими ак­тами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина; 3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Як видно зі змісту цієї статті, завданням прокурорського нагляду є захист різноманітних суспільних та особистих цінностей і благ. Це зрозуміло, оскільки, запобігаючи будь- якому правопорушенню, прокуратура так чи інакше захи­щає не тільки суб'єктивні права та інтереси організацій і громадян, а й засади нашого суспільства і держави. У бо­ротьбі зі злочинними проявами зусилля прокуратури також спрямовані на охорону підвалин нашого суспільства, якими є демократичний лад, суверенітет, незалежність, гуманізм, правопорядок тощо.

Характеристика і поняття прокурорського нагляду, форми та методи його здійснення є предметом самостійної навчаль­ної дисципліни «Прокурорський нагляд в Україні». У цьому ж розділі нашого підручника передбачається висвітлення організаційних аспектів: завдань, системи, структури, по­рядку формування органів прокуратури тощо.