10. Банкрутство як підстава припинення господарської діяльності.

Банкрутство як правова підстава припинення підприємницької діяльності суб’єктів господарювання визначається Главою 23 Господарського кодексу України, а також Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 30 червня 1999 року.

Під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єктами правовідносин банкрутства є:

1) господарський суд;

2) кредитор (кредитори);

3) боржник.

Господарський суд – це єдиний державний орган, який уповноважений розглядати та вирішувати справи про банкрутство суб’єктів господарювання.

Кредитором вважається юридична, або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів).

У разі наявності двох і більше кредиторів, вони утворюють комітет кредиторів.

Під грошовим зобов’язанням розуміється зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Залежно від моменту виникнення права вимоги до боржника, кредитори у правовідносинах банкрутства, поділяються на два види:

1. конкурсних;

2. поточних.

Конкурсними є кредитори, у яких право вимоги до боржника виникло до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточними вважаються кредитори, право вимоги яких виникло після порушення провадження у справі про банкрутство.

Боржник – це юридична або фізична особа-суб’єкт підприємницької діяльності, яка неспроможна виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Суб’єкт господарювання може бути визнаний банкрутом за наявності певних матеріально-праових підстав. Таким підставами є: