Виникнення документаційної науки та її розвиток
Історично першою вважається документаційна наука, що виникла в кінці XIX ст. і отримала міжнародне визнання у першій половині XX ст. Предметом її була документаційна діяльність, що включає процеси збору, систематизації, зберігання, пошуку і поширення (а з середини 1940-х років – і створення) документів у всіх сферах суспільного життя. Ця наука ще мала назву «книго-архіво-музеєзнавство».
Основоположником документаційної науки є Поль Отле. Він пропонував назвати науку, що вивчає документну діяльність, бібліологією або документологією, що було пов’язано з ототожненням книги і документа.
Історія документаційної науки виявилась короткою. У середині XX ст. (50 – 60 рр.) процеси комунікації починають розглядатися не тільки у ракурсі одного з їх засобів – документа, але й ширше – як інформаційні. Поняття «документ» поступається місцем поняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первинні уявлення про предмет науки були модернізовані й набули інформаційного та кібернетичного змісту . З початку 1960-х років починають розвиватися наукові напрями під назвою документалістика й документознавство.
Формування документознавства…..
Документознавство в цей період розвивається як науковий напрям, у завдання якого входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об’єктивної дійсності та його результату – створення документів, їх комплексів і систем. Пізніше під документознавством почали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють з діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке вузьке трактування документознавства збереглося й до наших днів. Воно є одним з багатьох трактувань документознавства, бо остаточне поняття ще не сформовано.
На початку 1990 років відчувається необхідність у створенні науки про документ або комплексу наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися низка назв: інформаційно-комунікаційна наука, документаційно-інформаційна наука тощо. Ядро такого комплексу наук про документ складають бібліотеко -, бібліографо-, книго -, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об’єкта, створеного спеціально для передачі інформації.
Таким чином, кожна з цих галузей знань має свої спеціальні завдання, форми й методи роботи з документами, проте теорія й історія документа є спільними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься, перш за все, функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об’єктів із зафіксованою в них інформацією, питання класифікації й типологізації документів тощо. Вивченням загальнодокументних питань повинне займатися документознавство .
5.Розвиток документознавства в україні
«Передумови формування теоретичних засад документознавства в УРСР (друга половина 1950-х –1980-і рр.)» присвячено висвітленню основних чинників і обставин становлення науки, дослідженню розвитку діловодства й архівної справи як середовища її народження, формальних інституцій існування, виявленню сутності як історичної дисципліни.
«Розвиток діловодства й архівної справи та виокремлення документознавства» розкривається зміст реформування архівної галузі та діловодства, що викликано розробленням і впровадженням ЄДСД й УСД, а також нормативно-правового забезпечення їх функціонування, перетворення архівів в установи-провідники документознавчих досліджень.
Доведено важливість реформування діловодства як чинника еволюції документознавства, найістотнішою рисою розвитку якого стало формування вітчизняної нормативної і науково-методичної бази документаційного забезпечення управління. Це суттєво вплинуло на накопичення теоретичних розвідок про природу документа, закономірності уніфікації його складових, критерії класифікації управлінської документації, термінологію документознавства, логічні зв’язки між діловодством і архівною справою та становлення управлінського документознавства.
Усвідомлення важливості документознавчих досліджень для галузі спонукало до консолідації науковців і досвідчених практиків із метою розв’язання нагальних проблем, зокрема кадрової проблеми, до активізації зусиль, спрямованих на відкриття в Українській РСР науково-дослідної інституції на зразок ВНДІДАС. Попри невирішеність цього питання у 1960–1980-х рр. відзначено позитивний досвід функціонування тримісячних курсів підвищення кваліфікації керівних працівників діловодного апарату при історичному факультеті Київського державного університету (КДУ) ім. Т.Г. Шевченка (із 1964); відділу відомчих архівів та організації діловодства (1963) і Республіканського організаційно-методичного кабінету по діловодству (1985) Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР; відділу наукової організації управлінської праці та діловодства Українського філіалу науково-дослідного інституту планування і нормативів при Держплані СРСР у м. Києві (1964).
Загалом розвиток діловодства й архівної справи впродовж другої половини 1950–1980-х рр. є важливим чинником формування базису документознавства. Традиції, визначені попереднім розвитком знань про документ, вплинули на його становлення.
«Вплив спеціальних історичних дисциплін на розвиток документознавства» розкриває специфіку й зміст формування документознавства як СІД. Відзначено роль академічних інституцій, архівних установ, спеціалізованих кафедр університетів, фахової періодики та наукових форумів у розвитку історичного документознавства, вплив інформаційних наук на історико-документознавчі дослідження.
Сутність змісту трансформацій СІД полягала в диференціації системи історичного знання згідно з чітким виокремленням об’єктно-предметної сфери історичних дисциплін і їх тісною багатогранною інтеграцією на рівні теорії, методології та практики. Для 1950–1980-х рр. властиво ототожнення документознавства з окремою дисципліною або складовою наук історико-джерелознавчого циклу, наприклад, дипломатикою, палеографією, історією діловодства. Поступово визріває ставлення до документознавства як самостійної СІД. Хоча історичний аспект документознавчих досліджень значно поступався науково-технологічному, утім ретроспективне вивчення різних характеристик документа нарощувало популярність. Доведено, що найвідчутніший вплив на укорінення історико-документознавчої тенденції справили розвідки з дипломатики, палеографії, сфрагістики, філігранології, історії діловодства та історії державних установ.
Студії, зосереджені на конкретних питаннях – проблемі співвідношення форми і змісту документа, основних зовнішніх і внутрішніх ознаках, умовах появи, еволюції класичного формуляра і його складових, встановленні автентичності (оригінальності), датуванні документів, їх функційному навантаженні тощо збагачували історико-документознавчі здобутки. Реконструйовано історію постійного семінару з архівознавства, джерелознавства та СІД при ЦДІАЛ України (1961) як зразка ефективної організації наукової праці архівістів із метою проведення історико-документознавчих студій. Отже, особлива роль у формуванні документознавства як науки належить СІД, переважно історико-джерелознавчим галузям знань.
«Становлення наукової й освітньої інфраструктури українського документознавства в 1990–2000-х рр.» присвячено характеристиці розвитку соціальних інституцій документознавства як науки й навчального напряму у системі вищої школи України. Комплексно проаналізовано зміст і форми основних складових формальної комунікації – документознавчих центрів, фахової періодики, освітньої підготовки та наукової спеціальності.