2.2.4. Продуктивність праці

Ефективність використання трудових ресурсів підприємства характеризує продуктивність праці, що визначається кількістю продукції, зробленої в одиницю робочого часу, чи витратами праці на одиницю зробленої продукції чи виконаної роботи. В ринкових умовах продуктивність праці є об'єктом переговорів і підписанням відповідних договорів між адміністрацією підприємства і його трудовим колективом в рамках спеціального чи колективного договору.

Основними показниками продуктивності праці на рівні підприємства є показники виробітку (В) і трудомісткості (Т_р) продукції, що розраховуються за наступними формулами:

шт./чол. чи час./чол.,

де N – кількість виготовленої продукції чи виконаної роботи в натуральних чи умовно натуральних одиницях виміру, шт.;

Ч_обл – середня облікова чисельність працюючих, чол.;

Q_пр – час, витрачений на виробництво всієї продукції, год.

Найбільш розповсюдженим і універсальним показником продуктивності праці є виробіток продукції. На промислових підприємствах в залежності від одиниці виміру обсягу виробництва розрізняють 3 методи визначення виробітку: натурального, вартісного і нормованого робочого часу.

Найбільше наочно продуктивність праці характеризується показником виробітку в натуральному вираженні, вимірюваним в тоннах, метрах і т.д. Якщо підприємство випускає кілька видів однорідної продукції, то виробіток може бути виражено в умовно натуральних одиницях.

Натуральні показники при визначенні виробітку застосовуються на підприємствах таких галузей, як газова, вугільна, нафтова, електроенергетика, лісова та ін., а умовно натуральні – на підприємствах текстильної, цементної, металургійної й інших галузей промисловості.

Натуральні й умовно натуральні показники найбільше об'єктивно віддзеркалюють продуктивність праці (виробіток) на підприємстві, однак їхнє застосування обмежується лише підприємствами, що виробляють однорідну продукцію; на підприємствах, що виготовляють різнорідну продукцію, показник виробітку може обчислюватися лише у вартісному виразі.

У вартісному виразі виробіток на підприємстві можна визначати за показниками валової, товарної, реалізованої і чистої продукції в залежності від області застосування даного показника.

На робочих місцях, в бригадах, цехах, і на ділянках, що спеціалізуються на різнорідній і незавершеній продукції, яку неможливо вимірювати ні в натуральних, ні у вартісних одиницях, показник виробітку визначається в годинах.

Виробіток може бути визначено в розрахунку на 1 відпрацьовану людино-годину (годинний виробіток), 1 відпрацьований людино-день (денний виробіток), на 1 середньо-облікового працівника (робітника) в рік, квартал чи місяць (річний, квартальний чи місячний виробіток).

Трудомісткість продукції являє собою витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі продукції і послуг, що випускаються. При значній номенклатурі продукції, що випускається, трудомісткість, зазвичай, визначається по виробах-представниках, до яких зводяться всі інші, і по виробах, що займають найбільшу питому вагу в сумарному випуску продукції.

Показник трудомісткості має деякі переваги перед показником вироблення: по-перше, він відображає прямий зв'язок між обсягом виробництва і трудовитратами; по-друге, застосування показника трудомісткості дозволяє пов’язати проблему виміру продуктивності праці з факторами і резервами її росту; по-третє, він дозволяє зіставляти витрати праці на однакові вироби в різних цехах і ділянках підприємства.

В залежності від складу витрат, що включаються в трудомісткість продукції, виділяють технологічну, виробничу і повну трудомісткість, трудомісткість обслуговування виробництва і трудомісткість управління виробництвом.

Технологічна трудомісткість акумулює всі витрати праці основних робітників-відрядників і робітників з погодинною оплатою.

Виробнича трудомісткість містить у собі всі витрати праці основних і допоміжних робітників.

У складі повної трудомісткості сконцентровано витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу підприємства.

Витрати праці допоміжних робітників являють собою трудомісткість обслуговування виробництва, а витрати праці службовців – трудомісткість управління виробництвом.

Рівень продуктивності праці на підприємстві і можливості його підвищення визначаються одночасно з факторами і резервами росту. Під факторами росту продуктивності праці розуміються причини, що обумовлюють зміни її рівня. Під резервами росту продуктивності праці на підприємстві маються на увазі ще невикористані реальні можливості економії трудових ресурсів. Фактори росту продуктивності праці залежать від галузевої приналежності підприємства і ряду інших причин, однак загальноприйнято акцентувати увагу на наступних групах факторів:

• підвищення технічного рівня виробництва;

• поліпшення організації виробництва і праці;

• зміна обсягу виробництва і структурні зміни у виробництві;

• зміна зовнішніх, природних умов;

• інші фактори.

У ринкових умовах господарювання все більш локальне поширення одержує концепція граничної продуктивності праці, відповідно до якої додаткове збільшення чисельності працівників приводить до все меншого росту граничного продукту. При цьому під граничним продуктом праці розуміється кількість додаткової продукції, що одержить підприємство, наймаючи одного додаткового працівника.

Помноживши граничний продукт на його ціну, одержимо грошове вираження граничного продукту, чи граничний (або додатковий) доход від прийому на роботу останнього працівника.

У випадку, коли граничний продукт праці більше граничних витрат на оплату праці, необхідно збільшувати число зайнятих, при цьому загальний прибуток підприємства з ростом числа зайнятих повинен зрости.