Лицева частина ШМБ представляє собою шолом-маску об’ємного типу та складається з корпуса й шолома. На корпусі у щічних частинах відформовані дві порожнечі (кишені), призначені для розміщення ФПЕ. Крім того, є окулярний вузол, підмасочник, клапанно-переговорний пристрій (КПП).

Шолом-маску ШМБ виготовляють п’яти розмірів (0,1,2,3,4).

• Підмасочник служить для направлення повітря, що видихається, до клапанів видиху, запобігання запотівання скла окулярного вузла, а також для

знижки вуглекислого газу, що видихається повітрі об'єму. На підмасочнику вмонтовані два клапани вдиху, які пропускають до органів дихання очищене повітря та запобігають проникненню повітря, що видихається, до скла окулярного вузла.

Виготовляється підмасочник трьох розмірів: малий, середній, великий. Фронтальне розміщення окулярного вузла забезпечує можливість праці з оптичними приладами. Окулярний вузол має два подвійних скла. Клапанно-переговорний пристрій включає в себе переговорний пристрій і систему клапанів видиху.

Протигаз ПМК

Протигаз пмк – це малогабаритний фільтруючий протигаз коробочного типу та призначається для використання у всіх кліматичних регіонах.

Фільтруючо-поглинальна коробка (ЕО–1.08.01) має форму циліндра висотою 8,7см та діаметром 11,2см. За зовнішнім виглядом вона аналогічна протигазовим коробкам протигазів ПМГ та ПМГ-2.

• Лицева частина ( М-80 ) представляє собою маску об’ємного типу з ізголовником, яка виробляється з гуми на основі каучуку СКІ-3. Вона складається з: корпуса, наголовника, обтюратора, окулярного вузла, вузла з’єднання ФПК із клапаном видиху, переговорного пристрою капсульного типу, обтікача, системи для прийому рідини.

На корпусі маски розташовано ”незалежний” обтюратор, відформований сумісно з корпусом. “Незалежний” обтюратор, розташовано по краю корпуса маски, служить для герметизації лицевої частини на голові людини. Герметизація досягається за рахунок прилягання до обличчя тонкої гуми обтюратора, який розтягується незалежно від маски.

Наголовник служить для закріплення лицевої частини на голові людини та складається з п’ятьох лямок і потиличної пластини. На лямках з інтервалом 1 см нанесено упори, які служать для кращого закріплення пряжок при фіксуванні лямки. Пряжки розташовано на корпусі маски.

Окулярний вузол має трапецевидний вигляд, забезпечує можливість роботи з оптичними приладами. Скло силікатне або пластмасове.

Вузол клапана видиху призначений для вилучення повітря, що видихається, та конденсованої вологи з підмасочного простору. Він складається з двох клапанів і екрану. Кожен клапан, у свою чергу, складається з пластмасової сідловини і грибкового пелюстка. Зовнішня й внутрішня сідловини з’єднуються між собою за допомогою різьби. Екран закріплюється на зовнішній сідловині і служить для запобігання забруднення та пошкодження клапана видиху, а також не дає можливості примерзання клапанів видиху до сідловини.

Вузол клапана вдиху призначений для герметичного з’єднання АПК до лицевої частини, підводу очищеного повітря у підмасочний простір та запобіганню попадання повітря, що видихається, у ФПК. Він може бути розташований як ліворуч так і праворуч ( відповідно –90% та 10% )

Переговорний пристрій капсульного типу, який не підлягає розбиранню у підрозділі.

Обтікач виконаний з полімерного матеріалу і установлений усередині на вузол з’єднання з ФПК. Отвір обтікача направлено в бік клапанної коробки, для цього на ньому є виступ, а на вузлі з’єднанні ФПК – відповідно виїмка. Установлюється надавлюванням руки до щиглика.

Вкладиш призначений для запобігання деформації маски у процесі зберігання.

Система для прийому рідини дає можливість проводити прийом води

або рідкої їжі безпосередньо у надітому протигазі в умовах зараженої атмосфери зі штатної армійської фляги, яка має кришку спеціальної конструкції (вона входить до комплекту протигаза). Після отримання протигазу відбувається його попередня перевірка: протигаз збирається, очищується від пилу або тальку, одягається на голову, отвір у протигазовій коробці затулюється долонею. Якщо неможливо здійснювати дихання, то ріст протигаза підібраний і протигаз зібрано вірно.

Кінцева перевірка протигаза на здатність до експлуатації проводиться за допомогою спеціальних комплектів перевірки протигазів (КПП-1), так звана технічна перевірка протигазів. Після цього протигаз закріплюється за військовослужбовцем. Номер протигаза заноситься в особисте посвідчення, а на протигазовій сумці закріплюється ярличок, де, для протигаза ПМГ – 1,2, вказується номер протигаза, прізвище та ініціали особи, ріст лицевої частини, а для протигаза ПМК-1,2 вказуються номер протигаза, прізвище та ініціали особи, положення лобних, скроневих, щічних лямок.

При веденні бойових дій в умовах застосування сучасної зброї протигази находяться в трьох положеннях: “похідному”, “наготові” і “бойовому” (розкрити ці положення).

Респіратор Р-2 призначений для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу (Рис. 5.).

Принцип дії фільтруючого респіратора оснований на тому, що органи дихання ізолюються від навколишнього середовища полумасою, а повітря, яке вдихаємо, очищається від аерозолів в пакеті фільтруючих матеріалів. Респіратор не збагачує повітря, яке вдихується, киснем, тому його можна застосовувати в атмосфері, що містить в собі не менш 17% кисню (за об’ємом). Респіратор не захищає від токсичних парів і газів. Респіратор забезпечує захист органів дихання, як в літніх, так і в зимових умовах.

Безперервне перебування в респіраторі (до 12 год.) практично не впливає на працездатність і функціональний стан організму військовослужбовців.

Підбір респіратора за ростом проводять в залежності від висоти обличчя (відстань між нижньою точкою підборіддя і переніссям.), (табл.2.) спосіб вимірювання якого показаний на рис. 3. Після підгонки напівмаски респіратор покласти у пакет і закрити його спеціальним кільцем. В такому вигляді зберігати в протигазовій сумці під лицевою частиною.

Таблиця 2.

Підбір респіратора за ростом

Висота обличчя, см	10,9 і менш	11-11,9	12 і більш
Ріст респіратора	1	2	3

Рис. 5. Респіратор Р-2:

1 - полумаса; 2 – наголовник

Комплект додаткового патрону (КДП) призначений для захисту органів дихання від оксиду вуглецю (чадного газу) і РП. Додатковий патрон використовують за призначенням з будь-яким загальновійськовим фільтруючим протигазом, крім ПБФ.

КДП складається з: додаткового патрону ДП-2, протиаерозольного фільтру, пакета з герметичними кільцями для фільтру, з’єднувальної трубки, сумки.

ДП-2 не збагачує повітря, що вдихується, киснем, тому його можна застосувати в атмосфері, що містить не менш 17% кисню.

Він забезпечує захист від оксиду вуглецю при концентрації його в навколишньому повітрі до 0,25% з короткочасним, не більш 15 хв., перебуванням в атмосфері, що містить до 1% оксиду вуглецю.

Принцип дії ДП-2 оснований на каталітичному окисленні СО до СО₂ киснем повітря на суміші, яка зветься гопкаліт, що міститься у ДП-2 (СuO-60%, MnO₂ -40%, ) і в який відбувається реакція окислення:

2СО + О₂ 2СО₂ .

Протиаерозольний фільтр, що входить в склад комплекту, очищає повітря, що вдихується, від РП за принципом фільтрації. Протиаерозольний фільтр зберігають в завареному поліетиленовому пакеті.

Патрон ДП-2 можна використовувати за призначенням багаторазово протягом 13 діб за умови, що сумарний час роботи в атмосфері, що містить оксид вуглецю, не буде перевищувати час, вказаний в табл. 3.

Таблиця 3..

Час захисної дії патрона ДП-2

^х При наявності в атмосфері водню в концентрації 0,1 г/м³, що відповідає складу атмосфері не вентильованих споруд при веденні вогню з артилерійських систем і стрілецької зброї.

Після кожного використовування патрон ДП-2 герметично закрити заглушками. Якщо патрон ДП-2 з якої-небудь причини не був закритий заглушками протягом 12 год., то його замінити новим незалежно від часу користування в “бойовому” положенні. Придатними вважати патрони, маса яких до моменту використовування не змінилася у порівнянні з масою, вказаною на корпусі патрона, більш ніж на 1г.

Приріст маси патрона в процесі використання за призначенням вважати нормальним явищем і не контролювати.

Можливі два варіанти використання КДП. Для захисту від оксиду вуглецю, РП і диму використовувати лицеву частину протигаза, з’єднувальну трубку, ДП-2, протиаерозольний фільтр і сумку КДП. Для захисту від ОР, РП, БА, оксиду вуглецю використовувати лицеву частину протигаза, з’єднувальну трубку, ДП-2, фільтруючо-поглинаючу коробку та сумку КДП ). В цьому випадку чохол на ФПК не надівати, зберігати його в сумці.

В незараженій атмосфері підготовка протигаза і КДП для захисту від оксиду вуглецю та диму складається з наступних операцій: від’єднати ФПК від лицевої частини і покласти ФПК в сумку, приєднати до лицевої частини з’єднувальну трубку (до маски протигаза ПМК-2 з’єднувальну трубку приєднати перехідником), зняти заглушки з ДП-2 і приєднати його до з’єднувальної трубки; зняти заводську упаковку з протиаерозольного фільтра і приєднати його до ДП-2.

У зараженій ОР атмосфері підготовка одягненого протигаза для захисту від оксиду вуглецю складається з наступних операцій: зняти заглушки з ДП-2; затримати дихання, від’єднати ФПК від лицевої частини; приєднати до лицевої частини з’єднувальну трубку, ДП-2 і ФПК; поновити дихання, зняти з ФПК чохол і покласти в сумку.

Від’єднати ФПК від протигаза ПМК-2 можна тільки після зняття маски, тому підключати ДП-2 до протигаза ПМК-2 можна тільки в незараженій атмосфері.

Зміну ДП-2 в зараженій атмосфері проводити в такій послідовності: зняти заглушки з нового патрона; затримати дихання, вигвинтити патрон, що використаний, і установити на його місце новий; поновити дихання.

При користуванні патроном ДП-2 забороняється: знімати заглушки до моменту переведення його в “бойове” положення; користуватися знеособленими патронами з знятими заглушками, встановлювати заглушки на патрони, що виробили ресурс часу; класти в сумку відпрацьовані патрони; спільно зберігати відпрацьовані і нові патрони. При використовуванні патрона ДП-2 виключити можливість попадання в нього крапельно-рідкої вологи.

Норматив №1 Одягання протигаза або респіратора

Початкове положення: ті, хто навчаються, у складі підрозділу знаходяться на пози­ції, у бойовій техніці або спеціальній техніці, відпочивають і т.і. Протигази та респіратори у “похідному” положенні.

Раптово подається команда “Гази” або “Респіратори одягнути”. Ті, хто навчаються, одягають протигази або респіратори.

Час відраховується від моменту подачі команди до відновлення дихання після одягання протигаза (респіратора).

Оцінка знижується на один бал, якщо: при одяганні протигаза той, хто навчається, не заплющив очі і не затримав дихання або після одягання не зро­бив повний видох; маска–шолом (маска) одягнута з перекосом; кінці носового затиску респіратора не притиснуті до носу.

Оцінка ставиться “незадовільно”, якщо допущено утворення таких складок чи перекосів, коли зовнішнє повітря може проникати під маска–шолом або нещільно закручена фільтруюча коробка. Час виконання нормативу 1 приведено у табл. 4

Таблиця 4.

Примітка: у чисельнику вказано час одягання протигаза, у знаменнику – респіратора.

Ізолюючі дихальні апарати (ІДА) призначені для захисту органів дихання, обличчя і очей від будь-якої шкідливої домішки у повітрі незалежно від її концентрації, при виконанні в умовах нестатку або відсутності кисню, а також при наявності шкідливих домішок, що не затримуються фільтруючими протигазами.

Принцип дії ІДА заснований на ізоляції органів дихання, очистці повітря, що видихається, від діоксиду вуглецю і води та збагаченні його киснем без обміну з навколишнім середовищем.

ІДА складається з лицевої частини, регенеративного патрона, дихального мішка і клапана надмірного тиску, сумки, не запітнілої плівки, мішок для зберігання зібраного апарату.

Ізолюючий дихальний апарат ІП-4 призначений тільки для роботи на суші.

Протигаз ІП-4 складається з: лицевої частини зі з’єднувальною трубкою, регенеративного патрону (РП-4) з пусковим пристроєм, дихальним мішком з клапаном надлишкового тиску, металевого каркасу для розміщення в ньому дихального мішка (4,5-5літрів).

РП-4 знаряджається кисневоутворюючою речовиною на основі над перекису лужних металів Na₂O₄, K₂O_4.

2Na₂O_{4 +} 2СО₂ Na₂СO₃ + 3О₂ + Q

2Na₂O_{4 + 2}H₂O 4NaOH + 3О₂ + Q

3NaO₄ 2Na₂O₃ + ₄О₂

Пусковий пристрій (час дії 2 хвилини)

Засоби захисту шкіри

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) в поєднанні з фільтруючими ЗІЗШ призначений для захисту шкіряних покровів особового складу від ОР, РП, БА, а також для зниження зараження обмундирування, спорядження, взуття і індивідуальної зброї. При завчасному одяганні ЗЗК підвищує рівень захищеності шкіряних покровів від СВЯВ, вогневої суміші і відкритого полум’я, а також послаблює руйнівну дію термічних факторів на розташовані під ним предмети екіпіровки.

ЗЗК є засобом захисту періодичного ношення. При зараженні ОР, РП, БА ЗЗК підлягають спеціальній обробці і використовують багаторазово. ЗЗК комплектують в підрозділах військ (рис 7.).

Рис. 7. Загальновійськовій захисний комплект:

1 – захисний плащ ОП-1; 2 – затяжник; 3 – петля спинки; 4 і 7 – рамки стальні; 5 – петля для великого пальця руки; 6 і 10 – закріпки; 8 – центральний шпеньок; 9 – хлястик; 11 – тримачі плаща; 12 –чохол для захисного плаща ОП-1; 13 – чохол для захисних панчіх і рукавичок;

14 – захисні панчохи; 15 – захисні рукавички БЛ-1М; 16 – утеплювальні укладки до захисних рукавичок БЗ-1М; 17 – захисні рукавички БЗ-1М

До складу ЗЗК входять захисний плащ ОП-1М (5 ростів), захисні панчохи (3 розмірів), захисні рукавиці: літні БП-1М (п’ятипалі), зимні БЗ-1М з вкладишем, що утеплює (трьохпалі) (2 розміру), чохол для носіння плащу Оп-1М, чохол для носіння захисних панчіх та рукавиць.

Підбір плащів проводять згідно росту військовослужбовця:

перший ріст – для військовослужбовців ростом до 165см, другий – від І66 до 170см, третій – від 171 до 175см, четвертий – від 176 до 180см, пятий – 181см і вище.

Підбір панчіх проводять за розміром взуття: перший ріст –для взуття (чоботи, черевики) до 40-го розміру; другий ріст – до 42-го розміру; третій ріст – для 43-го розміру і більше.

Підбір рукавичок проводять за результатами вимірювання обхвату долоні на рівні п’ятого п’ято-фалангового суглоба; для БЛ-ІМ – до 21см - перший розмір; від 21 до 23см – другий розмір; більше 23см – третій розмір; для БЗ-1М – до 22,5см перший розмір; більше 22,5см – другий розмір.

Правила користування. ЗЗК використовують в положеннях “похідному”, “напоготові” і “бойовому”.

В положенні “похідному” при дії особливого складу пішки або на відкритих машинах з облегшеною викладкою (без речового мішку) захисний плащ носиться на спині у чохлі поверх зарядження. При відсутності чохла звернутий у скатку плащ носять на спині з перекинутими через плечі та закріпленими за поясний ремінь шворками.

При знаряджені з повною викладкою захисний плащ носять у речовому мішку. Захисні панчохи і рукавиці, що поміщаються у спеціальний чохол, носять на поясному ремені з правого боку.

При пересуванні в закритих машинах ЗЗК розміщується кожним військовослужбовцем поряд з собою під сидіння або в інші місця, що вказує командир.

В положенні “напоготові” при відсутності чохлів плащ носять за спиною в розгорнутому вигляді.

В “бойовому” захисний плащ може бути використовуватися у вигляді накидки, удягненим у рукава та у вигляді комбінезону (у цьому випадку одягається на незараженій місцевості або у сховищі).

Норматив №4 Одягання загальновійськового захисного комплекту

Ті, хто навчаються, у складі підрозділу знаходяться на не зараженій території (ведуть бойові дії, знаходяться в районі розташування, в укриттях або закритих машинах). Засоби захисту знаходяться при них.

а) за командою “Плащ в рукави. Гази” ті, хто навчається, одягають захисні панчохи, плащі в рукави, протигази, рукавиці і при діях на машинах вишиковуються біля них.

Час виконання нормативу 4а приведено у табл.5.

Таблиця 5

Примітка: Указано час одягнення у чисельнику – ЗЗК, у знаменнику – КЗП.

б) за командою “Захисний комплект одягнути. Гази” ті, хто навчається, одягають панчохи, плащі у вигляді комбінезону, протигази, підшоломники, рукавиці і при діях на машинах вишиковуються біля них. Час виконання нормативу 4б приведено у табл.6.

Час виконання нормативу відраховується від моменту подачі команди до повного одягання ЗЗК (КЗП).

Оцінка знижується на один бал якщо: не повністю виконані окремі операції при одяганні засобів захисту; допущені помилки, які знижують оцінку на один бал при одяганні протигазу (норматив № 1).

Таблиця 6

Оцінка визначається “незадовільно”, якщо: не застібнути більше двох шпеньків, допущено помилки, які визначають оцінку “незадовільно” при одяганні протигазу (норматив № 1).

Костюм захисний плівковий (КЗП) в поєднанні з фільтруючими ЗІЗШ призначений для захисту шкіряних покровів особового складу від ОР, РП, БА, а також для зниження зараження обмундирування, спорядження, взуття та індивідуальної зброї.

Склад КЗП: плащ захисний з капюшоном, панчохи захисні, що складаються з об’ємних ботиків з гуму і холявін з плівки, (ботики кріпляться до холявін стяжками), захисні рукавиці БЛ-1М, БЗ-1М (як у ЗЗК), чохол, як у 33К, для носіння панчіх та рукавиць.

Костюм легкий захисний Л-1 призначений для захисту шкіряних покровів особового складу і запобігання обмундирування та взуття від зараження ОР, РП, БА. Костюм Л-1 має бути засобом періодичного ношення. При зараженні ОР, РП, БА костюм підлягає спеціальній обробці і використовується багаторазово. Костюм Л-1 використовують спільно з ЗКЗК (ЗКЗК-М, ЗКЗК-Д), а при одяганні поверх натільної білизни (сорочки, кальсон) – з підшоломником ЗКЗК (ЗКЗК-М, ЗКЗК-Д).

Склад Л-1: куртка з капюшоном та горловим і проміжним хлястиками, брюки з ботами і двома бретелями, рукавиці (дві пари).

Обов’язково використовується і імпригнований підшоломник.

Засоби захисту очей

Захисні окуляри ОПФ та ОФ призначені для захисту очей від опікових уражень та скорочення тривалості адапційного осліплення СВЯВ при дії

особового складу поза ОВТ та сховищ.

Захист очей від СВЯВ досягається поглинанням енергії СВ фотохромними та інфрачервоними світловими фільтрами.

Підбір окулярів проводять за розміром, який визначається виміром ширини обличчя – відстань між скуловими кістьми. Набір складається з окулярів футляру, плівки, що не потіє, салфетки.

ПИТАННЯ №3. ЗАСОБИ КОЛЕКТИВНОГО ЗАХИСТУ ПІДРОЗДІЛІВ

Для забезпечення захисту від усіх вражаючих факторів ЗМУ в умовах бойових дій застосування засобів індивідуального захисту може виявитися недостатнім. Зокрема, засоби індивідуального захисту не забезпечують захист особового складу від ударної хвилі і проникаючої радіації. Крім того, під час ведення бойових дій необхідно забезпечувати нормальну роботу командних пунктів, пунктів управління, необхідно дати відпочинок особовому складу без засобів індивідуального захисту і т.п. Усі ці питання, в основному, вирішуються за допомогою колективного захисту.

Під колективним захистом розуміють комплекси технічних засобів і заходів, що забезпечують найбільш повний захист групи людей від вражаючих факторів зброї масового ураження, з використанням захисних властивостей спеціальних фортифікаційних споруд і рухомих об'єктів військової техніки.

Спеціальні фортифікаційні споруди і рухомі об'єкти військової техніки, які обладнані системою захисту від зброї масового ураження прийнято називати об'єктами колективного захисту.

Устаткування об'єктів колективного захисту для захисту від ЗМУ є засіб колективного захисту. У більш повному розумінні слова під засобами колективного захисту прийнято розуміти сукупність спеціальних засобів і технічних пристроїв, які встановлені на об'єктах колективного захисту для герметизації огороджень і службових отворів, очищення повітря від

шкідливих домішок, вентиляції населених приміщень і створення в них надлишкового тиску, забезпечення безпеки входу в об'єкти в умовах зараженої атмосфери, контролю за роботою спеціального устаткування й умов населеності.

Отже, зупинимося на характеристиці об'єктів колективного захисту.

До об'єктів колективного захисту належать різного роду споруди і рухомі об'єкти (РО), які герметичні, і які мають спеціальне устаткування, яке

служить для групового захисту людей, складної і коштовної апаратури від вражаючої дії ЗМУ.

В умовах застосування противником ЗМУ об'єкти колективного захисту призначаються:

- для забезпечення безперервного управління військами шляхом створення умов для нормальної роботи командних пунктів (КП), пунктів управління (ПУ) усіх ступенів;

• для забезпечення безперебійної роботи медичних пунктів, госпіталів, санітарних машин;

- для безпосереднього захисту військових підрозділів (екіпаж, відділення, взвод) з метою збереження боєздатності особового складу, організації відпочинку, прийому їжі, надання першої медичної допомоги;

- для забезпечення безперервного управління в системі цивільної оборони і її місцевих органів;

- для захисту цивільного населення.

Усі об'єкти колективного захисту поділяються на дві групи:

- стаціонарні споруди;

- рухомі об'єкти.

Загальні принципи колективного захисту в стаціонарних спорудах можна сформулювати в такий спосіб:

- міцність і стійкість конструкцій споруд для захисту від впливу ударної хвилі;

- заглибленість споруд для захисту від світлового випромінювання, проникаючої радіації і від - випромінювання на місцевості, яка заражена радіоактивними опадами;

- ізоляція (герметизація) споруд від зовнішньої атмосфери для захисту від проникання ударної хвилі і зовнішнього зараженого повітря усередину приміщень;

- вентиляція споруд з очищенням повітря від РП, ОР, БА;

- пристрій тамбурів у входах для поліпшення герметизації входів і забезпечення можливості входу і виходу людей в умовах зараженої атмосфери і місцевості.

Стосовно рухомих об'єктів, призначених для колективного захисту, повинні бути використані принципи:

- ізоляція (герметизація) об'єктів;

- вентиляція з очищенням повітря від OР, РР і БЗ;

- підвищення міцності і стійкості до впливу ударної хвилі.

Технічне здійснення зазначених принципів залежить від заданих конкретних вимог для даного типу або споруди пересувного об'єкту.

Стаціонарні ОКЗ поділяються на:

– військові (довготривалі та польові) ;

– спеціальні захисні споруди цивільної оборони.

Рухомі ОКЗ представляють ОВТ, до яких відноситься:

• бронетанкова техніка різного призначення;

Рис. 8. Класифікація засобів колективного захисту

• автотракторна техніка сухопутних військ;

• підводні та надводні кораблі ВМС;

• літаки, вертольоти ВПС

ЗКЗ – це спеціальне обладнання, що забезпечує:

• герметизацію ОКЗ;

• очистку зараженого атмосферного повітря, що подається в ОКЗ;

• підтримання фізичних властивостей та хімічного складу повітря в межах санітарних норм в середині ОКЗ;

• утворення надлишкового тиску в середині ОКЗ для запобігання проникнення атмосферного зараженого повітря.

В залежності від того в яких ОКЗ розміщуються ЗКЗ вони мають назву:

• у довготривалих – фільтровентиляційні системи (ФВС);

• у польових – фільтровентиляційні агрегати (ФВА);

• у рухомих – фільтровентиляційні установки (ФВУ).

ЗКЗ військових польових споруд

На даний час, з метою подачі повітря в закриті приміщення застосовуються наступні способи забезпечення чистим повітрям, тобто наступні системи вентиляції:

- проточна (фільтровентиляційна);

- проточно-витяжна;

- рециркуляційна

Проточна вентиляція базується на подачі в споруди або рухомі об'єкти зовнішнього повітря, очищеного в спеціальних фільтрах від ОР, РР і БЗ. Ця система одержала назву фільтровентиляції. Вона застосовується в більшості військових споруд польового типу і рухомих об'єктів.

У них для подачі чистого повітря застосовуються фільтровентиляційні установки (ФВУ), що служать також для створення підпору. Принципова схема проточної вентиляції показана на рис. 9.

Рис.9. Принципова схема проточної вентиляції

Під час роботи ФВУ в приміщення, що герметичне, безперервно надходить очищене повітря, створюючи в ньому надлишковий тиск (підпор), під впливом якого повітря з приміщення безперервно виходить назовні через нещільності в огородженнях або через клапани у входах.

Проточно-витяжна система вентиляції являє собою сполучення проточної фільтровентиляції і витяжної вентиляції та застосовується в довгострокових фортифікаційних спорудах різного призначення і в рухомих об'єктах бронетанкової техніки. При цьому, для створення підпору проточна вентиляція повинна мати трохи більшу сумарну продуктивність, ніж витяжна.

У порівнянні з проточною, проточно-витяжна має більшу ефективність із видалення шкідливих домішок, однак характеризується принциповим недоліком. Під час раптової зупинки проточної вентиляції виникає небезпека зараження приміщення, в зв'язку з чим необхідно передбачати автоматичне відключення (блокування) витяжної вентиляції.

При нормальній роботі проточно-витяжної системи вимикання витяжної системи повинно передувати вимиканню проточної.

Принципова схема проточно-витяжної вентиляції наведена на рис.10.

Рис.10. Принципова схема проточно-витяжної вентиляції

Рециркуляційна схема забезпечує рух повітря (рециркуляцію) в закритих приміщеннях за рахунок внутрішнього повітря. Розрізняють часткову і повну рециркуляцію.

Застосування системи часткової рециркуляції доцільно у великих спорудах, в яких є можливість охолодження й осушення повітря (кондиціонування). Повна рециркуляція відрізняється від часткової тим, що для очищення повітря від СО₂ і збагачення його О₂ використовуються

киснево-регенеративні установки. Тому перевагою даної системи повітропостачання є її незалежність від атмосфери. Однак, неможливість входу і виходу людей, відсутність підпору в споруді і витрата регенеративних засобів незалежно від стану зовнішнього повітря не дозволяють використовувати систему рециркуляції в польових спорудах. Надійність захисту під час повної рециркуляції базується тільки на високому ступені герметичності об'єкту, тому що під час роботи киснево-регенеративних установок підпір не створюється. Тому для підвищення надійності захисту в об'єкті іноді підтримують підпір за рахунок випуску стиснутого повітря з балонів. Принципова схема систем часткової і повної рециркуляції представлена на рис.11.

Таким чином, очищення повітря в стаціонарних спорудах і рухомих об’єктах може бути здійснено трьома способами – трьома системами вентиляції:

- системою фільтровентиляції;

- системою проточно-витяжної вентиляції;

- системою рециркуляції.

Очищення зовнішнього повітря від різних токсичних речовин і подача очищеного повітря всередину об'єктів для їхнього вентилювання, а також

Рис.11. Принципова схема системи рециркуляції

1 – киснево-регенеративні установки; 2 – вентилятор;

3 – фільтровентиляційна установка (випадок часткової рециркуляції)

створення надлишкового тиску (підпору) усередині об'єкту здійснюється за допомогою фільтровентиляційних агрегатів і установок. Тому фільтровентиляційні агрегати і установки є найважливішою частиною спеціального устаткування об'єктів колективного захисту, тобто засобів колективного захисту.

Фільтровентиляційні установки (ФВУ), фільтровентиляційні агрегати (ФВА) і фільтровентиляційні комплекти (ФВК) призначені для очищення повітря від радіоактивного пилу, ОР і БА і подачі його в об’єкти колективного захисту (ОКЗ), забезпечення їм особового складу, а також для створення в ОКЗ надмірного тиску (підпору).

Для обладнання спеціалізованих сховищ застосовуються ФВУ на базі фільтрів-поглиначів ФПУ-200 і ФПУ-300 та перед-фільтрі ФП-300 і ПФП-1000.

Для обладнання військових сховищ застосовуються ФВА-100/50 ФВА-50/25, ФВА-50/25Д і ФВК-75 і ФВК-200.

Для обладнання рухомих об’єктів наземного озброєння і військової техніки – фільтровентиляційні установки автомобільні ФВУА-100, ФВУА-100Ф, ФВУА-100А; в броньованих об’єктах – ФВУ-100, ФВУ-200 с фільтрами-поглиначами ФПТ-100М, ФПТ-200М, ФПТ-100Б, ФПТ-200Б.

Для обладнання об’єктів озброєння і військової техніки, що негерметичні, застосовуються ФВУ-15, ФВУА-15, ФВУ-7, ФВУ-3,5 колекторного типу.

У загальному вигляді ФВА, ФВК, ФВУ повинні містити наступні основні елементи:

- вентиляційний захисний пристрій (ВЗУ);

- пристрій для приймання повітря;

- фільтр ППФ щодо очищення від пилу;

- перед-фільтр ПФ;

- фільтр-поглинач ФП;

- вентилятор з приводом;

- повітроводи.

У комплект ФВА і ФВУ входять також засоби герметизації і контрольно-вимірювальні прилади. У холодну пору року повітря, що подається ФВА (ФВУ), може підігріватися за допомогою спеціальних калориферів.

Фільтровентиляційний агрегат ФВА-100/50 призначений для обладнання сховищ для особового складу, командних і медичних пунктів місткістю 20 осіб і більше. Він забезпечує подачу в споруду 100м³ /год очищеного повітря.

До складу агрегату ФВА-100/50 входять: вентилятор з електричним і ручним приводами та показником розходу повітря ПРП-2, фільтр-поглинач ФП-100/50 або ФПУ-200, вентиляційний захисний пристрій В3П-100, пристрій для продувки тамбурів, повітряно-приймальний пристрій (повітроводи), вказівник витрат повітря, двоє розсувних дверей, полотнища із прогумованої тканини, рулон із паперу стійкого щодо води.

Пристрій для продувки тамбурів забезпечує їх вентиляцію. Він установлюється в тамбурі між захисною і герметичною частиною дверей. Під час роботи агрегату клапан для перетікання повітря під дією підпору відкривається і повітря із тамбура виходить зовні. Під час зупинки агрегату клапан закривається і не допускає проникнення зовнішнього повітря. Пристрій для забору повітря (повітропровід) служить для підведення зовнішнього повітря до фільтра–поглинача.

Вказівник витрат повітря призначений для контролю повітря, що подається у споруду.

Розсувні двері забезпечують герметизацію дверних отворів тамбурів споруди. Двері складаються із двох полотнищ і двох сегментів - верхнього і нижнього.

Верхній сегмент має клапан надмірного тиску, який забезпечує провітрювання тамбурів і дозволяє судити про наявність підпору. Для відчинення і зачинення дверей полотнища розсуваються (зсуваються).

Полотнища із прогумованої тканини призначаються для герметизації дверних отворів споруди. Папір стійкій щодо води використовуються для герметизації і гідроізоляції перекриття і стін сховища в процесі його спорудження (100м²).

Фільтровентиляційний агрегат ФВА-50/25 призначений для облаштування сховищ місткістю до 20 осіб. Він забезпечує подачу в споруду 50 м³/год. очищеного повітря.

До складу агрегату ФВА-50/25 входять: фільтр-поглинач ФП-50/25, вентилятор МГВ-1 з електричним і ручним приводами, вентиляційний захисний пристрій ВЗП-50, рукава для забору повітря (3,1м), розсувні герметичні двері, полотнища із прогумованої тканини, рулон паперу (50м²) стійкій щодо води.

Призначення і обладнання вузлів і деталей, які входять до складу агрегату ФВА-50/25, такі ж, як у агрегаті ФВА-100/50.

Для зменшення заносу зараженого повітря в ОКЗ створюють декілька

тамбурів, які відділяють основне приміщення від зараженої атмосфери. У даному випадку зменшення домішок, що заносяться, досягається розбавлення атмосферного повітря у тамбурах. Крім цього, зменшенню заносу сприяє продувка тамбурів повітрям, що виходить з ОКЗ, при працюючій ФВУ.

Також зменшення заносу РВ, ОР, БА і інших домішок досягається завдяки наступним заходам:

Перед входом до ОКЗ увесь особовий склад проводить часткову спеціальну обробку. Якщо особовий находиться на заражений місцевості без засобів захисту шкіри, то поряд з обробкою зброї проводиться обробка верхнього обмундирування і знаряджання: при дезактивації – вибиванням або витрушуванням пилу при дегазації – використання ДПС-1.

У передтамбурі скидається і розвішується: зброя, зарядження, ЗІЗ (крім протигазів), протигазові сумки, головні убори, верхній одяг, рукавиці.

Після цього особовий склад попарно входить до першого тамбуру, із нього в другій і в приміщення ОКЗ, закриваючі у кожному випадку щільно за собою двері.

В тамбурах о/с затримується на протязі трьох хвилин (при одному тамбурі до 5 хв.) При вході до ОКЗ необхідно виконувати наступне правило: мати одночасно відкритими дві двері не допускається. Категорично заборонено вхід до ОКЗ о/с з видимими плямами ОР, а при радіоактивному зараженні – з пилом, грязюкою і снігом на обмундируванні і взутті.

Протигази знімаються в ОКЗ після того, як черговий за допомогою приладу хімічної розвідки визначить відсутність небезпеки ураження ОР. При радіоактивному зараженні протигази знімаються зразу після входу до ОКЗ.

Вихід із ОКЗ відбувається також попарно в удягнених протигазах, але без затримки у тамбурах. У передтамбурах особовий склад одягає обмундирування і зарядження і забирає зброю і засоби захисту. Під час входу, виходу особового складу ФВУ повинна працювати на повну потужність.

ЗКЗ рухомих об’єктів колективного захисту

ЗКЗ бронетанкової техніки:

Вони складаються з:

• засобів герметизації об’єкту;

• засобів очистки повітря від радіоактивного пилу, ОР, БА;

• приладу ПРХР (прилад радіаційної та хімічної розвідки);

• комутаційної апаратури;

Захист о/с від ударної хвилі забезпечується бронею об’єкта та його герметизацією, а від проникаючої радіації - бронею і спеціальним підбоєм.

Засобом очистки повітря від зараження є ФВУ, яка складається з:

• нагнітача – сепаратора (типу “Циклон”);

• фільтра-поглинача (ФП – це ФПТ-100м.,ФПТ-200м.);

• патрубків, що закриваються клапанами, для подачі повітря у відсіки і викиду отсеперованого пилу.

ПРХР забезпечує:

• подачу звукових та світлових сигналів;

• видачу електричних команд на ЗКЗ при вибуху і при вході ОКЗ у зону РЗМ і при дії ОР.

Перехід у режимі ФВ відбувається від ПРХР або в ручну.

Автомобільна фільтровентиляційна установка ФВУА-100 призначена для очистки зараженого повітря, що подається в об’єкт від радіоактивного пилу, ОР і БА і утворення необхідного надлишкового тиску в ньому.

До складу установки ФВУА-100 входять: попередфільтр ПФА-75М, фільтр-поглинач ФПТ-200М(К), електричний вентилятор, фільтр радіоперешкод, щит контролю, комплект монтажних зборок і деталей.

Технічні дані установки такі: продуктивність 100м³ /год.; натиск на виході установки не менше 300 Па (30 кг/см² або 30мм вод. ст.); напруга живлення 24 або 12 в; потужність 200 Вт.

Принцип дії ФВУА-100:

Зовнішнє повітря під дією електричного вентилятора поступає в предфільтр, де очищується від грубого аерозолю. Потім заражене повітря надається у фільтр-поглинач, в якому воно очищується, і по повітряному проводу потрапляє у середину об’єкту, що герметичний. При цьому в об’єкті створюється надлишковий тиск.

Колекторні ФВУ - призначені для очищення зараженого повітря, що подається під лицеві частини протигазів екіпажів (розрахунків) об’єктів бронетанкової і автомобільної техніки, що негерметичні.

Принцип роботи: повітря захвачується електричним вентилятором безпосередньо з об’єкта або зовні і нагнітається у фільтр-поглинач, де очищується від зараження. Очищене повітря проходить по рукавам колектора і подається крізь протигазову коробку у підмасочний простір лицевої частини протигаза. В холодний час року повітря, що подається у підмасочний простір, підогрівається у електрокалориферу.

В колекторних установках використовуються особисті протигази членів екіпажу. При цьому сумки особистих протигазів змінюються на сумки, що находяться в комплекті установки. Ці сумки призначені для розміщення особистих протигазів, що з’єднуються розтрубами колектора і електрокалориферами. На дні сумки мається отвір, що закривається матерчатим клапаном, який дозволяє з’єднувати протигазову коробку з розтрубом до рукава колектора з клапаном, не витягуючи коробки з сумки. В клапані розташований штепсельний роз’єднувач електрокалорифера.

ФВУ – 3,5 (ФК-3,5) для 2 осіб; ФВУ – 7 (ФК-7) для 3 осіб;

ФВУ – 15 (ФП-15) для 4 осіб.

Тема №2 “Засоби захисту військ від рхб зараження” Заняття №2 Методи та технічні засоби радіаційної розвідки та контролю. Навчальні питання

1. Методи виявлення і виміру іонізуючого випромінювання.

2. Військові засоби радіаційної розвідки та контролю.

НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

ПИТАННЯ №1. МЕТОДИ ВИЯВЛЕННЯ І ВИМІРУ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ.

Основні методи виявлення ІВ, що використовують в військових приладах РРіК є:

• Іонізаційний метод - базуються на змінах іонізаційного ефекту, що виникає у речовині під дією ІВ. В результаті іонізації у речовині виникають вільні носії електричних зарядів. Якщо зразок речовини вимкнути в ланцюг джерела живлення, у ланцюгу виникне іонізаційний струм, величина якого залежить як від природи речовини, так і від параметрів ІВ. Якщо вимірювати іонізаційний струм, то можна визначити параметри взаємодії ІВ з речовиною, в тому числі дозу і потужність дози ІВ.

Сцинтиляційний метод – це метод виміру ІВ, заснований на реєстрації й аналізі сцинтиляцій (від лат. stintillatsa – блискотіння, мерехтіння, спалах світла), що виникають у речовині чуттєвого об'єму сцинтиляційного детектора під впливом ІВ. Світловий спалах – сцинтиляція, яка за допомогою фотоелектронного перемножувача або іншого фоточуттєвого приладу перетвориться в електричний сигнал. Сцинтилятор разом з ФЭУ складає сцинтиляційний лічильник. Мірою випромінювання може бути величина струму на виході ФЭУ або швидкість рахунку імпульсів.

• Люмінесцентний метод - це метод виміру ІВ, заснований на реєстрації та аналізі люмінесценції (від лат. lumen, luminis – світло, світіння без виділення тепла), що виникає в речовині під впливом ІВ. У таких речовинах енергія ІВ накопичується і може утримуватися тривалий час. Під впливом стимулюючих факторів, таких як світлове опромінення або температурне нагрівання, люмінофор частину поглиненої енергії випромінює у виді фотонів світла.

В військових приладах застосовується радіофотолюмінесценція (РФЛ). При цьому кількість збуджених часток, що накопичується у речовині на протязі часу дії ІВ, пропорційна поглинутій дозі ІВ

• Хімічний метод - це метод виміру ІВ, заснований на вимірі концентрації продуктів радіаційно-хімічних реакцій у речовині хімічного детектора під впливом ІВ. Мірою поглиненої енергії, тобто дози, служить вихід радіаційно-хімічних реакцій. Як середовище, що використовується для детектування у хімічному методі, може бути різні водяні розчини або газові суміші під дією ІВ. Наприклад, розчини під дією ІВ змінюють колір, по щільності якого можна судити про поглинену дозу ІВ.

Фотографічний метод – це оптичний метод виміру ІВ, який здійснюється за допомогою виміру зміни під впливом ІВ оптичної щільності світлочутливого матеріалу після його прояву. Як детектор використовується спеціальна рентгенівська фотоплівка. Мірою поглиненої енергії, тобто дози, служить щільність почорніння фотоматеріалу після його прояву і закріплення.

Основним елементом схеми приладів РРіК є детектор БД ІВ – чутливий елемент приладу, якій призначений для перетворення енергії ІВ в іншу форму енергії зручну для вимірювання (індикації). Тип детектора визначає методи вимірювання ІВ, які використовуються у даному приладі. В основі виявлення ІВ є ті зміни середовищ, які відбуваються під дією ІВ

Структурна схема приладів РРіК

ПИТАННЯ №2. ВІЙСЬКОВІ ЗАСОБИ РАДІАЦІЙНОЇ РОЗВІДКИ ТА КОНТРОЛЮ.

Прилади радіаційної розвідки

Для виявлення і виміру іонізуючих випромінювань використовують військові прилади радіаційної розвідки:

Індикатор-сигналізатор ДП-64 (рис. 1) призначений для безперервного контролю за радіоактивним зараженням місцевості в спостережному режимі. Досягненням потужності дози гамма - випромінювання 0,2 Р/год автоматично включаться звукова і світлова сигналізації.

Рис. 1. Індикатор-сигналізатор ДП-64:

1 — пульт сигналізації; 2 — перемикач РОБОТА — КОНТРОЛЬ; 3 — перемикач ВКЛ. — ВИКЛ.; 4 — кабель питання; 5 — датчик; 6 — світловий сигнал; 7 — звуковий сигнал (динамік)

Час спрацювання сигналізації не перевищує 3 сек. Живлення приладів здійснюється від мережі змінного струму напругою 220 В частотою 50 Гц і акумулятора напругою 6 В. Маса приладу 5кг. Спрацювання світлової і звукової сигналізації з частотою 3-5 раз за 5 сек свідчить про працездатність приладу.

При установці тумблера “КОНТРОЛЬ – РОБОТА” в положення “КОНТРОЛЬ” спрацювання схеми здійсниться від радіоактивних випромінювань контрольного радіоактивного препарату, встановленого в датчику під газорозрядним лічильником.

Підготовка приладу до праці проводиться в наступному порядку:

– в залежності від використаного джерела живлення з’єднати відповідні виводи кабелю живлення до джерела;

– тумблер “ВКЛ – ВИКЛ” перевести в положення “ВИКЛ”;

– тумблер “КОНТРОЛЬ – РОБОТА” перевести в положення “РОБОТА”;

• тумблер “ВКЛ – ВИКЛ” з положення “ВИКЛ” перевести в положення “ВКЛ”, а тумблер “КОНТРОЛЬ – РОБОТА” - в положення “КОНТРОЛЬ”.

– тумблер “КОНТРОЛЬ-РОБОТА” перевести в положення “РОБОТА”. Прилад працездатний через 30с після включення. Для виключення приладу тумблер “ВКЛ – ВИКЛ” необхідно поставити в положення “ВИКЛ”.

Робота приладу здійснюється в наступному режимі, при цьому необхідно тумблер “ВКЛ – ВИКЛ” поставити в положення “ВКЛ”, а тумблер “КОНТРОЛЬ – РОБОТА” – в положення “РОБОТА”.

При появі сигналу про радіоактивне зараження прилад необхідно виключити. Надалі контроль за наявністю зараження слід здійснювати періодичним короткочасним включенням приладу. Поява періодичних спалахів індикаторної лампи вказує, що потужність дози випромінювання досягає 0,2 Р/год. Із збільшенням потужності дози випромінювання частота спалахів зростає.

При роботі приладу в спостережному режимі контроль працездатності слід проводити один раз на добу.

Вимірювач потужності дози випромінювання ДП-ЗБ (рис. 2) Вимірювач потужності дози випромінювання ДП-ЗБ призначене для вимірювання потужності, дози гамма-випромінювання при веденні радіаційної розвідки на рухомих засобах. Він може встановлюватися також на стаціонарних об’єктах.

Діапазон виміру приладу від 0,1 до 500 Р/ч. Для підвищення точності відліку показань діапазон вимірів приладу розбитий на чотири піддіапазону: I - від 0,1 до 1 Р/ч; II - від 1 до 10; III - від 10 до 100; IV від 50 до 500 Р/ч.

Живлення приладу здійснюється від мережі постійного струму напругою 12 або 26 В. Прилад допускає безперервну роботу протягом 8г. Погрішність вимірювань приладу не перевищує ⁺15% на першому піддіапазоні і ⁺10% на решті піддіапазонах від кінцевого значення шкали. Маса реєстратора не більше 3кг.

Рис. 2. Вимірювач потужності дози випромінювання ДП-ЗБ: а – реєстратор; б – блок детектування; 1- кабель живлення з прямим розніманням; 2 - кнопка ПЕРЕВІРКА; 3 - мікроамперметр; 4 - лампа підсвіти; 5 - показник поддіапазонів; 6 - лампа світлової індикації; 7 - перемикач поддиапазонів; 8 - запобіжники; 9 - кабель з вузловим розніманням.

Підготовка приладу до праці включає зборку приладу, підключення кабелю живлення до бортової мережі і перевірку його працездатності.

Перед підключенням кабелю живлення до бортової мережі необхідно перевірити положення перемикача в нижньому відсіку реєстратора. При необхідності стрілка електровимірювального приладу встановлюється коректором на нуль.

Для перевірки працездатності приладу ручку перемикача піддіапазонів необхідно поставити в положення х 1. При цьому загоряється лампа підсвіти шкали електровимірювального приладу і лампа світової сигналізації, яка гасне після прогріву ламп схем.

Після п’ятихвилинного прогріву при натисненні кнопки “ПЕРЕВІРКА,” стрілка електровимірювального приладу повинна відхилитися в межах поділок 0,4 – 0,8 верхньої шкали, а сигнальна лампа повинна рівномірно спалахувати. При відпущеної кнопки “ПЕРЕВІРКА” сигнальна лампа не повинна спалахувати, а стрілка електровимірювального приладу знаходитися в межах чорного сектора.

Перевірка працездатності приладу проводиться на кожному піддіапазоні у відсутності зовнішнього радіоактивного випромінювання, при цьому показання електровимірювального приладу і частота спалахів сигнальної лампи на інших піддіапазонах зменшуються.

Вимірювання потужності дози гамма-випромінювання спочатку проводиться в положенні перемикача х 1. Якщо стрілка електровимірюваль­ного приладу сягає за межи шкали, то перемикач послідовно ставиться в положення х 10, х 100, 500. Підрахунок проводиться через 5сек після переключення піддіапазону. При положеннях перемикача х 1, х 10, х 100 показання відраховуються верхньою шкалою і помножуються на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а при положенні перемикача 500 – нижньою шкалою.

Ціна ділення шкали на першому піддіапазоні 0,05 Р/год, на другому – 0,5 Р/год, на третьому – 5 Р/год, на нижній шкалі – 50 Р/год. За показання приладу приймається середнє значення відхилення стрілки, навколо якого вона здійснює коливання При розташуванні блока детектування усередині об’єкта показання приладу помножується на коефіцієнт послаблення потужності дози випромінювання цим об’єктом, який для автомобіля дорівнює – 2. Так, якщо блок детектування знаходиться усередині машини, перемикач – в положенні х 100, стрілка приладу показує 0,4, то потужність дози випромінювання на місцевості рівна 0,4х100х2 = 80 Р/год.

Вимірювач потужності дози ДП-5В призначений для виміру потужності дози γ-випромінювання, а також для виміру зараження різних предметів по γ-випромінюванню. Він дозволяє вимірювати потужності дози випромінювання в діапазоні від 0,5 до 200 Р/ч і ступінь радіоактивного зараження по γ-випромінюванню від 0,05 до 5000 мР/ч. Діапазон вимірів розбитий на шість поддиапазонів. перший – від 5 до 200 Р/год; другий – від 500 до 5000 мр/год; третій – від 50 до 500 мр/год; четвертий – від 5 до 50 мр/год; п’ятий – від 0,5 до 5 мр/год; шостий – від 0,05 до 0,5 мр/год (таблиця 1).

Підрахунок показань на першому піддіапазоні проводиться безпосередньо за шкалою 0 – 200, на другому – шостому піддіапазонах – за шкалою 0 – 5 з наступним множенням на відповідний коефіцієнт

піддіапазону. Погрішність вимірювань приладу не перевищує ⁺ 30% від вимірюваної величини. Маса приладу не більше 2,8кг.

Таблиця 1

Характеристика діапазону вимірів вимірника потужності дози дп-5в

Блок детектування герметичний і допускає занурювання у воду на глибину до 50см. Живлення приладу здійснюється від трьох акумуляторів типу НКГЦ - 0,45, один комплект яких забезпечує безперервну роботу в нормальних умовах протягом не менш 40год.

Подільник напруги дозволяє здійснити живлення приладу від зовнішнього джерела живлення постійного струму 12 або 24 В, в залежності від положення двох рухомих пружинних контактів, що знаходяться на печатній платі подільника. Подільник напруги має кабель живлення довжиною 10метрів для підключення до джерела живлення. Маса приладу з елементами живлення не перевищує 3,2 кг. Маса повного комплекту приладу в ящику, щодо укладання, не перевищує 8,2 кг

Рис.3. Живлення приладу

Після установки екрана в положення ▲ прилад готовий до роботи.

Час підготування приладу до роботи 4-5 хв. На першому піддіапазоні перевірка працездатності приладу не проводиться. Вимірювання потужності дози гамма–випромінення на місцевості проводиться при установці екрана блока детектування в положення Г.

Підготовка приладу до роботи і перевірка працездатності:

1. Витягнути прилад з укладального ящика, до блока детектування приєднати штангу, відкрити кришку футляра і зробити зовнішній огляд.

Перемикач піддіапазонів перевести в положення «О» (”Вимикання”), відкрити кришку відсіку живлення і, дотримуючись полярності, уставити сухі елементи.

2. Поставити ручку перемикача у положення «∆»,екран - у положення «Г». Стрілка приладу повинна установиться у режимному секторі.

3. Перевірити працездатність за контрольним джерелом, укріпленим на поворотному екрані блока детектування. Для цього установити екран у положення «К». Підключити телефон.

Установіть ручку перемикача піддіапазонів послідовно на «х1000», «х100», «х10», «х1», «х0,1». Стрілка приладу повинна заскалювати на 5-м і 6-м піддіапазонах, відхилятися на 4-му, а на 2-му і 3-му може не відхилятися.

4. Порівняти показання на 4-му піддіапазоні з показаннями, записаними у формулярі (розділ 12) під час останньої перевірки.

5. Натиснути кнопку «Сброс», при цьому стрілка повинна установитися на нульову оцінку шкали.

6. Повернути екран у положення «Г», поставити ручку перемикача в положення «Δ». Прилад готовий до роботи.

Для зменшення помилок випромінювання за рахунок ослаблення гамма-випромінення тілом людини блок детектування розташовують на відстані витягнутої руки на висоті 0,7 – 1 м від поверхні землі. Перемикач в положення “200”, показання знімаються за шкалою “0-200”. Ціна ділення шкали в межах від 0 до 30 складається 5 Р/год, від 30 до 100 – 10 Р/год, від 100 до 200 – 20 Р/год. Якщо показники малі, або відсутні, перемикач ставиться послідовно в положення х1000, х100, х10 х1, х0,1, – показання знімаються за шкалою “0 – 5” і помножуються на відповідний коефіцієнт. Перед кожним вимірюванням натиснути на кнопку “СКИД”. За показання приладу приймається середнє значення відхилення стрілки між крайніми значеннями її коливань (рис. 4).

Рис.4. Вимір потужності дози до 5 Р/год

Вимірювач потужності дози ИМД-5 (рис.5.) призначений для вимірювання поглиненої дози гамма-випромінювання і виявлення бета-випромінювання.

Рис.5. Вимірювач потужності дози ИМД-5

Прилад є подальшою модернізацією і удосконаленням вимірювача потужності дози (рентгенометра) ДП-5В.

Прилад забезпечує вимірювання потужності дози (поглиненої) гамма-випромінювання від 0,05 мРад/год до 200 Рад/год в діапазоні енергії від 0,084 МеВ до 1,25 МеВ. Прилад забезпечує індикацію щільності потоку бета-випромінювання в межах від 50 до 5000 бета-часток (хвсм²).

Відлік показань проводиться за шкалою приладу з послідуючим множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, причому робочою є ділянка шкали, окреслена суцільною лінією. Прилад забезпечує звукову індикацію гамма - і бета-випромінювання головними телефонами на 2–6-му піддіапазонах.

Технічні і експлуатаційні характеристики практично співпадають з аналогічними характеристиками вимірювача потужності дози ДП-5В. Деякі конструктивні удосконалення дозволили збільшити занурення блока детектування на глибину до 1 метру, а також покращення ергономічних характеристик приладу, що підвищило якість операторської діяльності обслуговуючого персоналу.

Конструкція приладу, його структурна і електрична схеми майже повністю співпадають з конструкцією, структурною і електричною схемами ДП-5В. Невеликі зміни, пов’язані із заміною номіналу деяких резисторів і конденсаторів, пояснюється необхідністю градуювання приладу в одиницях потужності поглиненої дози гамма-випромінювання, тобто в рад/год.

Підготовка приладу до роботи, перевірка його працездатності, проведення вимірювання і індикація аналогічні таким же діям з приладом ДП-5В.

Вимірювач потужності дози ИМД-21 (рис. 6) призначений для вимірювання потужності дози гамма-випромінювання. Прилад забезпечує безперервну цілодобову роботу. Діапазон вимірювань від 1 до 10000 Р/год. Вимірюємо потужність дози з урахуванням послаблення гамма-випромінень об’єктом видається на цифрове табло. Значення коефіцієнту послаблення гамма-випромінень 1;2;3;4. При перевищенні порогового значення потужності дози (1;5;10;50;100 Р/год) автоматично включається світлова сигналізація. Основна погрішність вимірювань ⁺ 25%.

Рис. 6. Вимірювач потужності дози ИМД-21Б

Вимірювач потужності дози виготовляється в модифікаціях ИМД-21Б; ИМД-21С; ИМД-21БА, ИМД-21СА.

Вимірювач потужності дози ИМД-21Б призначений для установки на спеціальних автомобілях, в кабінах зенітних, ракетних і радіотехнічних комплексів та на іншій рухомій наземній військовій техніці. Він надходить замість приладу ДП-ЗБ.

Прилад ИМД-21Б складається з блоку детектування і блоку вимірювання середньої частоти.

Блок детектування спричиняє перетворення потужності дози гамма-випромінення в імпульсі напруги, частота наслідування яких пропорціональна потужності, яка виміряна, і видачу їх на блок вимірювання.

Блок вимірювання середньої частоти призначений для вимірювання частоти наслідування імпульсів, що надходять від блоку детектування, для управління цифровою індикацією і світловою сигналізацією, а також для стабілізації напруги.

Для живлення приладу ИМД-21Б використовується бортова мережа постійного струму напругою 12 або 27В. Маса приладу 5,9 кг.

Вимірювач потужності дози ИМД-21С призначений для розташування в стаціонарних спорудах, ИМД-21БА - для установки на рухомій наземній техніці, що має апаратуру, сполучаємо з автоматизованими системами управління, ИМД-21СА – для розташування в стаціонарних спорудах, що мають апаратуру, сполучаємо з автоматизованими системами управління.

Вимірювач потужності дози випромінювання ИМД-1 (рис. 7.) призначений для вимірювання потужності експозиційної дози гамма-випромінення, а також для виявлення бета-випромінювання. Прилад використовується при веденні радіаційної розвідки в зонах радіоактивного зараження і при контролі радіоактивного зараження різних об’єктів озброєння, військової техніки, особового складу, продуктів живлення по гамма-випромінюванням.

Діапазон вимірювання приладу від 0,01 мр/год до 999 Р/год поділений на два піддіапазони: “мр/год” з межами вимірювання від 0,01 до 999 мр/год (з виносним блоком детектування ИМД-1-1) і “Р/год” з межами вимірювання від 0,01 до 999 Р/год. Час вимірювання змінюється автоматично в залежності від піддіапазону вимірювання (“Р/Год” або“мр/год”) і значення вимірюваної величини.

Відлік вимірюваної потужності експозиційної дози гамма-випромінювання проводиться безпосередньо з цифрового табло в одиницях в залежності від піддіапазону роботи.

В приладі передбачена видача звукового сигналу при досягненні потужності дози 0,1 та 300 мр/год на піддіапазоні “мр/год” при роботі з детекторним блоком і 0,1 і 300 Р/год на піддіапазоні “Р/год”, а також можна визначити на слух змінення потужності експозиційної дози гамма – випромінювання за зміною частоти клацання в головних телефонах ТГ-7М. Час установлення робочого режиму вимірювача не більше 1 хв.

Рис. 7. Вимірювач потужності дози ИМД-1С

Час, необхідний для вимірювання потужності експозиційної дози гамма-випромінення на піддіапазоні “мр/год” від 0,01 до 10 мр/год не більше 60 сек і від 10 до 999 мр/год не більше 6 сек, а без виносного блоку на піддіапазоні “Р/год” від 0,01 до 10 Р/год не більше 15сек і від 10 до 999 Р/год не більше 1,5 сек.

Прилад випускається в двох модифікаціях ИМД-1Р і ИМД-1С. Живлення приладу здійснюється від чотирьох послідовно з’єднаних акумуляторів типу НКГЦ-0,45 з номінальною напругою 6 В (час безперервної роботи вимірювача від одного комплекту елементів складає 100 год не менше), від бортової мережі постійного струму батарей напругою від 10,8 до З0 В за допомогою блоку

ИМД-1-2, від мережі змінного струму з напругою 220⁺ 10% з частотою 50 Гц або 400 Гц за допомогою блоків живлення ИМД-126 і ИМД-1-2 (тільки ИМД-1С).

Для вимірювання потужності доз в зонах радіоактивного зараження застосовується тільки один вимірювальний пульт з підключеними телефонами. Перемикач установлюється в положення “Р/год”. При перевищуванні потужності дози 0,1 Р/год спрацьовує звукова сигналізація, яка може бути відключена натисканням кнопки “ВІДЛІК”. При натисканні цієї кнопки здійснюється також підрахунок показань.

Для вимірювання ступеня зараженості різних об’єктів до вимірювача підключається детекторний блок. Екран на детекторному блоці встановлюється в положення “γ”, перемикач пульту – в положення “мр/год”. Ступінь зараження РР поверхонь різних об’єктів озброєння, військової техніки, особового складу, обмундирування, спорядження і т. і. визначається результатами двох вимірювань:

гамма-фону (Р_ф) в місці (на площадці) контролю зараження або на відстані 15-20 м від заражених об’єктів; потужності експозиційної дози гамма-випромінювання, виміряної над поверхнею об'єкта (Р_вим).

Для вимірювання гамма–фону необхідно: підключити до детекторного блоку розсувну штангу; розташувати детекторний блок вертикально на витягнутій руці на висоті 70–100 см від землі; зняти показання з вимірювального пульту Р_ф. Значення гамма–фону в місці контролю не повинні перевищувати більше ніж в три рази значення допустимого ступеня радіоактивного зараження обстежуваних об’єктів.

Вимірювання потужності експозиційної дози над поверхнею обстежуваного об’єкта необхідно проводити так: піднести детекторний блок упорами до поверхні об’єкта на відстань 1-1,5см і, повільно перемішуючи зонд над об’єктом, визначити місце максимального зараження найбільшою частотою клацання в головних телефонах або за максимальним показанням вимірювального пульту, звертаючи увагу на ті місця, які можуть бути найбільш заразними (ходова частина машин, обличчя, руки, шия – при обстеженні людей і т. і.); встановити детекторний блок упорами до поверхні на висоті 1-1,5см над місцем максимального зараження; зняти показання з цифрового табло вимірювального пульту Р_вим. В процесі вимірювання при досягненні потужності експозиційної дози 0,1 мр/год або 300 мр/год спрацьовує звукова сигналізація. Для включення сигналізації та зняття показань необхідно натиснути кнопку “ВІДЛІК”.

Для встановлення бета-зараженості необхідно зробити два вимірювання: одне – при положенні поворотного екрану детекторного блоку в положенні “γ”, друге – в положенні “γ+β”. Через 1 хв. натиснути кнопку “ВІДЛІК” і зафіксувати показання цифрового табло. Підвищене значення показань при другому вимірюванні вказує на наявність бета-зараженості

Прилади контролю опромінення особового складу

Для радіаційного контролю опромінення особового складу використовують загальновійськовий вимірювач дози ІД-1, індивідуальний вимірювач дози ІД-11, індивідуальний хімічний вимірювач дози ДП-70МП.

Комплект вимірювачів дози ІД-1 (рис. 8) призначений для виміру поглинених доз γ- і змішаного γ-нейтронного випромінювання, отриманих особовим складом, з метою оцінки боєздатності частин і підрозділів у радіаційному відношенні.

Рис.8. Загальний вид комплекту ИД-1:

1 - вимірювач дози ІД-1; 2 — гніздо для зарядного пристрою; 3 — футляр;

4 - окуляр; 5 — власник; 6 — захисна оправа; 7 — зарядний пристрій ЗД-6;

8 - зарядно-контактне гніздо; 9 — ручка зарядного пристрою; 10 — поворотне дзеркало

У комплект приладу входять десять вимірювачів дози ІД-1 і зарядний пристрій ЗД-6.

Вимірювач дози ІД-1 забезпечує вимір поглинених доз змішаного γ-нейтронного випромінювання

в діапазоні від 20 до 500 рад при потужності дози до 100 рад/с. Відлік вимірюваних доз виробляється по шкалі, розташованої усередині вимірювача.

У комплект приладу входять десять вимірювачів дози ІД-1 і зарядний пристрій ЗД-6.

Для заряду ІД-1 необхідно:

утримуючи ручку ЗД-6 і обертаючи ІД-1, відгвинтити заглушку за допомогою тригранника, що знаходиться на ручці;

повернути ручку ЗД-6 по напрямку стрілки СКИДАННЯ до упора

вставити ІД-1 у зарядно-контактне гніздо ЗД-6 і, спостерігаючи в окуляр, домогтися максимального висвітлення шкали поворотом дзеркала;

натиснути на вимірювач і, спостерігаючи в окуляр, повертати ручку по напрямку стрілки ЗАРЯД доти, поки зображення нитки на шкалі ІД-1 не установиться на «0»;

витягти вимірювач із гнізда і, направивши на світло, перевірити положення нитки; при вертикальному положенні нитки її зображення повинне бути на «0»;

загорнути заглушку ІД-1.

Інші вимірювачі заряджаються поступовим поворотом ручки по напрямку стрілки ЗАРЯД таким чином, що від одного крайнього положення ручки до іншого можна зарядити до 10-15 не цілком виряджених вимірювачів, не повертаючи ручку у вихідне положення після зарядки кожного з них, або зарядити 3-4 цілком виряджених вимірювача. Після заряду необхідно вийняти останній ІД-1 і повернути ручку по напрямку стрілки СКИДАННЯ до упора, привівши ЗД-6 у вихідний стан.

ІД-1 під час роботи в зоні дії іонізуючого випромінювання носиться в кишені одягу. Для відліку показань ІД-1, спостерігаючи в окуляр вимірювача, визначають по положенню зображення нитки на шкалі отриману дозу гамма-нейтронного випромінювання.

Щоб виключити вплив прогину нитки на показання ІД-1, відлік необхідно робити при вертикальному положенні зображення нитки.

Індивідуальний вимірювач дози ІД-11 (рис.9) призначений для індивідуального контролю опромінення особового складу, що піддавався впливу іонізуючих випромінювань, з метою первинної діагностики ступеня ваги радіаційних поразок. Вимірювач дози ІД-11 разом з вимірювальним пристроєм ГО-32 забезпечує вимір поглиненої дози в діапазоні від 10 до 1500 рад.

Рис. 9. Індивідуальний вимірник дози ІД-11

Індивідуальний хімічний вимірювач дози ДП-70МП (рис.11) в комплекті з польовим колориметром ПК-56М (рис.10) призначений для реєстрації поглиненої дози гамма-нейтронного випромінювання є засобом індивідуального контролю і видається всьому особовому складу.

Рис. 10. Польовий колориметр ПК-56М: Рис.11.Хімічний дозиметр ДП-70 МП

1– корпус колориметра; 1 – дозиметр в зібранні;

2 – звітне вікно; 2–футляр дозиметра без кришки;

3 – фотометрична призма; 3 – кришка футляра з кольоровим

4 – ампулотримач; еталоном;

5 – стопорна втулка; 4 – скляна ампула з робочим

6 – вимірювальний диск розчином

з світлофільтрами

У диску розташовані одинадцять світлофільтрів, інтенсивність кольору яких відповідає кольору рідини в ампулі дозиметра при дозах гамма–нейтронного випромінювання 0; 50; 75; 100; 150; 200; 250; 300; 450; 600 і 800 Р при потужності доз в інтервалі від 1 до 250000 Р/год. Маса дозиметра 40г.

У зв’язку з тим, що желатинові світлофільтри підвладні поступовому вицвітанню від дії яскравого світла, в неробочому стані вони повинні бути зачинені від такого впливу.

Вимірювання доз випромінювання проводиться таким чином. Знімається кришка дозиметра, витягається ампула і вставляється в праве гніздо ампулотримача, кришка якого потім закривається. Тримаючи колориметр в лівій руці так, щоб світло падало на матове скло ампулотримача горизонтально на рівні очей, на відстані, зручній для спостереження в окулярі, обертають правою рукою диск з світлофільтрами до збігу кольору полів, які видно в окулярі

При цьому у вікні колориметра, що для підрахунку, вказується виміряна доза. Якщо колір рідини в ампулі дозиметра за інтенсивністю є проміжний між

кольором двох сусідніх світлофільтрів, то береться середнє значення дози.

Вимірювання доз випромінювання проводиться не раніш однієї години після опромінення. Повторні вимірювання дози випромінювання можливі протягом 30 діб з моменту першого опромінення. При цьому дозиметр допускає не більш 8 однохвилинних переглядань при денному освітленні

Організація радіаційного контролю в підрозділах

Радіаційний контроль організовується з метою отримання даних для оцінки боєздатності підрозділів, визначення необхідності та обсягу спеціальної обробки, а також можливості зняття засобів індивідуального захисту після подолання зон зараження або проведення спеціальної обробки.

Радіаційний контроль у підрозділі здійснюється шляхом контролю опромінення особового складу та визначення ступеня радіоактивного зараження особового складу, озброєння, техніки і матеріальних засобів, місцевості, а також води і продовольства. В залежності від завдань, що вирішуються, контроль доз випромінювання розподіляється на військовий та індивідуальний (медичний).

Організація радіаційного контролю в підрозділі включає: забезпечення засобами контролю доз випромінювання; своєчасне зняття показників вимірювачів дози і їх перезарядку; облік доз випромінювання; подання відомостей про дози опромінювання в штаб батальйону (частини).

Зняття показників з військових вимірювачів доз і їх перезарядка здійснюється після виходу (подолання) особового складу зон зараження, але не пізніше чим через 5 діб. Показники вимірювачів доз знімають у сержантів і солдат командири взводів.

Облік доз випромінювання на кожного військовослужбовця ведеться персонально в картку обліку доз опромінення (форма 4), в роті (батальйоні) – в журналі обліку доз опромінення (форма 5).

Форма 4

Картка обліку доз радіоактивного опромінення

Величина дози, що занесена в картку обліку доз опромінення, після підпису

командира окремого взводу, роти, батальйону видається на руки кожному військовослужбовцю, з урахуванням зниження їх біологічної ефективності.

В установлені строки щодобово подають:

– командири взводів – доповідь про дозу випромінювання, отриману кожним відділенням (екіпажем, обслугою), а також свою дозу випромінювання;

– командири рот – письмову доповідь про опромінення особового складу взводів і дози випромінювання кожного офіцера (форма 5);

– начальник штабу батальйону (дивізіону) – письмову доповідь про опромінення особового складу кожної роти та окремого взводу і дози випромінювання кожного офіцера.

Контроль радіоактивного зараження

Контроль радіоактивного зараження в роті організується командиром роти і здійснюється спеціально підготовленим військовослужбовцем з використанням приладів радіаційної розвідки (ДП-5В, ИМД-1Р). Контроль радіоактивного зараження різноманітних об’єктів здійснюється в місцях їх розташування, на спеціальному майданчику в зоні зараження, або після виходу із зони зараження. При цьому великі зразки техніки повинні розташовуватися не ближче 15 м один від одного.

При проведені контролю в зоні зараження спочатку вимірюється гамма–фон, а потім зараженість техніки.

Засобом контролю ступеня зараження особового складу, озброєння, військової техніки, майна і продовольства радіоактивними речовинами, застосовуваним безпосередньо в підрозділах військ, є вимірювач потужності експозиційної дози ДП-5В (рис. 3). Прилад призначений для виміру потужності експозиційної дози над радіоактивно зараженою місцевістю, а також для виміру ступеня зараження поверхонь різних об'єктів по β-випромінюванню і дозволяє виявляти β-випромінювання.

Для підготовки приладу до роботи необхідно:

- витягти прилад з укладальної шухляди і до блоку детектирування приєднати штангу, що використовується як подовжувач:

- відкрити кришку футляра, ознайомитися з розташуванням і призначенням органів керування і провести зовнішній огляд;

- пристебнути до футляра поясні і плечовий розсувні ремені і закріпити прилад на груди;

- встановити ручку перемикача піддиапазонів у положення ВИКЛ, і підключити джерела живлення;

- поставити ручку перемикача в положення РЕЖИМ. Стрілка приладу повинна установитися в режимному секторі. Якщо стрілка мікроамперметра не відхиляється або не встановлюється на режимному секторі, необхідно перевірити придатність джерел живлення; включити висвітлення шкали (при необхідності) перевірити працездатність приладу від контрольного джерела:

- надіти головні телефони і підключити їх до вимірювального пульта; поворотний екран блоку детектування поставити в положення «К»; ручку перемикача поддиапазонів послідовно установити в положення х1000, х100, х10, х1, х0,1 і стежити за клацанням в головних телефонах і за відхиленням

стрілки мікроамперметра. При нормальній роботі приладу клацання в телефоні чутні на всіх поддиапазонах, крім першого. Стрілка мікроамперметра на поддиапазоні х10 повинна відхилитися на розподіл, зазначений у формулярі на прилад, а в положеннях х1 і х0,1-за межі шкали; натиснути кнопку СКИДАННЯ, стрілка мікроамперметра повинна установитися на «0»;

- ручку перемикача установити в положення РЕЖИМ, екран блоку детектування поставити в положення «Г» і укласти в нижній відсік футляра. Прилад до роботи готовий.

Вимір потужності дози γ-виробляється при перебуванні екрана блоку детектирування в положенні «Г». На І піддиапазоні показання знімаються за шкалою мікроамперметра 0-200, на інших піддиапазонах - по шкалі 0-5 і збільшуються на коефіцієнт відповідного піддиапазону.

Для виявлення β-випромінювання необхідно:

повернути екран на блоці детектування в положення «Б»;

піднести блок детектування до обстежуваної поверхні на відстань 1-1,5см.;

ручку перемикача поддиапазонів послідовно поставити в положення х0,1, х1, х10 до отримання відхилення стрілки мікроамперметра в межах шкали.

У комплекті приладу маються 10 чохлів з поліетиленової плівки для блоку детектування. Чохол надівається на блок детектування для запобігання його від радіоактивного забруднення при вимірах ступеня зараження рідких і сипучих речовин.

Послідовність практичного опрацювання питання

1. Постановка екрану блоку детектування у положенні “Г”.

2. Визначається гамма–фон на місцевості на висоті 0,7–1 м від землею і на відстані 15-20 м від зараженого об’єкту (рис.4).

3. Блок детектування підноситься до поверхні об’єкту і повільно рухається понад нею.

4. По найбільшій частині клацання телефону або максимальному показнику приладу ведеться пошук ділянки з найбільшим ступенем зараження. При цьому не можна торкатися блоком детектування і дротом до зараженої поверхні.

5. Установити екран блоку детектування на висоті 1,0-1,5 см від місця максимального зараження, перемикач установити в положенні, при якому стрілка приладу показує у межах шкали і через 10-45 сек. зняти показання.

За цими показаннями визначається радіаційна зараженість об’єкту за формулою:

Р_об = Р_вим – (1)

де Р_вим вимірювання зараженості об’єкту, мрад/год;

Р_Ф – гамма–фон, мрад/год;

К – коефіцієнт екранізації об’єкту. Значення К при вимірюванні зараженості складає:

– зенітних ракетних установок, танків, літаків – 2;

• автомобілів, артилерійських гармат – 1,5;

• людей – 1,2;

• особової зброї, засобів індивідуального захисту, обмундирування,

• спорядження, кухонного інвентарю, води і продуктів харчування – 1.

Якщо виміряна зараженість об’єкта зарівнює гамма–фону, то величина його зараженості не визначається.

Якщо гамма–фон більше ніж у 2 рази перевищує безпечні величини зараження людей, особової зброї, обмундирування, спорядження, засобів індивідуального захисту (таблиця 3, 4), продуктів харчування і води, то вимірювання гамма–фону здійснюється у сховищах, де гамма–фон знижений або відсутній.

Порядок визначення радіоактивної зараженості різних об’єктів показано в наступних прикладах.

Приклад 1. Під час вимірювання зараженості тіла людини Р_вим. = 200 мрад/год, Р_ф = 120 мрад/год. Зараженість людини

Р_об=Р_вим – = – 200 – = 100 мрад/год

Приклад 2. При вимірюванні радіоактивної зараженості автомобіля

Р_вим = 200 мрад/год, Р_ф = 200 мрад/год. Так як гамма-фон і виміряна зараженість рівні, величина зараженості автомобіля не визначається.

Приклад 3. При вимірюванні радіоактивної зараженості води у відрі Р_вим = 20 мрад/год, Р_ф = 10 мрад/год. Зараженість води Р_об = 10 мрад/год.

При вимірюваннях радіоактивної зараженості поверхонь брезентових тентів, кузовів автомобілів, стін, перегородок та інших об’єктів для того, щоб визначити, який бік поверхні об’єкта (внутрішній або зовнішній) заражений, необхідно зняти два показання приладу: при зачиненому вікні блоку детектування (екран в положенні Г) і при відчиненому вікні (екран в положенні Б). Якщо при відчиненому вікні показання приладу більше, ніж при зачиненому, то обстежена поверхня заражена. При екрані в положенні Б – бета-випромінювання проходить через відчинене вхідне вікно блоку детектування і викликає додаткове відхилення стрілки приладу. Якщо ж обидва показання приладу приблизно однакові, то обстежена поверхня знезаражена.

Під час вимірювання екран блоку детектування приладу ДП-5В (ИМД-1р, ИМД-5) повинен бути на відстані 0,5 – 1см від поверхні проби таким чином, щоб вісь приладу була над серединою поверхні продукту паралельно довгому боку казанка, хлібини (рис. 12).

Рис. 12. Порядок вимірювання радіоактивного зараження продуктів харчування і води

а) – хліба; б) – рідких (сипучих) продуктів і води; в)- риби; г)- овочів

Контроль радіоактивного зараження здійснюється за вказівкою командира підрозділу або начальника штабу підрозділу. Для вимірювання зараження одиниці великої техніки потрібно 5 хв. Однієї людини – 1 хв.

Командир підрозділу за даними контролю радіоактивного зараження приймає рішення на дезактивацію тих або інших об’єктів, оцінює повноту їх обробки і визначає порядок їх подальшого використання, а також приймає рішення на вживання харчів і води з урахуванням даних таблиць 3, 4.

Таблиця 3

Безпечні величини зараження різноманітних об’єктів продуктами ядерного вибуху, (мрад/год)

Таблиця 4

Величини зараження продуктами ядерного вибуху (харчів і води) при споживанні в кількості, яке не спричиняє виникнення променевого захворювання

Примітка: 1. Об’єм казанка – 1,5 л, відра – 9 - 10л.

2. Зазначені величини зараження відповідають добовому раціону вагою 5кг.

3. Надані дані відповідають вживанню на протязі 30 діб. Якщо продукти харчування і вода вживаються протягом доби – потужність дози збільшується.

Тема №2 “Засоби захисту військ від рхб зараження” Заняття №3 . Методи та технічні засоби хімічної розвідки та контролю. Навчальні питання

1. Методи виявлення та виміру хімічного зараження.

2. Військові засоби хімічної розвідки та контролю

НАВЧАЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

Питання №1. Методи виявлення та виміру хімічного зараження.

Виявлення отруйних речовин (ОР) у повітрі, на місцевості, військовій техніки, обмундируванні та на інших об'єктах здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки, індикаторних плівок або шляхом узяття проб і наступного аналізу їх у хімічних лабораторіях.

Основними критеріями оцінки методів індикації ОР, є:

– чутливість визначення;

– специфічність;

– швидкість появи аналітичного ефекту.

Під чутливістю розуміють мінімальну кількість визначуваної речовини, що викликає видимий аналітичний ефект; у випадку колориметричних реакцій – чітку зміну забарвлення. Чутливість реакції виражається в міліграмах на мілілітр (мг/мл, під час здійснення реакцій у розчинах) та в міліграмах на літр (мг/л, під час визначення ОР у повітрі).

На рис. 1. наведено основні методи індикації, які використовуються під час об’єктивного способу визначення ОР.

Перші зразки засобів хімічної розвідки та контролю – газовизначники –ґрунтувалися на використанні хімічних методів індикації ОР. В цьому методі використовуються ті чи інші хімічні індикаторні реакції з ОР. При цьому найбільше поширення одержали колориметричні реакції, тобто реакції, які супроводжуються зміною кольору (утворенням або руйнуванням забарвлених сполук).

Колориметричні реакції можуть здійснюватися як у розчинах (у пробірках, кюветах), так і на твердих носіях – папірцях, крейді, порошках тощо. Колориметричні реакції застосовуються не тільки для виявлення ОР, але й для кількісного їх визначення. Останнє стає можливим завдяки тому, що в більшості випадків інтенсивність виникаючого забарвлення пропорційна кількості утвореного барвника, яка у свою чергу визначається кількістю ОР, що вступила в реакцію.

Для кількісного їх визначення також застосовується нефелометричний метод.

Ферментні методи. В аналітичній хімії широке застосування знаходять ферментні методи аналізу, зокрема для визначення фосфорорганічних сполук (ФОС). Особливий інтерес виявляють біохімічні методи визначення інгібіторів ферментів – фосфорорганічних отруйних речовин.

Рис. 1. Основні методи індикації які використовуються під час об’єктивного способу визначення ОР

Визначення активності ферменту найчастіше здійснюють за встановленням швидкості ферментного розщеплення субстрату (кінетичний метод) або шляхом визначення концентрацій кінцевих продуктів чи невитраченого у реакції субстрату.

У військовій справі визначення ФОР проводиться як з використанням військових польових лабораторій, так із використанням індикаторних трубок

ИТ-44 (маркірується одним червоним кільцем та червоною крапкою) та ИТ-51 (маркірується одним червоним кільцем та двома червоними крапками).

Чутливість методу: 5·10^-7 мг/л або 10^-8 – 10^-9 мг ФОР у пробі.

Колориметричні реакції можуть використовуватися у біохімічному методі, відмінність якого від хімічного полягає в тому, що у цьому випадку визначення ОР засноване на їхньому впливі на ті чи інші біологічні системи. Переваги біохімічних методів перед іншими методами аналізу обумовлені двома особливостями дії ферментів: вираженою специфічністю дії, що дозволяє вибірково залучати у реакцію, а відтак – аналізувати окремі речовини у суміші з іншими, часто вельми подібними за хімічною будовою; високою каталітичною молекулярною активністю, яка дозволяє здійснювати за короткий проміжок часу значні хімічні перетворення у м’яких умовах і досягати надзвичайно високої чутливості визначення, що, як правило, значно перевищує чутливість звичайних хімічних аналітичних методів.

Біохімічна реакція виявлення ФОР покладена в основу роботи індикаторної трубки ИТ-44. Трубка містить дві ампули: у верхній знаходиться безбарвний водно-лужний розчин очищеної холінестєрази, у нижній – жовтий розчин бутєрилхолініодиду в суміші з феноловим червоним в слабко кислому середовищі. Під час почергового розбивання ампул у відсутності ФОР індикатор феноловий червоний забарвлюється у червоний колір, який впродовж виділення

Каталітичний метод. Великі можливості використання автоматичних приладів закладені в каталітичному методі. Сутність його полягає у гальмуванні визначених каталітичних реакцій слідами ОР, що знаходяться у повітрі, внаслідок отруєння ними каталізаторів-біокаталізаторів або неорганічних контактних каталізаторів. За рахунок великих виходів каталітичних реакцій можуть бути створені схеми приладів, що володіють винятково високою чутливістю до визначуваних ОР.

У присутності слідів деяких ОР в аналізованому повітрі каталізатор отруюється і його температура різко знижується. Система, що реєструє, фіксує зниження температури, що свідчить про наявність ОР.

Фізичні методи. До фізичних методів відносяться методи, які ґрунтуються на реєстрації зміни фізичних властивостей атмосферного повітря під час уведення в нього парів ОР, наприклад, зміни електропровідності, теплопровідності, коефіцієнта дифузії, деяких оптичних властивостей тощо.

Іонізаційний метод. Сутність методу полягає в прокачуванні повітря через іонізаційні камери.

Визначення наявності ОР у повітрі відбувається шляхом реєстрації змін іонізаційного струму, що обумовлене зміною концентрації іонів в іонізованому повітрі за наявність в останньому сторонніх домішок. З появою у повітрі парів ФОР відбувається зміна іонізаційного струму в іонізаційному перетворювачі, пов’язане із впливом молекул ФОР на рухливість іонів, утворених під час дії альфа-частинок джерел іонізації.

Спектральний метод. Дуже цікавим з погляду створення автоматичних приладів індикації є спектральний метод визначення ОР. Як відомо, принцип дії всякого спектрального приладу (заснованого на аналізі спектрів поглинання) полягає у фіксуванні змін, що відбуваються під час пропускання через досліджувану речовину (розчин тощо) пучка променів, що мають суцільний спектр. За провалами інтенсивності на тлі суцільного спектра джерела випромінювання виявляється спектр поглинання даної речовини. Знайти його можна за допомогою фотоелемента або термоелемента болометра в залежності від спектральної області випромінювання використаного джерела.

Оскільки всі органічні речовини, у тому числі й ОР, поглинаються в ІЧ ділянці (у той час як більшість з них є прозорими для видимих і УФ променів), створення автоматичних газосигналізаторів ОР можливе на основі спектральних приладів. які працюють в ІЧ ділянці спектра.

Фізико-хімічний метод ґрунтуються на використанні явищ, що супроводжують хімічні реакції чи фізико-хімічні процеси, які відбуваються під час взаємодії ОР з індикаторами, і реєструються за допомогою спеціальних пристроїв.

Найпростіші схеми автоматичних газосигналізаторів ґрунтуються на фотоколоріметричному методі визначення наявності ОР у досліджуваному повітрі. Як відомо, фотоколоріметричний аналіз ґрунтується на колориметричних реакціях, при чому особливістю цього методу є заміна візуального способу визначення інтенсивності зміни забарвлення фотоелектричним методом реєстрації. Останній здійснюється за допомогою фотоелементів, загальний принцип дії яких полягає в тому, що світловий потік, потрапляючи на спеціально

підготовлену поверхню напівпровідника або металу, збуджує на цій поверхні рух електронів; виникаючий при цьому струм вимірюється за допомогою електричної схеми, що реєструє.

Найбільш широке застосування під час розробки приладів, заснованих на фотоколоріметричному методі, знаходять схеми, у яких взаємодія ОР з індикаторним реактивом здійснюється на стрічці (із тканини або паперовій), через яку прокачується аналізоване повітря. Реєстрація зміни забарвлення стрічки здійснюється за допомогою фотоелементів. Оскільки фотоелементи фіксують не зміну забарвлення, а зміну освітленості (сили світлового потоку), то за звичай використовують схеми, у яких фотоелементи опромінюються світлом лампочки-освітлювача, відбитим від стрічки.

Біологічний метод полягає у визначенні ОР в результаті взаємодії його з живим організмом піддослідних тварин (кролики, собаки, кішки, миші, пацюки тощо). Визначення цим методом вимагає багато часу, кваліфікованих працівників, спеціальної апаратури тощо. З приводу цього біологічний метод застосовується для визначення дії невідомої ОР, кінцевої перевірки знезараження води, продуктів тощо.

Питання №2. Військові засоби хімічної розвідки. Військовий прилад хімічної розвідки

Військовий прилад хімічної розвідки /ВПХР/ призначений для визначення в повітрі, на місцевості, на бойовій техніці зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильному кислоти, хлорціану, а також пари Ві-ікс газів у повітрі.

Прилад знаходиться на озброєнні відділень радіаційної, хімічної і біологічної розвідки військ РХБ захисту, а також позаштатних відділень, призначених для ведення РХБ розвідки і спостереження у роті, батальйоні /дивізіоні/ родів військ і спеціальних військ.

У похідному положенні прилад носять на лівому боці і закріплюють тасьмою навколо пояса. При роботі прилад пересувають уперед.

Визначення ОР засноване на просмоктуванні ручним насосом досліджуваного повітря через попередньо підготовлену індикаторну трубку /ИТ/. При наявності ОР забарвлення наповнювача в ИТ змінюється. Довжина забарвленого шару й інтенсивність його забарвлення залежать від концентрації ОР.

ВПХР показаний на рис.2. Його маса 2,3кг. Основними частинами приладу є ручний насос, індикаторні трубки, насадка, захисні ковпачки, фільтри проти аерозолів, грілка з нагрівальними патронами.

Насос ручний поршневий, призначений для просмоктування досліджуваного повітря через ИТ. При здійсненні 50 качків на хвилину насосом через ИТ проходить 1,8-2л повітря. Насос складається з голівки, циліндра, штока, рукоятки штока. У голівці насоса розміщені: пристрій для надрізу кінців ИТ, гніздо для установки ИТ. На торці голівки є два глухих отвори для обламування кінців ИТ. У рукоятці штока розміщений пробійник ампул. Він служить для розбивання скляних ампул, які містяться в ИТ і фіксується у рукоятці штока за допомогою виступів у визначеному положенні. На торці рукоятки нанесене маркірування штирів пробійника ампул:

– три зелених для ИТ із трьома зеленими кільцями;

– червона смуга з крапкою - для ИТ з одним червоним кільцем і крапкою.

Рис .2. Загальний вигляд приладу ВПХР

1-кришка; 2-ручний насос; 3-паперові касети з індикаторними трубками;

4-протидимні фільтри; 5-насадка до насоса; 6-захисні ковпачки;

7-електроліхтар; 8-грілка; 9-лопатка; 10-патрони до грілки.

Індикаторні трубки, що мають однакове маркірування, укладаються в касети по 10 шт. (рис.3).

Рис.3. Індикаторні трубки

На лицьовій стороні касети наклеєна етикетка з зображенням фарбування, що виникає на наповнювачі трубки при наявності в повітрі ОР, і зазначений порядок роботи з даною трубкою. У комплект ВПХР входять чотири касети індикаторних трубок, характеристика яких приведена в табл.1, для виявлення наступних ОР: зарину, зоману, ві-икс, фосгену, хлорціана, синильної кислоти, іприту і психохімічних ОР типу би-зед.

Насадка призначена для роботи з приладом у диму, при виявленні ОР на ґрунті, військовій техніки, обмундируванні та на інших предметах, а також при виявленні ОР у ґрунті і сипучих матеріалах.

Захисні ковпачки служать для запобігання поверхні насадки від зараження краплиннорідкими ОР при виявленні їх на місцевості та на інших об'єктах і для розміщення проб ґрунту, сипучих матеріалів.

Протиаерозольні фільтри використовуються для виявлення отруйних

речовин у диму або в повітрі, які містять пари речовин кислого характеру, а також для виявлення ОР у ґрунті і сипучих матеріалах.

Грілка з нагрівальними патронами служить для підігріву індикаторних трубок при температурі навколишнього повітря від - 40 до ±15°С.

2. Підготовка приладу до роботи і визначення отруйних речовин.

Підготовка приладу до роботи включає:

- перевірку наявності в приладі всіх предметів і їхньої справності;

- визначення придатності індикаторних трубок і розміщення касет з ними в наступному порядку: зверху - трубки з червоним кільцем і крапкою, нижче - трубки з трьома зеленими кільцями, потім - з жовтим кільцем, унизу - з коричневим кільцем;

- зняття з поліетиленового чохла фільтрів проти аерозолі.

Індикаторна трубка непридатна, якщо минув термін придатності, обламані один або обидва кінці трубки, розбита ампула, наповнювач пересипається по трубці, змінився колір наповнювача трубки з одним жовтим кільцем з жовтого на помаранчевий, змінився колір рідини ампули в трубці з трьома зеленими кільцями з безбарвного на жовтий, змінилося фарбування рідини в нижній ампулі трубки з одним червоним кільцем і крапкою з жовтої на рожеву або червону.

Виявлення отруйних речовин у повітрі здійснюється в такій послідовності: спочатку виробляється виявлення за допомогою трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, далі - трубкою з трьома зеленими кільцями, потім - з одним жовтим кільцем і в останню чергу - з коричневим кільцем. Така послідовність зв'язана зі ступенем токсичності обумовлених ОР.

При виявленні ОР на місцевості, техніці, інших об'єктах, у ґрунті і сипучих матеріалах спочатку використовуються індикаторні трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, а потім - з одним жовтим кільцем.

Порядок роботи з індикаторними трубками зазначений в інструкції.

Наповнювачі індикаторних трубок у ряді випадків офарблюються не тільки від того отруйної речовини, для виявлення якого вони призначені, але і від інших речовин, що можуть знаходитися в повітрі. У цьому випадку утвориться фарбування, звичайно відмінна від фарбування, що виходить від ОР. Так, наприклад, трубка з одним червоним кільцем і червоною крапкою від пари речовин основного характеру дає таку ж або близьке фарбування, як і від ОР, а від пари речовин кислого характеру - жовте фарбування.

Тому у всіх випадках необхідно дотримувати особливі вказівки, викладені в інструкції з роботи з індикаторною трубкою, і порівнювати фарбування наповнювача, що утворилося, з фарбуванням, зображеним на касетній етикетці.

Визначення ОР здійснюється спочатку по зовнішніх ознаках, а потім за допомогою ИТ.

Обстежувати повітря ИТ слід у такій послідовності:

- трубками з червоним кільцем і крапкою;

- трубкою з трьома зеленими кільцями;

- трубкою з жовтим кільцем;

- трубкою з коричневим кільцем.

Порядок роботи з ИТ з червоним кільцем і крапкою /на зарін, зоман, ві-ікс гази/ наступний: спочатку визначити наявність у повітрі небезпечних концентрацій ОР, а при одержанні негативного результату провести визначення в малонебезпечних концентраціях.

Визначення ОР у небезпечних концентраціях.

510^-5 мг/л і вище /5-6 качань насосом ВПХР/:

- вийняти з касети дві ИТ, надпиляти їхні кінці і розкрити трубки по надпилах;

- пробійником ампул розбити верхні ампули обох трубок, узяти трубки за кінці з маркіруванням і енергійно навідмах струснути обидві трубки одночасно 2-3 рази;

- одну з трубок /піддослідну/ вставити немаркованим кінцем у насос і прокачати повітря, через другу /контрольну/ повітря не прокачувати;

- тим же пробійником ампул спочатку розбити нижню ампулу в піддослідної ИТ і струснути навідмах 1-2 рази так, щоб цілком змочити верхній шар наповнювача. Відразу після цього розбити нижню ампулу в контрольній ИТ і також струснути її;

• спостерігати за переходом забарвлення в контрольній трубці від червоної до жовтого. До моменту утворення жовтого забарвлення в контрольній трубці збереження червоного кольору верхнього шару наповнювача піддослідної трубки вказує на наявність ОР у небезпечних концентраціях; зміна кольору до жовтого - на відсутність ОР у небезпечних концентраціях.

Визначення ОР у малонебезпечних концентраціях 510^-7 мг/л і вище /50-60 качань насосом ВПХР/.

Порядок роботи той самий, але нижні ампули розбивати не відразу, а через 2-3 хв після прокачування повітря. Крім того, в жарку /35°С і вище/ погоду нижню ампулу, у контрольній трубці розбивати через 15 секунд /лічити до 15/ з моменту струшування піддослідної трубки.

До моменту утворення жовтого забарвлення в контрольній трубці збереження червоного кольору верхнього шару наповнювача піддослідної трубки вказує на наявність ОР у концентраціях, небезпечних при перебуванні понад 10 хвилин без протигазу; зміна кольору до жовтого чи рожево-жовтогарячого вказує на відсутність ОР у малонебезпечних концентраціях.

Підставою для знімання протигазу на 5-6 годин є відсутність показань трубки при 50-60 качань насосом.

Примітки:

1. У холодну /5°С и нижче/ погоду необхідно підігріти трубки до температури не вище 40°С /використовувати грілку/.

2. При утворенні у піддослідній трубці жовтого забарвлення відразу після розбивання нижньої ампули визначення повторити із застосуванням ПДФ.

3. При роботі з трубками 2 категорії робити визначення 2-3 рази /двома-трьома парами трубок послідовно/ до одержання однакових показань.

Порядок роботи з трубкою з трьома зеленими кільцями /на фосген, дифосген, хлорціан, синильну кислоту/ наступний:

- розкрити трубку, розбити ампулу, зробити 10-15 качань насосом;

• порівняти забарвлення наповнювача трубки, з забарвленням, зображеним на касетній етикетці.

0бстежувати повітря за допомогою трубки з жовтим кільцем /визначення пари іприту/ таким чином:

– розкрити трубку, вставити в насос, прокачати повітря /60 качань насосом/;

– вийняти трубку з насоса, витримати 1 хв і після цього порівняти забарвлен­ня наповнювача з забарвленням, зображеним на касетній етикетці.

Визначення ОР у димі.

Для визначення ОР у димі необхідно:

– дістати з приладу насос і вставити в нього розкриту ИТ;

– дістати з приладу насадку і закріпивши в ній ПДФ, щільно навернути насадку на різьбу голівки;

– зробити відповідну кількість качань насосом;

– зняти насадку, викинути фільтр і покласти насадку в прилад;

–вийняти з голівки насоса ИТ і провести визначення, керуючись указівками на касетній етикетці.

Визначення ОР на місцевості, техніці, озброєнні.

Визначення виконують спочатку з ИТ з червоним кільцем і крапкою, а потім з ИТ з жовтим кільцем.

Після установки ИТ у насос, прикрутити до нього насадку, попередньо відкинути притискне кільце і надягти на воронку захисний ковпачок. Прикласти насадку до обстежуваної поверхні, щоб воронка покрила ділянку з найбільше різко вираженими ознаками зараження, і прокачати через ИТ повітря, зробивши необхідне число качань.

Для запобігання забруднення насадки насос утримується так, щоб воронка тільки покривала ділянку з найбільше різко вираженими ознаками зараження, але не упиралася в нього. Гайка з притискним кільцем повинна знаходиться у верхній частині основи воронки так, щоб кільце не стикалося з обстежуваною поверхнею.

При дуже низьких температурах обстеження треба проводити також з ИТ із трьома зеленими кільцями з використанням грілки.

Визначення ОР у пробах ґрунту і сипких матеріалів.

Для визначення ОР необхідно:

– відкрити кришку приладу, відсунути засувку і вийняти насос, дістати необхідну – для роботи ИТ, вставити в голівку насоса;

– навернути на насос насадку і надягти на неї воронку, захисний ковпачок, зняти з приладу лопатку і взяти пробу верхнього шару ґрунту /снігу/ чи сипкогого матеріалу в найбільше зараженому місці. Узяту пробу насипати у воронку насадки, наповнивши її до країв;

– накрити воронку із пробою протидимним фільтром і закріпити його; прокачати через ИТ повітря, роблячи насосом необхідне число качань;

відкинути притискне кільце, викинути ПДФ, пробу і ковпачок, а насадку покласти назад у прилад; вийняти з голівки насоса ИТ і провести визначення ОР, керуючись указівками на касетній етикетці

Індикаторна плівка АП-1

АП-1 (аерозольна плівка) призначена для виявлення наявності в повітрі Ор типу ві-ікс в аерозольному стані в момент осідання його на обмундирування, техніку та інші поверхні.

В підрозділи індикаторна плівка поступає в комплекті, що складається з двох поліетиленових пакетів, що знаходяться в конвертах з світло непроникаючого паперу, в кожному з яких укладено 10 плівок. На конверті наклеєний кольоровий еталон для оцінки кількості і розміру кольорових плям, що з`являються на плівці при впливі аерозолю ОР.

Плівка кріпиться липкою стрічкою, що є на обох кінцях, до поверхні предметів, добре оглянутих особовим складом при виконанні бойового завдання (стальний шолом, обмундирування, вітрове скло автомобіля і т.і.).

Індикаторна плівка АП-1 є поліетиленовою підкладкою з нанесеним на один її бік індикаторним шаром (матова поверхня) (рис. 4.).

Щоб прикріпити індикаторну плівку до поверхні предмета, необхідно: очистити від пилу, бруду, масла, інею, льоду і протерти насухо; розкрити послідовно зовнішній та внутрішній поліетиленові мішки; витягнути плівку з внутрішнього мішка; обережно відділити папір-накладку від липкої частини індикаторної плівки, – при цьому стежити, щоб липкі кінці плівки не торкалися індикаторного шару.

При негативних температурах (нижче мінус 10^оС) комплект індикаторних плівок необхідно зберігати у внутрішній кишені обмундирування.

У випадку ненадійного кріплення індикаторних плівок за допомогою липкого шару допускаються способи кріплення за допомогою місцевих засобів: на обмундирування – шпильками, тасьмою, кнопками та ін.

При діях на відкритій місцевості, виявивши на плівках плями синьо-зеленого кольору з щільністю, що вказана на еталоні, треба негайно подати сигнал оповіщення, доповісти командиру, перевезти засоби індивідуального захисту в “бойове” положення, а потім провести обробку відкритих ділянок шкіри обличчя і рук, використовуючи ІПП.

Рис. 4. Індикаторна плівка АП-1:

1 – еталон забарвлення; 2 – пакет індикаторних плівок; 3 – індикаторна плівка;

4 – липкий шар; 5 – захисний папір-накладка; 6 – індикаторний шар;

7 – смуга з поліетилену.

Плівки підлягають заміні через дві доби після приклеювання і негайно після впливу дощу і рецептури, що дегазує.

Комплект індикаторних плівок видається на відділення (екіпаж). Застосування (наклеювання) індикаторних плівок проводиться за розпорядженням командира підрозділу. Після видачі АП-1 особовому складу пакет з еталоном знаходиться у командира взводу (відділення).

Найбільш доцільними місцями розміщення АП-1 є:

– на людях – на лівому рукаві вище манжети, лівому нагрудному клапані, шоломі (2-3 шт.);

– на техніці – на капоті перед водієм, вітровому склі, кронштейні дзеркала заднього виду ( 3-4 шт.);

Робоча частина АП-1 при розміщенні повинна бути розміщена під кутом 30 – 60^о відносно поверхні землі. При правильному користуванні індикаторною плівкою, вона надійно дозволить виявити висідання аерозолів ОР за 30 с влітку і за 80 с взимку.

Газосигналізатор автоматичний ГСА-12

Газосигналізатор автоматичний ГСА-12 призначений для автоматичного контролю навколишнього повітря з метою виявлення в ньому пари фосфорорганічних ОР.

Прилад може застосовуватися автономно і встановлюватися на хімічних розвідувальних машинах.

Склад газосигналізатора показаний на рис. 5

Електроживлення приладу здійснюється від бортової мережі напругою 12 і 26 В або від мережі перемінного струму 127 і 220 В. У залежності від цього прилад укомплектовується відповідним блоком живлення.

Прилад забезпечує роботу в двох режимах: перший - безперервний з періодом відновлення інформації про наявність пари ФОР 2 хв; другий - циклічний з періодом відновлення інформації про наявність пар ФОР 15- хв. Тривалість безперервної роботи приладу без перезарядження індикаторними засобами на першому режимі не менш 8 год., на другому не менш 24 год.

Рис. 5 Склад газосигналізатора ГСА-12:

1 - датчик; 2- блок живлення від акумуляторів на 26 В; 3 - блок живлення від акумуляторів на 12 В; 4 - блок живлення від мережі на 127/220 В;

5 - комплект індикаторних засобів; 6 — комплект ЗІПа; 7-кабелі.

Час підготовки приладу до роботи не більш 20 хв. при температурі вище 10°С і 150 хв. пручи температурі -40°С.

Прилад працездатний при температурі від -40°С до +45°С.

Маса датчика приладу 16 кг, пульта виносної сигналізації - 0,5кг, комплекту індикаторних засобів - 3 кг, блоку живлення в залежності від типу блоку - від 8 до 15кг., ЗИПа - 1,5кг.

Принцип дії приладу заснований на методі порівняння оптичної щільності реактиву наприкінці фотометрірування з еталонним (граничним) значенням. Фотометріруванню піддаються робочі ділянки індикаторної стрічки після прокачування через них аналізованого повітря і змочування розчинами реактивів. При відсутності в аналізованому повітрі пар ФОР фарбування робочої ділянки індикаторної стрічки знебарвлюється з визначеною швидкістю; при наявності пар ФОР знебарвлення відбувається значно повільніше. При оптичній щільності реактиву більше граничного значення відбувається автоматичне включення ланцюгів світлової і звукової сигналізації.

Автоматичний сигналізатор АСП

Автоматичний сигналізатор АСП призначений для безперервного контролю атмосферного повітря з метою виявлення в ньому аерозолів спеціальних домішок при веденні військової неспецифічної біологічної розвідки. Він установлюється на хімічній розвідувальній машині УАЗ-469рхб. Склад сигналізатора показаний на рис. 6.

Принцип дії сигналізатора заснований на реєстрації світлового потоку, що виникає при реакції обложених спец домішок з індикаторним реактивом.

Працездатність приладу забезпечується при температуру від - 20°С до +40°С. Електроживлення — від бортової мережі автомобіля. Маса датчика не більш 45 кг, блоку живлення — не більш 9кг.

Час виявлення аерозолів і спеціальних домішок не більш 2 хв. з моменту їхньої появи.

Рис. 6. Склад сигналізатора АСП:

1 — датчик; 2 - блок живлення; 3- сполучні кабелі; 4- звуковий сигнал;

5 - комплект індикаторних засобів зимовий; 6 - комплект індикаторних засобів літній; 7 - комплект ЗІПа

Для нотаток та додаткового конспектування

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

81

82

83

84

85

86

87

88

89

90