3.Основні поняття системного та ситуа­ційного підходів у менеджменті.

До сьогоднішнього часу відомі чотири найважли­віших підходи до управління, як науки:

1) підхід з позицій виділення різних шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо окремим питанням теми "Формування та розвиток теорії менеджменту";

2) процесний підхід, що розглядає управління, як безперервну серію взаємопов'язаних управлінських функцій;

3) системний підхід, який передбачає організації, як сукупності взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технології які орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється;

4) ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних ме­тодів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Розглянемо докладніше 3-й та 4-їі підходи до управління.

Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозалеж-• них частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристики цілого.

Усі організації є системами. Оскільки люди є компонентами організацій (соціальні компоненти), поряд з технікою, що використо­вується для виконання роботи, вони носять назву - соціотехнічні сис­теми. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті.

Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії віднос­но незалежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник).

Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали – це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функ­ціонування (мал. 1.3):

Мал. 1.3. Організація - відкрита система

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистем.

Ситуаційний підхід - імовір­нісний, залежний від випадковостей, обставин, що склалися, від ситу­ації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визна­чений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкрет­ний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розгля­даючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і кон­цепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досяг­нення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних роз­біжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складо­вих).

Методологія даного підходу складається з чотирьох етапів:

а) керівник повинен володіти ефективними засобами професійного управління. Це передбачає розуміння процесу управління, індиві­дуальної та групової поведінки, системного аналізу, методів плану­вання і контролю, кількісних методів прийняття рішень:

б) керівник повинен передбачати імовірні наслідки - як сприятливі, так і негативні – від застосування даної методика чи концепції;

в) керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію, визначити, які чинники найважливіші у даній ситуації і який імовірний ефект викличе зміна однієї або кількох змінних;

г) керівник повинен пов'язати конкретні прийоми, що викличуть мінімальний негативний ефект і приховують у собі найменше не­доліків, з конкретними ситуаціями, забезпечуючи досягнення зав­дань організації найсприятливішим шляхом у обставинах, що скла­лися.