14. Учень Острозької академії Петро Конашевич-Сагайдачний

Одним з найвидатніших вихованців Острозької академії був гетьман запорізьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний (бл.1570 р.-10.IV. 1622). Народився у селі Кульчиці, біля Самбора, у шляхетській сім’ї. Після закінчення Острозької академії деякий час працював у Києві домашнім вчителем. Але педагогічна робота не була покликанням Петра Конашевича-Сагайдачного, вона не давала можливості реалізуватися його величезній бойовій енергії, силі, рішучості. У 1600 р. Сагайдачний їде на Січ і швидко стає визнаним лідером. Очолює ряд переможних походів козаків на Кримське ханство, на турецькі міста та фортеці. У 1605 р. він був обраний гетьманом. У 1614, 1616, 1619 роках очолював переможні походи козацтва в Туреччину, здобував Синоп, Стамбул, Каффу, Трапезунд, визволяючи з неволі тисячі українських полонених. Ці походи принесли Сагайдачному всенародну славу. У війні з турками та татарами козаки взяли ініціативу у свої руки.

Велика заслуга П. Сагайдачного у підтримці Київської братської школи. Заснованої в 1615 р. при Благовіщенському монастирі. Коли польська адміністрація почала втручатися у справи школи та заважати їй, він у 1616 р. разом з усім кошем запорізьким вступив до Київського братства, взявши його під свою опіку і об’єднавши тим самим два крила національно-визвольного руху України – козацтво і братства. 9 жовтня 1620 р. за підтримкою козаків Сагайдачного була відновлена українська православна київська митрополія, скасована Берестейською унією 1596 р. Відповідно до церковних канонів Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на київського митрополита Іова Борецького (також колишнього учня академії).

Сагайдачний розумів, що зупинити Османську імперію можна було лише об’єднаними українсько-польськими силами. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. Петро Конашевич-Сагайдачний на чолі 40 –тисячного козацького війська разом з 30 –тисячною польською армією розгромив турецьке 150- тисячне військо Османа ІІ та впродовж місяця завдав туркам низку поразок, врятувавши Європу від подальшої турецької навали. У битві під Хотином П. Сагайдачний був смертельно поранений. У важкому стані на возі гетьмана привезли до Києва, де він прожив ще кілька місяців. До кінця свого життя він домагався офіційного визнання Київської митрополії. Король був готовий піти на це, але сенат заблокував прийняття цього рішення. Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. у колі друзів та товаришів. Перед смертю все своє майно він заповідав київському та львівському братству. Поховали героя у Благовіщенському соборі Київського братського монастиря.

15. Просвітительська та релігійна діяльність Київського митрополита Іова Борецького

Іван (Іов) Матвійович Борецький ( бл.1570-2.ІІІ.1631) народився в с. Бірче Львівської обл. Міг учитися в одній з католицьких колегій, або у Острозькій академії. У 1586 р. став вчителем Львівської братської школи з моменту її відкриття, викладав грецьку та латинську мову. Сильвестр Косов у своєму “Патерикові” писав, що не було рівних І.Борецькому “у знанні мови грецької. Латинської і руської”. У 1604 р. його було призначено ректором цієї школи. Очевидно, що на початку 1605 р. І. Борецький перебував у Дерманському монастирі. Тут він переклав з грецької на слов’янську мову “Лист Мелетія патріарха Александрійського до велебного єпископа Іпатія Потея”, у якому Олександрійський патріарх Мелетій Пігас захищає догмати Східної церкви і просить Іпатія Потія, що став уніатом, повернутися до православної віри. Лист Мелетія Пегаса був написаний 14 жовтня 1599 р., а надрукований слов’янською мовою у Дермані 6 лютого 1605 р. Очевидно, між 1602 і 1606 р. вийшов ще один переклад Борецького під заголовком “Діалог альбо розмова о православной вере от Мелетія патріарха Олександрійського свєтло сіяющему князю Костянтину Василеви Острожскому...”. На думку багатьох дослідників (І.З.Мицька, М.С.Возняка, Ф.І.Науменка) Іов Борецький є автором визначного полемічного твору “Пересторога” (Попередження), який був написаний, очевидно в 1605 – на початку 1606 р. У Пересторозі Іов Борецький застерігає українців від вступу до унії, намагається знайти причину переходу до унії священиків, магнатів, шляхти. На його думку, головна причина переходу частини українського суспільства до унії полягала у духовному занепаді українського суспільства, причиною якого в свою чергу була відсутність освіти, те, що ревнителі православ’я – князі будували церкви та монастирі і не будували вищі школи. Натомість в Західній Європі університети почали з’являтися ще в 11 столітті. За рівнем освіти православне духовенство в цілому значно відставало від католицького. Відсутність шкіл породила “Грубість поганскую”, привела до міжусобних чвар, до того, що ослаблена Україна була завойована іншими державами. Низький рівень освіченості православного духовенства приводив до того, що магнати, захопившись західноєвропейською латинською культурою, “з віри православної на римську вихрещувалися”. Отже у подоланні кризи православної церкви в ситуації, що склалася після Берестейського собору, І. Борецький велику роль відводив закладам освіти. Отже письменник з великим схваленням ставився до культурно-освітньої діяльності церковних братств, що засновували школи та друкарні, активно займалися просвітою народу.

Він палко карав відступників від православної віри – єпископів Іпатія Потея і Кирила Терлецького. Не без впливу Івана Вишенського І. Борецький захищав простонароддя братств, згадуючи, що Христос засудив “архіереов” і вибирав собі учнів з простих людей.

Письменник приводить численні приклади аморальної поведінки Кирила Терлецького та Іпатія Потея. Зокрема, у володимирських гродських книгах у 1596-97 роках було записано 80 судових справ. Які стосувалися Кирила Терлецького. Він нападав на сусідів, грабував їх, убивав, ґвалтував дівчат, випускав фальшиві монети - вів себе не як набожна людина, а як аморальний пихатий феодал. 27 листопада 1591 р. за наказом Терлецького був розгромлений маєток відомого письменника-полеміста Матрина Броневського, 13 грудня 1597 р. слуги Терлецького вбили православного священника Стефана Добрянського.

Іпатій Потій у Вільно всіляко переслідував православних, насильно виганяв їх з церков, зокрема, захопив Троїцький братський монастир і вигнав з нього архімандрита Сенчила. З великою повагою І. Борецький писав про князя Василя-Костянтина Острозького, який не один раз витупав на сеймах проти переслідування православних і пророкував королю, що внутрішні чвари можуть обернутися повним крахом Речі Посполитої.

У 1609 р. в друкарні львівського ставропігійного братства була надрукована невелика книжечка Іова Борецького “Иже в сятыхъ Отца нашего Іоанна Златоустого Бесъда о воспитаніи чадъ”, у якій І. Борецький пише, що цю книжечку він склав на основі бесід богослова Іоанна Златоуста. Серед діячів Львівського Братства І. Борецький користувався великим авторитетом. Проте він не міг проявити свою непересічну енергію, розгорнути активну діяльність в утвердженні православ’я у Львові, оскільки тут були сильними католицькі та уніатські кола. Православні діячі, рятуючись від утисків змушені були приймати католицтво, або, вириваючись з цього замкнутого кола, переїжджати до Києва, де православ’я знаходилося під могутнім захистом козаків, очолених Петром Конашевичем-Сагайдачним. Отже., у 1610 р. Іов Борецький переїжджає до Києва, відкриває там церковно-парафіяльну школу, тісно співробітничає з Київським братством та з науковим гуртком Києво-Печерської лаври. У 1616 р. він стає першим ректором Київської братської школи. У 1618 р. він передає керівництво школою Мелетію Смотрицькому, а сам приймає чернецтво і стає ігуменом провідного в Києві Михайлівського Золотоверхого монастиря. Коли у серпні 1620 р. у Києві зупинився Єрусалимський патріарх Теофан, який повертався з Московії до Єрусалиму, цим шансом вирішили скористатися православні кола. У серпні в Києво-Печерській лаврі відбулася таємна нарада православних священиків, на якій було вирішено просити єрусалимського патріарха Феофана висвятити Іова Борецького на православного митрополита Київського. Спочатку Феофан не наважувався на цей крок. Оскільки боявся помсти зі сторони польських католицьких кіл. Але Сагайдачний гарантував йому повну безпеку. Отож, 9 жовтня 1620 р. у храмі Братського монастиря з дозволу вселенського константинопольського патріарха Феофаном був здійснений акт рукопокладення Іова Борецького на митрополита Київського та Галицького, інші священики буди висвячені на єпископів, зокрема Мелетій Смотрицький став єпископом полоцьким. Римський папа, дізнавшись про цю подію. закликав польського короля покарати митрополита та єпископів, але король Зігмунт ІІІ не наважувався на це, оскільки не хотів вступати в конфлікт з козаками, під опікою яких знаходилися православні ієрархи. Восени 1620 р. польська армія зазнала страшної поразки в битві під Цецорою від турецької армії. На карту було поставлено само існування Речі Посполитої. Король звернувся по допомогу до Сагайдачного, який згодом допоміг йому виграти вирішальну битву під Хотином на початку вересня 1621р.

27 квітня 1621 р. Іов Борецький написав “Протестацію та побожну юстифікацію” (виправдання). У цьому творі він висловив палкий протест проти переслідувань православних уніатськими єпископами та виправдав (юстифікував) діяльність єрусалимського патріарха Феофана, якого уніати звинуватили у шпигунстві на користь Туреччини

На початку 1621 р. І. Борецький скликав у Києві помісний собор, на якому підкреслив необхідність поширення проповідницької діяльності, скерованої проти уніатів, розширення сітки братських шкіл та друкарень.

У червні 1621 р. на своїх зборах, що проходили з православним духівництвом на чолі з Іовом Борецьким, козаки вирішили допомогти польському війську. У історичній битві під Хотином на початку вересня 1621 р. була отримана перемога.

Коли на сеймі 1624 р. проблема легалізації православної церкви знову не була вирішена (не отримала більшості голосів у парламенті), Іов борецький вирішив звернутися за допомогою до Москви. Він двічі посилав своє посольство. Але ці переговори не мали реальних наслідків.