Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів План

1. „Розміщення продуктивних сил„ як органічна складова економічної науки, об’єкт та предмет вивчення РПС

2. Загальносистемні закономірності розміщення продуктивних сил, та формування економіки регіонів

3. Принципи, фактори та методи розміщення продуктивних сил та регіонального розвитку

1. „Розміщення продуктивних сил„ як органічна складова економічної науки, об’єкт та предмет вивчення рпс

Зародження науки про розміщення продуктивних сил та особливості регіональної економіки зобов’язане, насамперед, економічній і соціальній географії. Саме остання вивчає розташування виробництва та його окремих галузей загалом і суспільно територіальний поділ праці та територіальну організацію народного господарства, зокрема. Економічна географія пройшла свій шлях становлення від початкових етапів, коли вона виконувала здебільшого довідкові функції, до сьогоднішніх часів, коли вона перетворилась у науково-пізнавальну дисципліну, бо у своїх дослідженнях опирається на економічні закони розвитку.

РПС – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили, а предметом науки – їхній територіальний стан і розвиток.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засоби виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток.

Продуктивні сили – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. У свою чергу, предмети праці включають природні ресурси – вугілля, руду й сировинні матеріали, як от бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці.

Поняття засобів виробництва включає машини й устаткування, будівлі й споруди, засоби транспорту й зв’язку, а також землю. Головною складовою продуктивних сил є праця. Робоча сила характеризується кількістю (чисельністю працівників) і якістю (статево-віковим складом, рівнем кваліфікації, рівнем освіти, традиціями та навичками).

2. Загальносистемні закономірності розміщення продуктивних сил, та формування економіки регіонів

Постійно діючі, всеохоплюючі закономірності розвитку і розміщення продуктивних сил називаються загальносистемними. До них відносяться наступні:

Закономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил випливає із закону економії суспільної праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції. У масштабах України це має важливе значення у зв'язку із значною територіальною диференціацією розміщення природних ресурсів і населення. Сучасне виробництво характеризується великими затратами на транспортування сировини, палива, готової продукції внаслідок територіальної віддаленості між окремими елементами виробництва. Ці витрати є значною часткою сумарних затрат і тому істотно впливають на рівень продуктивності суспільної праці. Раціональна територіальна організація продуктивних сил повинна забезпечувати найвищу продуктивність суспільної праці завдяки максимальній економії її за рахунок зменшення затрат на подолання територіального розриву між виробництвом і споживанням. Закономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил реалізується насамперед через принцип наближення розташування виробництва до джерел сировини, енергії та споживача.

Нині в господарстві України щороку використовується понад 1 млрд. тонн природних ресурсів. У структурі витрат на виробництво промислової продукції на сировину, матеріали і паливо припадає майже 3/4 усіх витрат. Частка сировини і палива становить на залізничному транспорті — 75, водному — 90-95% вантажообороту.

Виходячи із зазначеного вище, закономірність економічно ефективного розміщення усіх елементів продуктивних сил відображає стабільні та взаємообумовлені залежності між раціональним розміщенням матеріального виробництва і зниженням затрат суспільної праці.

Закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил випливає з економічного закону суспільного поділу праці, який у просторовому аспекті модифікується у закономірність територіального поділу праці та проявляється у спеціалізації господарства економічних районів. Комплексний розвиток і ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання — досягненню найвищих результатів при найменших витратах. Функціональне поєднання і взаємопов'язаний розвиток галузей на певній території забезпечує економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції, спільного використання виробничої інфраструктури тощо.

Основними ознаками комплексного розвитку економічних районів є:

• найбільш повне економічно й екологічно виправдане використання ресурсів регіону;

• раціональна галузева і територіальна структура господарства, яка відповідає соціальним та економічним умовам регіону;

• тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок господарства регіону.

Актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Магістральним напрямом її розв'язання є формування територіально-виробничих комплексів (ТВК), що є взаємообумовленим поєднанням органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і транспортно-географічного положення, які забезпечують максимум продукції при найменших витратах.

Особливо важливими є внутрішні зв'язки виробничого характеру як основа формування комплексу, а саме:

• зв'язки, зумовлені використанням різними підприємствами спільної інфраструктури;

• зв'язки по кооперуванню та комбінуванню у процесі виробництва продукції, комплексному використанню сировини, палива, допоміжних матеріалів, споживання готової продукції.

Формування ТВК порівняно із ізольованим розміщенням підприємств дає можливість зекономити значні площі, протяжність комунікації, капіталовкладення, вирішити питання охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів. Не менш важливим є розвиток соціальної інфраструктури ТВК як необхідної передумови за­безпечення населення різноманітними послугами.

Оскільки суспільне виробництво представлене конкретними підприємствами, то вивчення впливу розміщення окре­мих із них на комплексний розвиток виробництва регіону і формування територіальних виробничих комплексів має особливе значення. На формування ТВК найбільше вплива­ють ті виробництва, які мають велике комплексоутворююче значення, а саме: чорна металургія, паливна промисловість, електроенергетика, машинобудування, лісова і деревообробна промисловість. Легка і харчова промисловість здебільшого доповнюють комплекси інших типів.

Комбінування хімічних підприємств між собою та з підприємствами інших галузей економіки України приводить до групового розміщення підприємств і робить хімічну промисловість однією з найважливіших ланок у формуванні ТВК. Комплексне використання сировини, розширення технологічних і економічних зв'язків між різними галузями основної хімії, металургією, вугільною, газовою галузями промисло­вості сприяють територіальній концентрації виробництва і формування ТВК.

Отже, закономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил проявляється у формі різноманітних взаємозв'язків, які розвиваються на основі спільного використання сировини, робочої сили, інфраструктури, енергії, вироб­ництва продукції, зв'язків між галузями спеціалізації, допоміжними й обслуговуючими виробництвами тощо. Ця закономірність реалізується у планах соціально-економічного розвитку регіонів.

Закономірність територіального поділу праці. Територіальний поділ праці є відображенням процесу спеціалізації території на виробництві певних видів продукції та послуг на основі розвиненого міжрегіонального обміну. Внаслідок територіального поділу праці в господарстві формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним та соціальним умовам регіону і потребам міжрегіонального ринку. Розміщення продуктивних сил з урахуванням територіального поділу праці та спеціалізації регіонів знижує витрати виробництва і приводить до підвищення ефективності господарства. Процес територіального поділу характеризується відбором для кожної території тих галузей, для розвитку яких склались найбільш сприятливі природні та соціально-економічні пере­думови. Завдяки цьому розвивається ефективна територіаль­на спеціалізація в поєднанні з допоміжними й обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з його внутрішньою структурою і міжрегіональними зв'язками.

Закономірності територіальної концентрації виробництва відображають об'єктивну тенденцію його зосередження в обмеженому просторі та проявляються в економії затрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємного розміщення спільних об'єктів в одній точці).

Територіальна концентрація дозволяє підвищити коефіцієнт забудови території, створювати міжгалузеві допоміжні виробництва, єдині очисні споруди, формувати цілісну виробничу інфраструктуру і групові форми розселення. Вона сприяє розвитку науково-технічного прогресу, прискорює виникнення територіальних поєднань та комплексів виробництв і, насамкінець, приводить до концентрації (локалізації) виробництва.

Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється сприятливими природними умовами, вигідним економіко-географічним положенням, загальною економічною ситуацією, а також історико-економічними особливостями розвитку території. Цей процес найбільш чітко проявляється у формуванні промислових утворень — центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.

Таким чином, закономірність територіальної концентрації виробництва відображає об'єктивну тенденцію, яка прояв­ляється в отриманні додаткового економічного ефекту за ра­хунок просторової агломерації виробничої і невиробничої сфер, розвитку територіальних поєднань промислових підприємств, локалізації господарської діяльності.

Загалом необхідно зазначити, що закономірності розміщення продуктивних сил проявляються як стійкі відновлення між виробничою діяльністю людей і особливостями території, де ця діяльність проходить. Знання закономірностей і їх практичне використання дозволяє вибрати найдоступніший варіант розміщення виробництва, цілеспрямовано організувати господарську діяльність на території відповідно до вимог регіональної політики. При цьому особливої уваги потребує у сучасному світі врахування в господарській діяльності таких двох закономірностей розвитку і розміщення продуктивних сил, як глобалізація регіоналізація економічного розвитку.