4.3.2 Театр

У другій половині XVII ст. виявляються певні тенденції в розвитку сценічного мистецтва: народні ігри календарного циклу поступово еволюціонували в народний театр, де учасники вистави відділяються від глядачів, використовуючи пристосування у вигляді сцени, а також елементарний театральний реквізит. У розвитку народного театру велику роль відіграли мандрівні лицедії (скоморохи), відомі ще з часів Київської Русі. Володіючи неабиякими артистичними здібностями, вони включали до свого ре­пертуару пісні і танці, акробатичні номери, гру на музичних інст­рументах і т.д. Лицедії шукали теми для своїх виступів у народному житті, широко використовуючи усну народну творчість, живо відгукувалися на злободенні події, здобувши за це велику любов простого народу.

Артисти об’єднувались в групи, розігруючи народні драми на торгових площах, ярмарках, торгах. Видовища, що театралізувалися, з використанням декорацій і костюмів, відбувалися і в селянських хатах. Часто лицедії самі були авторами таких творів. Вони виконували комедійні сценки, читали епічні твори, казки. До їх репертуару входили гумористичні і сатиричні пісні та монологи. В них знаходили глибоке віддзеркалення суспільно-політичні явища і події, вустами лицедіїв виражались погляди і сподівання широких народних мас. Великими майстрами акторської гри відрізнялися лицедії Запорізької Січі. В їх гострому гуморі містилися сатиричні нотки, що висміюювали ненаситність, користолюбство, жадібність панів-феодалів.

Паралельно з народною драмою розвивався театр шкільної драми, що став особливо популярним у той час у Київському колегіумі. Курс поетики включав основи теорії літератури, зокрема драматичної. Головні теоретичні висновки ілюструвались складанням драматичних творів, які розігрували учні на сцені шкільного театру. П’єси носили в основному релігійно-повчальний характер, в них виступали також алегоричні і символічні персонажі, що дозволяло вносити в шкільну драму світські елементи, використовували народну розмовну мову.

20

Ролі виконували учні, студенти і викладачі Київського колегіуму. Ними влаштовувались і публічні вистави в Києві, які відвідувала безліч городян і приїжджих людей. Репертуар спектаклів студентів Київської академії, Харківського, Чернігівського, Переяславського колегіумів, де зосереджувались літературні і театральні сили, включав твори Ф. Прокоповича, М. Довгалевського,

М. Козачинського. В них крізь призму історичного минулого розкривались проблеми політичного і культурного розвитку сучасної їм епохи.

Заборона шкільних вистав у Київській академії послужила причиною остаточного занепаду шкільного театру.

Цікавим явищем в історії українського театру був вертеп (вертепом називалася печера, в якій народився Ісус Христос). Для лялькового спектаклю використовувався невеликий ящик-скриня у вигляді двоповерхового будиночка розміром приблизно 1,5 на 1,5 і 0,5 м у глибину, картонні ляльки в якому приводилися в рух за допомогою ниток. Це явище в українській культурі стало попередником лялькового театрального мистецтва. В верхній частині вертепної шкатулки розігрувалась традиційна біблейська історія, пов’язана з сюжетами Різдва. В нижній частині вертепу зображувались комічні народно-побутові сценки.

У святкові дні учні ходили до будинків і декламували вірші, супроводжуючи їх показом невеликих вертепних вистав. Особливою популярністю користувалась світська частина вертепу, де висміювалися людські пороки (жадібність, лицемірство, хвалькуватість) і звеличувалися мудрість і сміливість. Вертепні вистави влаштовувалися на торгових площах, у будинках старшин, заможних козаків і городян.

Вертеп набув поширення в Лівобережній, Слобідській і Правобережній Україні, в Запоріжжі, де виконавцями були вихованці шкіл. Дотепні діалоги, комічні ситуації і колоритні образи створювали веселу, повчальну і живу виставу.

Розвивається самостійний театральний жанр — інтермедія — комедійні вставки у величаві і серйозні драматичні тексти . Іноді вони мали тематичний зв’язок з основною темою спектаклю.

Разом з вертепом, шкільною драмою, мистецтвом народних лицедіїв з’явилася і нова форма українського сценічного мистецтва, зокрема театр балагану.

Нова форма народного любительського театру з використанням приміщення своєрідної конструкції одержала назву балаган. Театр балагану об’єднував в собі елементи мистецтва лицедіїв, народної драми і шкільного театру. В його репертуар входили твори російських і зарубіжних авторів, інтермедії.

З розвитком ремесла і мануфактури, розширенням внутрішньої і зовнішньої торгівлі поступово центрами любительського театру стали міста Київ, Елисаветград, Ромни, Харків, Глухів, Полтава і ін., де часто організаторами і виконавцями виступали писарі, службовці, студенти.

21