1.9 Станковий живопис

Як і багато інших творів середньовічного мистецтва, станковий живопис Стародавньої Русі обмежувався переважно релігійною тематикою. У внутрішньому оздобленні давньоруських храмів окрім монументальних розписів важливе місце займали витвори станкового мистецтва — ікони. Вони писалися мінеральними фарбами на дерев’яних дошках, обклеєних полотном і покритих шаром спеціального грунту — левкасу.

Іконами прикрашалися не тільки храми, але й княжі та боярські палаци, а також житла простих людей. Це був один з найбільш поширених видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла дуже невелика кількість стародавніх ікон. Про ранні витвори староруського станкового мистецтва можна судити лише на підставі одиничних екземплярів ікон і за згадками письмових джерел.

Одна з найбільш відомих на Русі іконописних майстерень XI—XII ст. знаходилася в Печерському монастирі в Києві. Тут творив відомий художник Алімпій, про якого в «Києво-Печерському патерику» сказано: «...Ікони писаті хитръ бе зело...». Уявлення про високохудожні твори, що потрапляли на Русь з інших країн, дає ікона відомої «Володимирської Богоматері», привезена з Візантії до Вишгороду на початку XII ст. Вона зображує Богоматір з Немовлям на руках. Ікона відрізняється великою майстерністю виконання. Це твір видатного майстра, що поза сумнівом значно вплинув на формування художніх смаків і майстерності давньоруських іконописців.

Ікон, які б безперечно належали до київської художньої школи, уціліло до наших днів зовсім мало. В Третяковській галереї в Москві зберігається «Ярославська Оранта» — велика ікона, що зображує Богоматір в молитовній позі з Немовлям і двома архангелами в медальйонах. Ікона за своїми стилістичними ознаками (монументальністю, подовженістю пропорцій, малюнком очей і бровей) нагадує мозаїки собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, зокрема зображення Дмитра Солунського і Стефана. Деякі дослідники датують ікону початком XII ст. і пов’язують її створення з ім’ям Аліпія Київського.

У київській художній школі склалася іконографія руських святих Бориса і Гліба, зображення яких набули поширення в творах станкового живопису.

Галицьке походження має ікона XIII ст. «Покрови». Популярність її за старих часів пояснювалася тим, що зображена на ній Богородиця розглядалася як заступниця від зовнішніх ворогів. Галицька ікона відрізняється цікавою кольоровою гаммою і незвичайною іконографією. Вона не знаходить собі аналогів серед інших подібних пам’яток Стародавньої Русі. Існує думка, що це копія з переробленого оригінала ікони Влахернського храму в Константинополі.

29

1.10 Прикладне мистецтво

Високого рівня розвитку і значного розповсюдження на Русі досягло прикладне мистецтво, твори якого часто містять цінні відомості не тільки про історію розвитку художнього ремесла, але й про культурні зв’язки і впливи, світогляд, традиції, смаки виконавців і замовників. Вивчення витворів прикладного мистецтва показує, що вони часто служили не тільки прикрасами, але і як амулети-обереги, які повинні були захищати власників від злих сил природи. Таке саме призначення мали магічні орнаменти на багатьох виробах ювелірного мистецтва і побуту.

Значного поширення набули стилізовані зображення сонця у вигляді круга з лініями, що пересікаються всередині, місяца-луниці і води — хвилястої смуги. Зображення різноманітних фантастичних тварин і птахів поєднувалися з малюнками, що зображують реальний навколишній світ, а також з рослинним орнаментом у вигляді складного переплетіння із стебла, листя, квітів і т.д. В орнаментах ювелірних виробів XI—ХІІІ ст. зустрічаються сюжети різних епох і часів. Зображення птахо-собаки Симаргла і сиринів (вил-русалок) язичницьких часів уживаються на них з геральдичними грифонами, левами, орлами і фігурами християнських святих середньовіччя.

Про давньоруське декоративно-прикладне мистецтво найповніше уявлення дають ювелірні вироби з дорогоцінних металів. Давньоруські майстри знали різноманітні технічні прийоми обробки кольорових металів — зернь, скань, чеканку, чернь, художнє литво й інкрустацію і, нарешті, перегородчасті емалі. Всі вони широко застосовувалися під час виготовлення різних прикрас.

Майстри-ювеліри за допомогою скані (тонкого дроту) особливо любили прикрашати узорами ікони і дорогоцінні оклади церковних книг. Так, зокрема, прикрашено Мстиславове євангеліє ХІІ століття.

Значного поширення на Русі набули срібні вироби з черню — чорною пастою, що нагадує емалі. За цією технікою в поєднанні з іншими прийомами виготовлялася велика кількість ювелірних виробів: весільні сережки-колти, персні, зап’ястя, хрести, чари, кубки та ін. У виробах більш раннього часу фон зображень цілком покривався черню, пізніше, в XII ст., набула поширення так звана техніка контурної черні, за якої малюнок наводився чорною лінією, а срібний фон залишався відкритим або золотився.

Чудовим зразком ювелірного мистецтва IX—X ст. є срібні оправи турових рогів-ритонів, відкритих під час археологічних розкопок Чорної Могили в Чернігові. Один із них прикрашений соковитим рослинним орнаментом. Оправа другого рогу має сюжетну орнаментацію. На ній в техніці чеканки зображені фантастичні тварини з крилами. Зліва від них два дракони сплелися в єдиноборстві. З обох боків від них — орли або грифони, а внизу — дві маленькі собаки. Праворуч від крилатих звірів зображені вовк і півень. Далі розміщується композиція, що складається з чоловічої і жіночої фігур з луком і великого орла. Сюжет, як вважають дослідники, ілюструє смерть Кощея Безсмертного з билини про Івана Годиновича.

30

Високої майстерності досягли давньоруські майстри у виготовленні виробів, прикрашених різнокольоровими емалями. Про значні достоїнства саме в цій галузі художнього ремесла писав в X ст. чернець Теофіл з Падеборна. На Русі знали виїмчасту і більш довершену перегородчасту емаль. Техніка перегородчастої емалі була виключно складною, але давньоруські майстри добре володіли нею. Давньоруські перегородчасті емалі істотно відрізняються від візантійських своєю кольоровою гаммою, в якій переважають синій, бордовий і білий кольори, деякими особливостями зображень і технічними прийомами виконання. Нині відомі чотири центри емальового мистецтва Стародавньої Русі: Київ, Новгород, Рязань, Володимир на Клязьмі.

Великої досконалості на Русі досягло мистецтво художнього литва. Давньоруським майстрам була добре відома техніка лиття в кам’яних формах і за восковою моделлю. За восковою моделлю виготовлялися дзвони, свічники, хрести, паникадила-хороси та інші різноманітні вироби. Особливо складною була техніка відливання об’ємних предметів за восковою моделлю з втратою форми. Плоскі предмети відливалися за восковою моделлю в глиняних формах з двох частин. В такий спосіб, наприклад, виготовляли поширені на Русі амулети — змійовики. За восковими моделями в глиняних формах виготовлялися частини паникадил-хоросів, виявлених під час археологічних розкопок у Києві, Переяславі, в с. Сахнівка Черкаської області та інших місцях.

Значного поширення набуло лиття в кам’яних формах. Цей технічний прийом, мабуть, був пов’язаний з тим, що на Русі в XI—XII ст. в результаті соціально-економічного розвитку з’явився підвищений попит на ювелірні вироби для продажу. Ремісники-ювеліри міських посадів, що працювали на ринок, почали застосовувати імітацію зерні і перегородчастої емалі за допомогою лиття. Для багатократного лиття використовувалися кам’яні форми.

Серед інших художніх промислів з галузі декоративно-прикладного мистецтва можна назвати скляне і керамічне виробництво, художнє різьблення по каменю і дереву. В давньоруських містах і на городищах під час археологічних розкопок досить часто зустрічаються фрагменти виробів із скла. Головне місце серед них займають браслети і намиста. Рідше зустрічаються персні і предмети побутового призначення — кубки, чари і т.д. Уміння виготовляти різноманітні скляні вироби, мабуть, можна пояснити тим, що давньоруські ремісники були знайомі з процесом варива різнокольорових

смальт, з яких набиралися мозаїчні зображення.

Народна художня творчість найбільш яскраво, мабуть, виявилася в різьбленні по дереву, так як з цього матеріалу була зроблена більшість предметів господарства і домашнього вжитку. Соковитим різьбленням по дереву прикрашалися фасади староруських зрубових жител, човни, сани та ін. Але із-за поганого збереження дерева вироби староруських майстрів дійшли до нас в дуже малій кількості. Зрідка вони зустрічаються під час розкопок у Новгороді, Старій Русі, Києві. На Русі набуло поширення плоске різьблення по дереву, за якого зображення, в більшості випадків геометричні орнаменти, у вигляді неглибокого рельєфу вирізувалися на поверхні предмета.

31

Славилися вироби давньоруських різьбярів по кістці — невеликі, прикрашені різьбленням шкатулки, гребінці, ґудзики, образи, ручки для ножів, ложок і т.п. Улюбленим орнаментом на виробах з кістки є концентричні круги з крапкою в центрі і так звана плетінка, рідше зустрічаються сюжетні зображення. Значний інтерес викликають шахові і шашкові фігурки з кістки, що свідчать про інтелектуальні заняття їх власників — мешканців давньоруських міст.

Вироби давньоруського прикладного мистецтва завдяки високим художнім якостям і досконалості виготовлення мали великий попит далеко за межами Русі. Особливо славилися перегородчасті емалі, які з великим смаком і майстерністю виготовлялися руськими майстрами.