1.6 Музика

Усі найбільш важливі події давньоруського життя тісно пов’язані з музикою. Свята — сімейні (народження, весілля) або суспільні — землеробські, супроводжувалися обрядовими піснями, музикою, танцями і видовищами. З піснями виступали у військовий похід. В супроводі ритмічних ударів у бубни і звуків труб-зурн вступали в бій з ворогом, з піснями святкували перемоги. Піснями-плачами і піснями-голосіннями супроводжувався давньоруський похоронний обряд.

На Русі здавна існували професійні виконавці. Серед них особливе місце займали співаки билин і переказів, що в речитативно-декламаторській формі славили-співали героїчно-епічні пісні. Найбільш яскравим представником таких виконавців був Боян — співак XІ ст., що жив при дворі Святослава Ярославовича і згаданий у «Слові о полку Ігоревім». Боян у своїх піснях прославляв справи і дії Ярослава Мудрого, Мстислава Володимировича, Романа Святославича, акомпануючи собі на давньому музичному інструменті — гуслях. Подібні співаки-професіонали відомі й у більш пізні часи. Так, у літописі під 1241 р. згадується галицький «славутний співак» Митус.

Серед професійних музикантів і акторів важливе місце займали скоморохи-витівники. Подорожуючи по містах і селах, вони виступали на святах і торгах. Скоморохи майстерно володіли різноманітними музично-виконавськими жанрами: були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедів, грали на

гуслях, трубах, флейтах, гудках і бубнах. Деякі постійно жили при князівському дворі або при дворах великих феодалів, тішачи і розважаючи своїх покровителів. Саме такі скоморохи, напевно, зображені на відомій фресці в Софійському соборі в Києві. На фресці зафіксований оркестр із семи музикантів. Троє з них грають на флейті і трубах, двоє — на щипкових багатострунних інструментах — лютні і псалтирі, один — на тарілках (кімвалах) і останній — на пневматичному органі. В центрі фрески два танцюристи, праворуч від них акробати виконують вправи з жердиною, ліворуч — два служителі хутрами нагнітають повітря в орган.

У північній вежі собору мається також зображення музиканта зі смичковим інструментом, подібним до скрипки (віоли), але ще з малорозвиненим грифом. Ця деталь зближає його з давньоруськими музичними інструментами — гудками, виявленими під час археологічних розкопок у Новгороді.

Прямою паралеллю до сюжету софійської фрески є епізод з повсякденного побуту князя Святослава Ярославовича, описаний Нестором у «Житії Феодосія Печерського»: «...І яко вниде в храм, ідеже князь седяй,і се виді многи іграюще пред ним; ови гуслениє гласи іспущающим, і іним мусикейския писки гласящим, іния же органния, і тако всім іграющим і веселящимся, якоже обичай єсть пред князем». Автор говорить про придворний музичний ансамбль не як про якесь чудо, незвичайне для Русі, а, навпаки, підкреслює, що скоморохи грали і веселилися, «якоже обичай єсть пред князем».

20

Відома була на Русі і військова музика. Літописні джерела неодноразово згадують труби-зурни, або сурми, ударні інструменти: бубни-барабани, накри, аргани. Так, у 968 р. руський воєвода Претич голосними звуками труб-зурн налякав печенігів, що осадили Київ. Вони побігли, вважаючи, що це повернувся з Болгарії Святослав Ігорович з військом. Труби і бубни згадує літописець і в описі Липецької битви в 1216 р.

Про велику популярність музичного мистецтва на Русі свідчать музично-танцювальні сюжети в книжковій мініатюрі і творах прикладного мистецтва. Зображення гуслярів і танцюристів зустрічаються не тільки на фресках Софійського собору, але й на пластинчастих браслетах з Києва та інших міст, вони маються на срібній чаші XІІ ст. з Чернігова, серед мініатюр Радзивилівьского літопису.

У Новгороді виявлені давньоруські смичкові інструменти — гудки. Ці знахідки мають велике значення для вивчення музичної культури Русі. Корпус гудка виготовлений з дерева у вигляді овального довгастого коритця з трикутною голівкою, де містилися три кілочки для натягування струн. Зверху корпус інструмента закривався декою з вирізами. Грали на гудку смичком з кінського волоса.

До давньоруського музичного інструментарію входили різноманітні інструменти: духові — зурни, сопілки (сопіли), різні флейти, орган; щипкові — гуслі, арфа, лютня, псалтир; смичкові — гудок, смик; ударні — бубни, накри, тарілки, аргани. Найбільш складними з названих інструментів — пневматичним органом, арфою, лютнею — користувалися, мабуть, переважно придворні

музиканти, як про це свідчить софійська фреска, а гуслі, гудки, сопілки і т. ін. були поширені серед скоморохів.

Важливе місце в розвитку давньоруської музичної культури займав церковний спів — складова частина церковної служби. Церковний хоровий спів, як і інші давньоруські музичні жанри, розвивався й удосконалювався під впливом народної творчості. На Русі одержав поширення професійний стиль хорового співу, що називався «знаменним розспівом».

Відома була і система нотних знаків — крюкова нотація. Нотні знаки у вигляді гачків писали над рядками тексту. Іншою системою, якою користувалися на Русі в XІІ—XІІІ ст. для запису мелодій була кондокарна нотація. До нашого часу збереглися пам’ятки, написані обома зазначеними нотними системами, що свідчить про високий рівень розвитку давньоруської музичної культури.

Як вважають дослідники, ще до монголо-татарської навали на Русі на основі одноголосого «знаменного розспіву» виникло багатоголосся — «рядковий спів», але подальшого розвитку і поширення воно набуло в більш пізні часи.