1.4 Бібліотеки, школи, освіта і наукові знання

Переписка і переклади іноземних книг, поставлені Ярославом Мудрим на рівень важливої державної справи, незабаром привели до заснування при митрополії в Києві першої відомої на Русі бібліотеки, вірніше — книгосховища, про яке згадує літопис під 1037 р. Створення бібліотеки при Софійському соборі — важлива культурно-історична подія, що свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. В книгосховище збиралися головним чином літургійні книги, необхідні при відкритті нових єпископій і будівництві храмів. В бібліотеці, безумовно, знаходились і книги для світського читання, подібні до згаданих Ізборників 1073 і 1076 рр.; тут також зберігалися різні державні документи: договори, князівські грамоти і т.ін. Крім

11

книгосховища при Софійському соборі, трохи пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святенником — одним із ченців монастиря. Серед книг були написані й на іноземних мовах. Про це свідчить повідомлення «Києво-Печерського патерика» про ченця Микиту, що читав латинські, грецькі і давньоєврейські тексти. Незабаром з’явилися бібліотеки й у Новгороді, Чернігові, Переяславі, Бєлгороді, Турові, Галичі й інших давньоруських містах.

У літописі під 988 р. вперше згадується про введення Володимиром Святославичем шкільного навчання на Русі, до якого в першу чергу були притягнені діти «нарочитої чаді», тобто переважно заможних прошарків населення. Ярослав Мудрий під час свого князювання в Новгороді наказав створити школи й учити грамоті триста дітей. Крім спеціальних початкових шкіл, де готувалися головним чином кадри нижчого духовенства і служивих людей, існувало і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський учився в одного з учителів у м. Курську.

Про навчання грамоті свідчать деякі граффіті на стінах Софійського собору в Києві. В різних частинах будівлі учнями або служками зроблено чимало написів і малюнків. Один з них, наприклад, написав: «Піщанъ пісалъ в дякі ходів ученікомъ». Початкові школи існували при великих монастирях. Так, Ганна Всеволодівна, з 1086 р. черниця Андріївського монастиря в Києві (за даними В.Н.Татищева, що користувався невідомими нам давніми джерелами), заснувала при ньому школу для дівчаток, де навчали грамоті, співу, шиттю й іншому рукоділлю, що для середньовічної Європи було незвичайним явищем.

Серед новгородських берестяних грамот, знайдених під час археологічних розкопок, є абетка XІІ-ХІІІ ст., вирізана на дощечці, а також шкільні вправи вже згадуваного вище хлопчика Онфіма. Часто зустрічаються так звані писала — металеві і кістяні загострені стрижні для письма на воску і, можливо, на бересті. Крім берести під час досліджень виявлені й спеціальні дощечки з поглибленнями для воску, по якому писали свої граматичні вправи учні.

Письмові джерела розрізняють звичайну грамотність і книжкове навчання. Під книжковим навчанням малося на увазі проходження спеціального курсу середньовічних наук, що складався, голов­ним чином, з богословсько-філософських дисциплін — богослов’я, філософії, а також граматики, риторики і деяких звісток з історії. Знання учні одержували не тільки від учителів, але і з перекладної літератури, що рано з’явилася на Русі. В цей час набули поширення твори Іоанна Дамаскина, Козьми Індикоплова, Єпіфанія Кіпрського. Окремі вихідці з заможних прошарків населення Русі доповнювали свою освіту за кордоном.

Серед діячів культури Давньої Русі можна назвати багато видатних, високоосвічених людей: літописців Никона Великого, Нестора, Сильвестра, письменника-публіциста Іларіона, а також письменників: автора «Слова о

12

полку Ігоревім», Луку Жидяту, Кирила Туровського, Климента Смолятича, Даниїла Заточника та ін. Вони володіли іноземними мовами, знали античну, візантійську і західноєвропейську історичну, богословську і художню літературу.

Чимало освічених людей було серед князів. Це Ярослав Мудрий, котрого літописець особливо відрізняє за його велику любов до читання: «Книгамъ прилежа, і початая є часто в нощи і въ дні». Добру освіту одержала і його дочка Ганна Ярославівна, яка була одружена з Генріхом і Капетингом. Її підписи відомі на державних документах Франції. П’ятьма іноземними мовами володів Всеволод Ярославович. Володимир Мономах знав грецьку і англійську мови, займався літературною діяльністю. «Книгарем» і «філософом» називає літописець володимиро-волинського князя Володимира Васильковича.

Важливе значення для поширення освіти на Русі мали переклади книг з іноземних мов. В XІ ст. зроблена значна кількість перекладів із грецької мови на давньоруську. До них належали твори із всесвітньої історії і розважальна література: Хроніка Георгія Амартола, Хроніка Синкелла, «Історія Іудейської війни» Йосипа Флавія, «Житіє Василя Нового», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Олександрія», «Повість про Акіру Премудрого» та ін. Читаючи ці книги, руські люди знайомилися зі світовою історією, країнами, що оточували Русь. На Русі знали також твори античних авторів: Аристотеля, Платона, Сократа, Демокрита, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та ін. Уривки з їхніх праць входили до розповсюдженихі на Русі збірок, що носили назву «Бджола».

Науково-природничі знання на Русі, як і в інших країнах Європи, знаходилися під впливом середньовічних трактатів Козьми Індикоплова, «Фізіолога» невідомого автора, «Шестиднева» Іоанна, екзарха болгарського.

Ці книги відрізнялися характерним для середньовіччя богословсько-схоластичним тлумаченням явищ природи і світу. Так, космогонічні уявлення про світ і його устрій, за Індикопловом, зводилися до наступного: земля являє собою чотирикутник, омиваний з усіх боків океаном; всередині землі два моря: Середземне і Каспійське і затоки Перська і Аравійська; за океаном знаходиться тверда земля, але там не живуть люди, вона оточена стіною, що, закруглюючись, творить небозвід.

Поряд з цими далекими від дійсності поглядами на Русі існували і реалістичні знання, що з’явилися в результаті виробничої діяльності людей. Металургія, ковальська і ювелірна справи вимагали знань в галузі металознавства, а будівництво монументальних споруд — елементарних знань з математики. Арифметичні знання необхідні були в торгівлі. З давніх часів на Русі існувала відома іонійська система рахунку, за якої букви грецького алфавіту з різними додатковими знаками (титлами) вживалися як цифри.

Виготовлення скла, мозаїк, різнобарвних емалів, черні, глазурі для керамічних виробів і т.ін. було неможливе без знання хімічних властивостей матеріалів.

13

Значного розвитку на Русі досягли географічні знання. Судити про них в досить повній мірі можна на підставі літописних звісток. Так, «Повість временних літ» багато уваги приділяє географічним описам. Особливо яскраво географічні пізнання в XІІ ст. видні при переліченні країн і земель, що дісталися трьом синам легендарного Ноя.

Літопис докладно розповідає про розселення слов’янських племен, місце їхнього проживання часто пов’язується з річками: Дунаєм, Дніпром, Моравою, Прип’яттю, Двіною, Десною, Сулою та ін. Поляни, за словами літописця, жили на горах біля Дніпра, де проходив шлях з «Варягъ въ Греки» і «від Грек» по Дніпру. Він добре знає цей шлях по Дніпру, Ловаті, Ільменському озеру, Волхову і далі в море Варязьке. Він зауважує також, що з Варязького моря можна «йти до Рима, а от Рима прити в Понт море, въ нє же втече Дніпр ріка». Літописець знає і те, що з Оковського лісу беруть свій початок річки: Дніпро, Двіна і Волга. По Волзі, пише він, йде торговельний шлях на Схід, по ньому можна досягти Хваліси (тобто Хорезму) і Хвалинського (Каспійського) моря. Географічні пізнання Давньої Русі, таким чином, охоплювали всю Європу, південну частину Азії і Північну Африку.

На Русі відомі і початкові медичні знання. З язичницьких часів набуло поширення лікування за допомогою рослин, що супроводжувалося магічними заговорами, шепотіннями, заклинаннями і т.ін. Письмові джерела згадують лікарів-професіоналів — лічців (один із них — Агопіт — чернець Києво-Печерського монастиря), а також випадки хірургічного лікування, зокрема, «рєзаньє жєлвє» — пухлини, виконане в 1076 р. Святославу Ярославовичу.