3.3.3 Архітектура і образотворче мистецтво

Як і взагалі в культурі, нові явища в містобудуванні й архітектурі були обумовлені змінами, що відбувалися в усіх сферах соціально-економічного життя, зокрема, зростанням значення міст як центрів ремесла, торгівлі і культури. З середини XVI ст. в українській архітектурі все більш виразно виявлялися основні тенденції загальноєвропейського містобудівного і архітектурного процесу. В Україні набули поширення архітектурні прийоми, характерні для епохи Відродження, прикладом чого може послужити застосування класичних ордерних форм. Елементи стилю бароко, що все більше виявлялися, творчо поєднуючись з традиціями місцевого народного будівництва, послужили основою для розквіту своєрідного стилю, відомого як український бароко.

Незважаючи на несприятливі умови іноземного панування, зростання феодального і національно-культурного гноблення міста України продовжували розвиватися. Це знайшло свій вираз не тільки в зростанні старих і появі нових міст, але і в зміні їх зовнішності: з’явилися нові тенденції в плануванні і архітектурі міст, будувалися більш довершені і могутні міські укріплення і замки. Так, у Києві на Подолі склався торгово-ремісничий центр з ратушею і комплексом споруд Київського братства. Основна забудова міста, як і раніше, була переважно дерев’яною.

Після пожежі 1527 р. протягом подальших десятиліть змінився укріплений центр Львова. Він був забудований кам’яними будівлями в ренесансному стилі, але зберіг своє колишнє шахове планування. Регулярного планування з прямокутником площі ринку набув Кам’янець. Подібні зміни відбувалися і в інших старовинних містах.

У цей період виникло немало нових міст, зокрема в Слобідській Україні, що входила до складу Російської імперії: Чугуїв, Суми, Лебедин та інші міста, що зводилися в короткі терміни і з самого початку набували більш менш чіткого планування. Вони складалися звичайно з фортеці, посаду і слободи. В фортеці розміщувалися адміністративні будівлі, двір воєводи, скарбниця, склади. В посаді і слободі жили ремісники. Справі регуляції будівництва служили також законоположення — «Чин і восследованіє основанія граду» і «Чин і благословення новосооруженного кам’яного або дерев’яного граду», що входили до виданого Петром Могилою требника 1646-го року.

Разом з тим українські міста на територіях, що входили до складу Росії, мали вільну забудову, що враховувала особливості рельєфу місцевості. На Правобережжі будівельники нових міст прагнули об’єднати шахову сітку вулиць, характерну для попередніх етапів містобудування, з раціональними в плані контурами укріплень: стінними (Жолква, Тернопіль) або бастіонними (Броди, Станіслав, Полонне). Квартали в цих містах ділилися на рівні за розмірами ділянки, вузький бік яких (9 — 12 м) виходив на площу ринку або оточуючу його мережу вулиць. Завдяки індивідуальному характеру фасадів кожної із споруд, що утворювали суцільний фронт забудови, архітекторам

75

вдавалося уникнути її монотонності й одноманітності. Панорама міст, їх силует урізноманітнювалися висотними спорудами — баштами ратуші, верхами культових споруд, баштами укріплень.

Кожне місто мало укріплення, що складалися звичайно із земляних валів і дерев’яних стін, оточених ровами. Навколо міст усе частіше зводилися кам’яні стіни. З кінця XVI ст. під час будівництва укріплень стали застосовувати бастіонну систему. Укріплення створювалися не тільки навколо міст. Французький офіцер П’єр Шевальє, що написав «Історію війни козаків проти Польщі», свідчить, що в Україні було немало містечок і навіть сіл, обнесених стінами і ровами для захисту від нападів татар. Ці укріплення захищали населення від грабежів і розорення під час наїздів феодалів.

В більшості міст, як і в колишні часи, існували замки — резиденції феодалів або представників державної влади. Характерною особливістю замків цього часу було те, що вони будувалися і перебудовувалися з урахуванням збільшеної потужності артилерії, а також можливих нападів на них повсталих городян і селян. Значній перебудові піддалися замки багатьох міст, зокрема Кам’янця, Язлівця і Львова, де замкові укріплення були доповнені високими баштами, стіни потовщені і надбудовані. Посилення оборонних споруд дозволяло краще протистояти артилерійському обстрілу, поява виступаючих за межі стін башт дозволяла вести прицільний артилерійський і рушничний вогонь уздовж стін укріплень. В кінці XVI — першій половині XVII ст. було побудовано безліч нових замків як дерев’яних, так і кам’яних, а також комбінованих. Конструкцію і архітектуру комплексів величних дерев’яних замків, що не збереглися в Києві, Володимирі, Вінниці і інших містах можна уявити за описами, що дійшли до нас, а в деяких випадках за планами і малюнками з натури.

Нові кам’яні фортеці часто мали регулярне планування у вигляді квадратів, прямокутників, трикутників. Усі вони були укріпленнями в вигляді стін з могутніми баштами на рогах. У першій половині XVII ст. часто стали споруджувати замість стінних замків бастіонні з чудовими палацами магнатів всередині. Замки, основу укріплень яких складали бастіони, будувалися в формі квадрата або п’ятикутника.

Отже, в створенні міських і заміських ансамблів, до яких, окрім замків, можна віднести й укріплені монастирі, поступово затверджувалися регулярність планів, врівноваженість і симетрія об’ємів, тобто риси, що багато в чому характеризують архітектуру часів Відродження і раннього бароко. В той самий час в Наддніпрянській Україні і на Лівобережжі продовжувалось будівництво укріплень на основі розвитку і вдосконалення традиційних прийомів зведення дерев’яно-земляних укріплень.

Зміцнення економічного стану міст і посилення їх ремісничо-торгової верхівки вплинуло на архітектуру житлових будов. І хоча в більшості своїй вони були ще дерев’яними, на Волині, Поділлі і в Галичині, особливо в великих містах, почали будувати житлові приміщення з каменю і цегли. В другій половині XVI ст. міське житло разом із замками і культовими спорудами стало одним із провідних об’єктів архітектурної творчості. Заможні городяни, світські і

76

церковні магнати, багата шляхта ставали замовниками монументальних житлових споруд, охоче користуючись послугами іноземних майстрів, зокрема італійських, що сприяло проникненню в Україну ренесансних архітектурних форм.

У великих містах на середньовічній основі склався новий тип житлового будинку — кам’яниці, добре пристосовані також для потреб ремесла або торгівлі. В підвалах і на першому поверсі таких будівель розміщувалися склади, торгові і ремісничі приміщення, контори, другий, а згодом і третій поверхи відводилися під житло. На першому поверсі будівлі прикрашалися різьбленням на замкових каменях і консольних капітелях, балкові перекриття верхніх поверхів покривались різьбленням і розписами. Стіни оббивалися тканиною або витисненою шкірою, в світлицях — парадних кімнатах — простінки між вікнами оброблялися складною ордерною композицією з орнаментальним різьбленням.

Ордерні портали і обрамлення вікон, щоб прикрасити несиметрично розміщені отвори, трактувалися як самостійні композиції. Такі кам’яниці будувалися в багатьох містах, немало їх збереглося у Львові.

Прагнучи збільшити розміри своїх будинків, найбільш багаті купці споруджували їх на двох-трьох суміжних ділянках з найскладнішим плануванням і обширним двором. Двори прикрашали багатоповерховими відкритими галереями з арками.

У першій половині XVII ст. відбуваються значні зміни в будівництві храмів. Їх архітектура набувала багатьох рис, властивих світським спорудам. Від того часу до нас дійшло, окрім кам’яних, немало і дерев’яних споруд, в архітектурі яких можна встановити певну типологічну і стильову спільність. Найбільше розповсюдження в першій пол. XVII ст. одержав тип трьохдольових церков в їх трьохконховому варіанті, коли окрім вівтарної апсиди до центральної частини примикало з півночі і півдня ще по одній апсиді-консі. Притвор (бабинець), що знаходиться із західної сторони, часто увінчувався баштою-дзвіницею. В дерев’яних храмах будувалися завершення, що звужуються догори шляхом чергування четвериків і зрізаних пірамід. Цей прийом, який, імовірно, склався ще в раніше під час будівництва оборонних башт, відкрив великі можливості для створення об’ємно-просторових виразних композицій і надовго став неодмінною ознакою українських дерев’яних церков. Триголові дерев’яні храми вплинули на архітектуру кам’яних. В той самий час розчленовування кам’яних храмів, особливості їх просторової організації (наприклад, троьхконхових церков) і окремі деталі знаходили віддзеркалення в дерев’яних спорудах.

У XVI — першій половині XVII ст. в українських містах будувалося немало усипалень феодалів і багатих міщан. Більшість їх трактувалась у вигляді кубів, перекритих півсферичними куполами (Львів, Кам’янець).

77

У 30-х роках XVII ст. в архітектурі кам’яних споруд разом з ренесансними з’являються риси бароко. Барочне розуміння пластики і силуету в тій чи іншій мірі проникає також в архітектуру дерев’яних храмів. Зруби все частіше набували форми восьмериків. Стрункішими ставали їх силуети, шатрові верхи поступалися місцем грушовидним.

Разом з ренесансними барочні риси виявилися і в зовнішності відновлених у 30-х роках XVII ст. давніх храмів Києва і Чернігова, хоча в них, як і в дерев’яних храмах, зберігається чіткість структури, ясність просторової організації, рівномірність в освітленні внутрішнього простору, тобто риси, властиві швидше ренесансному підходу до вирішення основних формальних і ідейно-образних завдань архітектури. Відновлені стародавні споруди Києва (Софійський і Михайлівський собори) мали характерні грушовидної форми куполи або п’ятикупольну структуру (Успенська церква на Подолі, церква Спаса у Берестові). Тут разом з місцевими майстрами працювали італійці Себастьян Медічі і Октавіан Манчині. Вплив італійської барочної архітектури позначився на костьолі єзуїтів у Львові (1631). В багатьох спорудах Путивля, Новгорода-Сіверського, Чернігова виявилися стилістичні риси слов’янської архітектури. Пізніше, злившись з прийомами народної української дерев’яної архітектури, вони стали основою для створення великого числа пам’яток українського бароко на території Слобідської України.

В образотворчому мистецтві також виявилися гуманістичні риси ренесансу. Хоча в мистецтві ще сильні були впливи складної релігійної символіки, воно все частіше зверталося до навколишнього реального життя, що наповнювало його новим змістом, конкретністю образів. Подальшого розвитку набули різновиди скульптури і декоративного мистецтва, тісно пов’язані з архітектурою. Часто майстер-будівельник володів і мистецтвом різьблення по каменю або дереву, і сам створював різні деталі декору своїх споруд.

Властиве мистецтву Відродження прагнення вирішувати художні завдання архітектури в синтетичній єдності з іншими видами монументального мистецтва — живописом і скульптурою — сприятливо позначилося на розвитку останніх. Різьблення широко застосовувалося в архітектурних деталях, що прикрашали будівлі зовні і зсередини (портали, обрамлення вікон, фризи), в іконостасах і вівтарях, що мали ордерну основу, при обробці зводів і куполів, а також меблів і елементів оздоблення приміщень. Особливо широко застосовувалося різьблення в архітектурі Львова. На фасадах, порталах, в інтер’єрах львівських житлових будинків в стилі ренесансу з’явилися скульптурні рельєфи й пишні орнаменти, ними прикрашали також церкви, усипальні.

Значного розвитку набув і скульптурний портрет, особливо в вигляді надгробка з характерним зображенням померлого, що лежить на ложі або саркофазі. На встановленому в 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври надгробку на могилі князя К.І. Острозького він зображений в лицарській зброї, ніби відпочиваючим на ложі. Обличчя князя має портретну схожість. Монумент спирається на три скульптурні зображення лева із світлого мармуру.

78

Пізніше він одержав пишне барочне обрамлення.

На початку XVII ст. композиції надгробного скульптурного портрета ускладнилися і стали різноманітнішими, посилилася психологічна характеристика портрету. Таким є, наприклад, надгробок з поколінним зображенням воєводи Адама Киселя в церкві-усипальні в с.Нізкеничі на Волині.

У другій половині XVI — на початку XVII ст. скульптурні зображення стають пластичнішими. В них уже присутні світські мотиви, спостерігаються реалістичні форми, відчувається прагнення звеличити образ людини, що зображується.

Цей час був часом глибоких творчих пошуків у живопису, результатом якого відбулися важливі зміни в ньому, що позначилися спочатку у відході від релігійної тематики і появі сюжетів, взятих з реального життя. Реалістичнішою стала і манера письма. В живопису виникли такі нові жанри, як батальний портрет і пейзаж. Разом з мистецтвом мініатюри затвердилося мистецтво гравюри і художнього оздоблення друкованої книги. Проте основними видами живопису ще продовжували залишатися настінні розписи й іконопис, для них характерне наповнення образів гуманістичним змістом, прагнення художника до правдивішого трактування подій, що зображуються, психологічної характеристики їх учасників, точнішої передачі деталей навколишнього середовища.

Так, відомий мандрівник Павло Алепський писав про величні іконостаси, які він бачив в Києві в Софійському й Успенському соборах. З особливим захопленням він відзивався про іконостас в Троїцькій церкві Густинського монастиря (біля Прилук): «...до цього часу не бачено нічого кращого і красивішого, ніж його позолота і живопис».

Знаходячись у Києві, той же Павло Алепський писав: «У цьо­му місті серед козацьких художників є багато умілих майстрів, люди, що володіють великою винахідливістю в зображенні людей, такими, якими вони є». Мабуть, йдеться про портретний живопис, багато чудових зразків якого збереглося в Галичині і на Волині.

Яскравим, самобутнім явищем в історії українського мистецтва були настінні розписи інтер’єрів дерев’яних і кам’яних храмів. Вони мали риси монументального живопису Стародавньої Русі, збагачені в XIV—XV століттях проторенесансними віяннями, одержали багато в чому нове трактування і гуманістичне забарвлення. З великою силою в них розкрився оригінальний художній талант професійних і народних майстрів, своєрідний світ народної фантазії. Настінні розписи збереглися переважно в дерев’яних храмах Галичини і Закарпаття.

Широтою задуму і майстерністю виконання виділяються розписи дрогобицьких храмів — Воздвиженського і Юр’ївського. Складність багатофігурних композицій, спостережливість і точна характеристика образів,

79

гармонійність колориту, різноманітність і багатство орнаментально-декоративних мотивів — все це створює цілісні і надзвичайно виразні ансамблі. Останнім часом в кам’яних спорудах Києва, Львова і Кам’янця реставратори виявили немало фрагментів настінних розписів XVI—XVII століть.

В іконах на теми «Страшний суд» і «Пристрасті Христові» виразно відобразилися морально-етичні переконання суспільства. Ці теми, що відкрили перед художниками широкі можливості виразити своє ставлення до реального життя, дати оцінку поточним подіям, привертали увагу народних художників. Обидві названі теми стають обов’язковими, широко поширеним сюжетом іконопису і настінних розписів. В Україні, особливо в другій половині XVI — першій половині XVII ст., в період підйому класової і визвольної боротьби картини «Страшного суду» і «Пристрастей Христових» набували соціальної антифеодальної спрямованості.

У пеклі зображувались грішники, які випробовують страшні муки за свої земні гріхи. Тут карали немилостивих панів, їх економів, жадібних лихварів і корчмарів, які дурили і оббирали народ. На муки в пеклі прирікалися також розбійники, картярі, п’яниці, прелюбодії, жінки легкої поведінки. В багатьох іконописних творах зникає трагічна безвихідність, властива більш раннім іконам на цю тему. Сцени «Страшного суду» з канонічного сюжету перетворюються на повчальну життєву ілюстрацію, де значне місце відведене земним справам, життєвим проблемам.

В останній чверті XVI ст. у Львові виникли цехові організації художників і будівельників. Діяльність цеху художників сприяла розвитку світських жанрів мистецтва, високій професійній підготовці майстрів. В українському живопису набуває поширення портрет, з’являється історична і батальна картина, пейзаж. На перший план висувається портретний живопис. Саме в цьому цілком світському жанрі найповніше виявляються реалістичні тенденції в розвитку мистецтва, прагнення до пізнання внутрішнього світу людини. В ранніх портретах другої половини XVI — на початку XVII ст., зокрема вченого Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія художника В. Стефановича, князя К. Острозького, львівського купця К. Корнякта, львівського старости Мнішека, позначався вплив західноєвропейського портрета з його композиційними особливостями, світлотіньовим об’ємним моделюванням.

З діяльністю львівського цеху художників пов’язана велика кількість кращих майстрів того часу — Федір Сенькович, Лавриш Пилипович, Себастьян Корунка та ін. Вони виконували замовлення магнатів і інших світських осіб, працювали для братств, церков. Величні ансамблі іконостасів першої половини XVII ст. — П’ятницький і так званий Грибовичський (що раніше знаходився в Успенській церкві у Львові, а зараз в с.Грибовичі біля Львова) і Рогатинський — приписують цим провідним майстрам. Творчості львівських художників властива висока професійна культура, вони були добре ознайомлені з досягненнями західноєвропейського мистецтва, вміло поєднували його прийоми з місцевими традиційними, завдяки чому їх твори мали своє творче

80

обличчя. Немало видатних творів створили художники Києва, Чернігова, Поділля і Волині, про що можна судити на підставі окремих зразків, що збереглися, і численних свідоцтв сучасників.

Новий етап у художньому оздобленні книги відкрили львівські й острозькі видання Івана Федорова. Художній рівень перших українських книг дуже високий. Їх відрізняє вишуканість, чіткість і стильова взаємопов’язаність всіх компонентів: шрифтів, ініціалів, заставок і кінцівок, а також сюжетних гравюр.

Перші цілком світські гравюри з’явилися в 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіана Саковича. Одна з них зображує гетьмана на коні — приклад раннього портрета в гравюрі, інша — «Взяття Кафи» — передає батальну сцену. Релігійні книги нерідко прикрашалися також гравюрами повчального, моралізуючого змісту. В «Євангелії учительном» (1637) поміщена гравюра «Притча про багатія і смерть»: на подвір’ї багатія працюють селяни — вони віють жито, зсипають хліб в засіки пихатого і гордовитого господаря, що стоїть поряд. А за спиною його зображена смерть з косою.

Загальний напрям розвитку мистецтва яскраво виявився і в витворах декоративно-прикладного мистецтва, в їх формах і художньому оздобленні. Поступово на зміну давньоруським орнаментальним мотивам приходили сюжети з елементами нового стилю, що мали яскраво виражене національне забарвлення. Цьому сприяв розвиток цехового ремесла, праця численних народних умільців.

Великого значення набула художня обробка металу. Посуд, зброя, предмети культу, ювелірні вироби багатьох центрів ремесла були широко відомі завдяки їх високій якості і художній досконалості. Зросло виробництво кераміки, зокрема посуду, а особливо кахлів з рослинним орнаментом, зображенням воїнів, звірів, птахів та ін. Значного поширення набуло різьблення по дереву і каменю — ним зовні і всередині прикрашалися архітектурні споруди. Розвивалося і килимоткацтво. Підкресленою декоративністю форм, близьких до монументального живопису, відрізнялися численні вироби сюжетної вишивки, зокрема плащаниці. Українське мистецтво виходить на шлях реалістичного зображення дійсності, збагачується новими засобами художньої виразності.

Отже, культура України в другій половині XVI — першій половині XVII століття досягла значних успіхів. Розвиток її знаходився в безпосередньому взаємозв’язку з завершенням процесу формування українського народу, зростанням самосвідомості, посиленням визвольної боротьби проти панування Польщі. Культура українського народу розвивалася під впливом гуманістичних і реформаційних ідей, значні якісні зміни відбулися в різних сферах культурного життя суспільства.

Розповсюджувалася освіта, розширювалось наукове пізнання світу завдяки творчому засвоєнню передових досягнень світової науки того часу. Велику роль в розвитку освіти відіграв Київський колегіум — перший вищий навчальний заклад в Україні. З часом він став одним із головних освітніх центрів на східнослов’янських землях.

81

Виключно велике значення для розвитку культури українського народу мало книгодрукування. Книги, надруковані кирилицею, служили цілям розповсюдження освіти, а також відігравали важливу роль в ідеологічній боротьбі проти католицизму. Під безпосереднім впливом визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування і турецько-татарської агресії розвивалися нові жанри в фольклорі — думи, історичні пісні. В літературі продовжували існувати старі жанри, наповнюючись в той самий час новим змістом. Зокрема, це відноситься до полемічної літератури, ідеологічної боротьби, що стала найважливішим знаряддям проти католицизму і уніатства. Серед нових жанрів, що мали світський напрям, великого розвитку досягла «віршована» література, в якій прославлялися кращі людські якості — мужність і відвага, готовність служити загальнонаціональним інтересам. На зміну літописанню, що продовжувало існувати на українських землях, поступово приходять перші історичні праці.

Нові явища ставали все більш характерними в розвитку театру і музики. Затверджувався багатоголосий спів, відбувався процес становлення професійної музичної творчості, в основі якої лежала народна музика. Значні зрушення відбулися в живописі й архітектурі, де все більш помітно виступав народний вплив. Вплив гуманістичних ідей найчіткіше виявився в портретному живописі. В зображенні конкретних людей майстри прагнули передати їх індивідуальні риси.

Питання для самоконтролю:

1 Охарактеризуйте умови, в яких відбувався розвиток культури в Україні протягом другої половини XVI — першої половини XVII століття.

2 Дайте характеристику рівня освіти в українських землях протягом другої половини XVI — першої половини XVII століття

3 Яку роль відігравали братства в розвитку освіти в Україні в кінці XVI — на початку XVII століття?

4 Що вам відомо про єзуїтські та протестантські школи в Україні в кінці XVI — на початку XVII століття?

5 Яка роль у розвитку української культури й освіти XVII ст. належить Петру Могилі?

6 Якими були основні теми історичних творів кінця XVI — початку XVII століття?

7 Охарактеризуйте розвиток наукових знань в Україні в XVI—XVII століттях.

8 Охарактеризуйте роль друкованої книги в культурі України XVI—XVII століть.

9 Що вам відомо про розвиток української полемічної літератури в XVI столітті?

10 Охарактеризуйте тенденції, які склалися в музичній культурі впродовж XVI—XVII століть.

82

11 Охарактеризуйте тенденції, які склалися в театральному мистецтві впродовж XVI—XVII століть.

12 Якими були нові явища в містобудуванні й архітектурі України в XVI—XVII століттях і чим вони були обумовлені?

13 Охарактеризуйте загальні досягнення української культури в другій половині XVI — першій половині XVII століття.

Список рекомендованої літератури:

Основна:

1 Власенко О.І, Зайончковський Ю.В. Культурологія. Навч. посібник. - Х., 2010.

2 Горелов А.А. Культурология: Учеб.пособие.- М., 2003.

3 Гречанко В.А., Чорний І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2006.

4 Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

5 Історія української культури: Курс лекцій. – Х.: «ФІНН», 2010.

6 Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Підручник.-К.,2010.

7 Сучасний словник із суспільних наук. -.Х., 2006.

8 Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. – К., 1993.

9 Учебный курс по Культурологии. Под ред.. проф.. Г.В. Драча. - М., 2002.

10 Юрій М.Ф. Історія світової та вітчизняної культури: Навч. посібник.- К., 2007.

Додаткова:

1 Античность как тип культуры. – М., 1988.

2 Арнольдов А.И. Цивилизация грядущего столетия. Культурологические размышления. - М., 1997.

3 Боннар А. Греческая цивилизация. От Антигоны до Сократа. - М., 1992.

4 Библер В.С. От наукочтения к логике культуры. – М., 1991.

5 Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. - М., 1998.

6 Бердяев Н.А. О культуре. – Философия творчества, культуры и искусства. Т.1. - М., 1994.

7 Бердяев Н.А. Смысл истории. - М., 1990

8 Васильев Л.С. История Востока В 2-х тт. - М., 1994.

9 Всеобщая история искусств. – М., 1960.

10 Гуревич А.Н. Средневековый мир. – М., 1990.

11 Гуревич П.С. Современный гуманитарный словарь-справочник. - М., 1999.

12 Гуттенбург В.И. Титаны Возрождения. – М., 1991.

13 Дубинин н.П., Першиц А.И. История первобытного общества. – М., 1990.

83

14 Жаров С.Н. Три лика китайской культуры: конфуцианство, буддизм, даосизм. – Воронеж, 1995.

15 История Древнего Востока. – М., 1978.

16 Культура Византии IV- пер. полов.VII века. – М., 1988.

17 Культура Византии вт. полов. VII-XV веков. – М., 1989.

18 Культурология в вопросах и ответах. Под ред. проф. Г.В. Драча. –

М., 2002.

19 Культурологія: українська та зарубіжна культура: навч.посіб. За ред.. М.М.Заковича.- К.,2004.

20 Куманецкий К. История культуры древней Греции и Рима. – М., 1990.

21 Лекції з історії світової і вітчизняної культури., - Київ, 2000.

22 Ларичев В.Е. Прозрение: Рассказы археолога о первобытном искусстве и религиозных верованиях. - М., 1990.

23 Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении. - М., 1994.

24 Любимов Л.Д. Искусство Древнего мира. – М., 1980.

25 Маланюк Е. Нариси з історії культури. – К., 1992.

26 Марченко М.І. Історія української культури /з найдавніших часів до середини XVII ст. – К., 1961.

27 Марканян З.Е. Теория культуры и современная наука. – М., 1983.

28 Мажуев В.М. Культура и история. – М., 1977.

29 Мифология древнего мира. – М., 1977.

30 Немировский А.И. Мифы и легенды Древнего Востока. - М., 1994.

31 Огієнко І. Українська культура. – К., 1992.

32 Поляковская М.А., Чекадов А.А. Византия: быт и нравы. – Свердловск, 1989.

33 Поэзия вагантов. – М., 1975.

34 Полевой В.М. Двадцатый век: Изобразительное искусство, архитектура стран и народов мира. – М., 1988.

34 Поршнев Б.Ф. О начале человеческой истории. - М., 1974.

35 Ранние формы искусства. – М., 1982.

36 Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1994.

37 Римские стоики. - М., 1995.

38 Розанов В. Религия. Философия. Культура. - М., 1992.

39 Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М., 1992.

40 Семчишин М. Тисяча років української культури. – К., 1993.

41 Словарь античности. – М., 1989.

42 Самопознание европейской культуры ХХ в. – М., 1991.

43 Сапронов П.А. Культурология. - СПб., 2003.

84

44 Современная «постиндустриальная волна» на Западе. - М., 1998.

45 Сидихменов В.Д. Китай: общество и традиции. – М., 1990.

46 Сидихменов В.Д. Китай: страницы прошлого. – М., 1987.

47 Тайлор Е.Б. Первобытная культура. – М., 1989.

48 Токарев С.А. Ранние формы религии. – М., 1990.

49 Тюляев С.Н. Искусство Индии. – М., 1988.

50 Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1986.

85

ЗМІСТ

ВСТУП 3