3.3.2 Розвиток музики і театру

Розвиток українського музичного мистецтва тісно пов’язаний із загальним процесом формування української культури і характеризується в другій половині XVI ст. поступовим становленням рис національного стилю. В той час закладалися основи музичної освіти і теоретичної думки на Україні, виникло багато форм, жанрів та видів народної і професійної творчості.

У галузі музичного фольклору, зазнаючи деяких змін, обумовлених новою епохою і соціально-економічними відносинами, продовжували розвиватися пісенні й інструментальні жанри, що існували в народі в попередньому сторіччі (календарні, сімейно-обрядові, епічні, ліричні, жартівливі, танцювальні). В ліричних піснях зображувалося важке життя покріпаченого українського народу, загострення соціальних суперечностей. Мелодії протяжних ліричних пісень співучі, характеризуються вільною метроритмікою, деякою імпровізаційністю в розвитку мотивних утворень. Протяжні пісні виконувалися переважно хором, хоча було поширене і сольне виконання (особливо пісень про важку жіночу долю).

Центральне місце в українській музичній культурі того часу займали історичні думи — самобутній епічний вокально-інструментальний жанр, в якому органічно злилися трагедійність з героїчним пафосом і проникливим ліризмом, глибина змісту з оригінальністю художньої форми. В думах закладені специфічні риси народної музично-епічної творчості. Музично-образні особливості дум виражають стиль цілої епохи. Вони впливали і на інші жанри фольклору і професійної творчості не тільки в Україні, але і за її межами.

З кінця XVI ст. слово «дума» часто зустрічається в творах польських авторів з характерними епітетами «українська», «запорізька», «подільська», «козацька» і та ін. В 1597 р. з’являється твір польського поета А. Чахровського під назвою «Українська дума», що став популярною піснею.

Значну роль в процесі становлення української музики відіграла музична освіта, що спочатку розповсюджувалася серед міського населення через

72

братства і братські школи, в яких учні паралельно із загальноосвітніми дисциплінами і церковним співом за нотами ознайомлювалися з елементами теорії музики, а іноді і композиції. В 1591 р. у Львові на честь приїзду київського митрополита учні братської школи виконували потрійний хор, тобто дванадцатиголосний твір. У реєстрах нотних зошитів Львівського і Луцького братств, що відносяться до першої половини XVII ст., налічується багато творів для різних складів голосів (від трьох до вісімнадцяти).

У другій половині XVI ст. багатоголосий спів за нотами без супроводу досяг такої досконалості, що православна церква вирішила використовувати його на противагу католицькій церковній службі, де спів супроводжувався грою на органі. Високий рівень хорової професійної музики сприяв розвитку музично-теоретичної й естетичної думки. На Україні з’явилися трактати з музичної грамоти і основ композиції партесного багатоголосся.

Із введенням багатоголосого співу корінним чином змінився запис церковних наспівів. Замість нотації, крюка, застосовується нова система — різновид нотно-лінійного аркуша, відомого під назвою «київського знамені», який давав можливість точніше записувати багатоголосі музичні твори. Нотні ірмологіони кінця XVI ст. показують, що на той час нова нотація вже повністю склалася, отже, народилася вона значно раніше. На ранніх етапах формування нового стилю (XVI—XVII ст.) виникли прості форми гармонійного багатоголосся (у більшості випадків гармоніко-поліфонічні форми віртуозно-концертного характеру). Високі художньо-естетичні якості партесної музики сприяли швидкому її розповсюдженню.

Розвиток інструментальної музики привів до появи в ряді міст музичних цехів за зразком ремісничих. У письмових джерелах є звістки про існування музичних цехів у Кам’янці-Подільському (1578), Львові (1580), в Степані на Волині (1614), а дещо пізніше і на Лівобережжі. Цехові музиканти грали на весіллях, хрестинах, похоронах, під час народних гулянь. В їх репертуарі були народні і поширені в побуті городян і селян танці, марші, інструментальні мелодії.

Основна тенденція в розвитку світської музики, музичного мистецтва на Україні як професійного, так і народного, полягала в їх творчому єднанні.

У другій половині XVI — першій половині XVII ст. в Україні продовжували існувати народні ігри з властивими їм театральними елементами. В останній чверті XVI ст. разом з появою шкіл нового типу (Острозька, Львівська братська) виникає і шкільний театр. Як і в гуманітарних школах Західної Європи, що існували з XII ст., де спочатку шкільний театр мав лише навчально-виховне призначення, а починаючи з XVI ст. став використовуватися в релігійно-політичних цілях, перші досліди українського шкільного театру, що розвивався в кінці XVI — першій третині XVII ст. у вигляді простих форм — декламацій і діалогів, був залучений до ідеологічної боротьби проти католицизму. В Острозькій і Львівській братських школах на уроках граматики викладалися, хоч і в стислому обсязі, правила не тільки створення, але й читання віршів, а на уроках риторики — правила складання і вимови промов.

73

Вчителі писали вірші у вигляді декламації — панегірики, ляменти та ін. на світські і духовні теми, а учні виконували їх на церковних подвір’ях і в школах на різдвяні, пасхальні та інші свята, під час урочистих зустрічей іменитих осіб і в інших подібних випадках. Учні один за іншим виходили до глядачів і декламували текст, об’єднаний загальною темою. Пізніше стали складатися і виконуватися твори, витримані в суто діалогічній формі.

Навчальні програми класів поетики і риторики Київського колегіуму сприяли розвитку шкільного театру. На жаль, зразки декламацій і діалогів, створених тут в 30—40-і роки XVII ст., до нас не дійшли, хоча в листах і творах сучасників зустрічаються згадки про шкільні вистави, що виконувалися студентами в ті роки. Вже тоді в Київському колегіумі ставилися справжні багатоактні шкільні драми.

Одночасно з шкільним театром розвивався народно-майданний театр, репертуар якого складали містерії і фарси. До нас дійшли зразки містерій першої половини XVII ст., зокрема, уривки різдвяної і пасхальної, що збереглися в рукописних збірках пізнішого часу, а також знайдене І. Франко «Слово о збуреню пекла», створене десь на Волині або в Галичині в першій половині XVII ст. Цей твір, написаний українською народною мовою — один з найбільш ранніх зразків старовинної української драми, на якому, за влучним виразом А.І. Белецького, «немає нальоту шкільної ученості і який справляє враження справжнього народного театру».

До перших десятиліть XVII ст. відноситься також початок української побутової драми. Існує унікальне видання віршованого драматичного твору «Трагедія руська», надруковане латинською транскрипцією без указання автора, місця і часу виходу у світ. На підставі аналізу філіграней, складу паперу і шрифту встановлено, що п’єса видана між 1609 і 1619 рр. аріанською друкарнею в м.Ракові (нині Келецьке воєводство в Польщі). Дійові особи розмовляють українською народною мовою. Зміст цієї комедії ріднить її з численними зразками української народнопоетичної творчості, в яких висміюється хтивий піп і зла попадя. Барочний стиль п’єси «Трагедія руська» вказує на близькість її до народно-майданного театру Польщі та інших країн Західної Європи того часу.

Від першої половини XVII ст. походять і інші зразки української побутової драми — інтермедії. Це комедійні сценки, побудовані головним чином на анекдотичних сюжетах. Значне місце в них займала імпровізація, що давало виконавцям необмежені можливості для прояву акторської майстерності. Інтермедії виникли в західноєвропейському середньовічному театрі і розігрувалися між діями містерії для розваги глядачів, що втомлювалися від важкої релігійної драми. Інтенсивного розвитку цей жанр набув у шкільному театрі, особливо в єзуїтських колегіумах, що діяли й на території України. Пізніше, в другій половині XVII і першій половині XVIII ст. інтермедія набула широкого розвитку в українському і російському шкільних театрах.

Так у кінці XVI — першій половині XVII ст. на Україні склався шкільний театр у вигляді декламацій і діалогів; до цього ж періоду відноситься розвиток українського народно-майданного театру.

74