3.2.2 Книгодрукування на Україні

У кінці 1576 року відомий майстер книгодрукування Іван Федоров переїхав в Острог, де організував друкарню. Відомо п’ять видань Острозької друкарні, що вийшли під час роботи в ній Івана Федорова. За загальним обсягом вони значно перевищують всі раніше видані книги першодрукаря.

Перше острозьке видання — «Азбука» датовано 18 червня 1578 р. Наступним острозьким виданням стала «Книга Нового заповіту» (1580), що містить псалтир і новозаповітні тексти. Видана малим форматом і надрукована дрібним напівкурсивним шрифтом, книга призначалась не для літургійної служби в церкві, а для домашнього читання. За задумом видавців, вона повинна була стати підмогою в усній і письмовій полеміках з католицькими богословами. Це підтверджується тим, що до частини екземплярів «Книги Нового заповіту» прикладався складений Тимофієм Михайловичем алфавітний наочний покажчик. Таким чином «Книга Нового заповіту» — перше вітчизняне видання, яке супроводжує науково-допоміжна інформація.

Серед видань Івана Федорова найбільшим за обсягом і найдосконалішм за рівнем поліграфічного виконання стала Острозька Біблія, закінчена в 1581 р. Підготовка тексту до видання вимагала великої клопіткої праці. В основу видання був покладений одержаний К. Острозьким від царя Іоана IV з Москви церковнослов’янський список. Ті книги з цього списку, які були перекладені не з грецького, а з латинського тексту, острозькі редактори звірили з грецьким текстом. Під час редагуванні деяких текстів використовувалося чеське видання Біблії. Перед початком основного тексту розміщено передмову і вірші Г.Д. Смотрицького, в яких відкрито говорилося про важке становище українського народу під владою Речі Посполитої, звучав заклик боротьби проти духовного поневолення народу «хижими вовками» — слугами пануючої в країні католицької церкви.

Острозьке видання, відредаговане на високому науковому рівні острозькими філологами, стали вважати зразковим не тільки в Україні, але й далеко за її межами.

Незабаром після завершення «Біблії» Іван Федоров повернувся до Львова, де 5 грудня 1583 р. помер у будиночку кравця Антоха Абрагамовича, який приймав згодом активну участь в суспільно-політичній діяльності українських городян. Поховали Івана Федорова в Онуфріївському монастирі.

Основну частину друкарського устаткування, яке Іван Федоров свого часу віддав у заставу лихварям, викупили львівські городяни. Збір коштів для викупу друкарні проводився засновниками Успенського братства — провідної суспільно-політичної організації українських городян у Львові. Вже в 1589 р. устаткування друкарні Івана Федорова надійшло до братської друкарні, де

дошки з федорівськими гравюрами вживалися аж до кінця XVIII ст. Протягом тривалого часу Львівська братська друкарня слугувала справжньою школою майстерності для цілої плеяди працівників друкарської справи.

67

Засновником книгодрукування в Києві став Єлисей Плетенецький — виходець із львівських міщан, який був багато років архімандритом Києво-Печерської лаври. Будучи високоосвіченою людиною свого часу, він усвідомлював необхідність розповсюдження книгодрукування не тільки для зміцнення позицій православної церкви, але й для освіти взагалі.

Книгодрукування латинським шрифтом в Україні почало розвиватися дещо пізніше, ніж кириличне. В кінці XVI — на початку XVII ст. у Львові змінили одна одну декілька польських друкарень, але кожна з них існувала дуже недовго.

Роль друкарень в даний час не зводилася до механічного відтворення друкарської продукції. Для підготовки до друку текстів потрібні були освічені люди — перекладачі, укладачі, редактори. Саме тому навколо друкарень об’єднувалися гуртки літераторів і вчених-філологів. При цьому особливу активність проявляли представники демократичної течії в культурно-освітньому русі, які працювали в Києві, Львові, Острозі і інших містах.

Усього до середини XVII ст. на Україні в різний час діяло 25 друкарень (в 17-ти місцях). Сімнадцять із них були власністю українців, що видавали книги переважно на церковнослов’янській і українській мовах, 6-ма друкарнями володіли поляки-католики, по одній належало українцям-протестантам і вірменам. 69,9% друкованої продукції було випущено чотирма найбільшими друкарнями — Києво-Печерської лаври (29,8%), Львівського братства (21,7%), К. Острозького (12,1%), М. Слезки (6,3%). Якщо за 1574 — 1605 рр., тобто більш ніж за 30 років, друкарська продукція всіх друкарень України склала не більше 460 паперових листів, то в 1636—1640 рр. вона, не зважаючи на значне посилення цензурних умов, перевищила 1927, а в 1641 — 1645 рр. склала 1890 паперових аркушів. Ще істотніше те, що провідна роль належала друкарням, які видавали книги антикатолицької спрямованості.

Упродовж тривалого часу після виникнення книгодрукування разом з друкованою книгою продовжувала розповсюджуватися і рукописна. Це пояснюється як обмеженістю тематики, так і незначними тиражами книг. Рукописна книга призначалася перш за все для читання. В рукописах розповсюджувалася більшість творів полемічної літератури, літописи, записи шкільних лекційних курсів, ноти та ін. Як і раніше, за замовленням феодалів, шляхти, іноді міщан і козаків створювалися і орнаментувалися рукописні книги культового призначення. Часто переписувалися видані книги, переважно церковнослужбова і богословська література. Велика кількість книг переписувалась у школах вчителями і старшими учнями. Серед них — різноманітні збірки, що включали літературні твори, зокрема полемічні, проповіді і повчання, збірки прислів’їв, пісень, віршів, літописні і автобіографічні замітки.

Розвиток книгописання і книгодрукування привів до пожвавлення книжкової торгівлі. Велика кількість купців, разом з іншими товарами, торгувала книгами в своїх лавках і на ярмарках. Як правило, спеціалізувалися на торгівлі книгами

68

палітурники, іноді видавці, братства. Оптові книжкові склади влаштовувалися при друкарнях. Поширеною формою книгообміну були дарування і позика — передача в тимчасове користування книг. Це мало місце особливо між українськими і білоруськими братствами, монастирями. З позичених книг знімалися копії, після чого ті поверталися, але іноді вони залишалися у нових власників.

Друкована книга згодом зіграла важливу роль в ідеологічній підготовці визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., направленій проти панування на його землях польських феодалів. Це вимушені були визнати навіть пригноблювачі. Один з них писав в 1651 р., незабаром після Берестецької битви: «Таке велике повстання в державі показало тепер, які результати діяльності їх друкарень, що сіють часто і густо схизму».