1.3 Писемність

Походження слов’янської писемності дотепер ще не цілком з’ясовано. Складність полягає в тім, що до нашого часу збереглися дві слов’янські абетки: глаголиця і кирилиця. Питання про те, яка з них більш давня, і яку створив слов’янський просвітитель Кирило, залишається предметом досліджень вітчизняних і закордонних учених.

На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр так уявляв собі виникнення слов’янської писемності: слов’яни спочатку не мали писемності, а рахували і ворожили за допомогою рисок і зарубок. Потім, з появою християнства, вони стали користуватися грецькими і латинськими буквами. Подальший розвиток слов’янської писемності він пов’язує з винаходом абетки Кирилом. Більшість учених вважає, що це була глаголиця.

Накреслення букв кирилиці, імовірніше за все, взяті з візантійського статуту VІ—VІІІ століть. Слов’яни, користуючись грецьким алфавітом, поступово доповнили його деякими спеціальними буквами. Така протокирилівська писемність існувала досить довго. В 60-х роках ІX століть. Кирило винайшов глаголицю, але вона не набула значного поширення, оскільки накреслення її букв були занадто складні. На початку X столітті. у місті Преславі за болгарського царя Симеона (893—927) офіційним стало протокирилівське письмо; вдосконалене, воно одержало назву кирилиці.

Кирилиця, таким чином, являла собою складну, творчу переробку грецького алфавіту. До її складу ввійшла майже половина букв, невідомих грецькій писемності (19 із 43). Букви ці необхідні були для більш точної передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Ця обставина дає можливість вважати кирилицю, як і глаголицю, цілком оригінальною слов’янською системою писемності.

Поява писемності в східних слов’ян пов’язана з їх політичним і соціально-економічним розвитком у середині ІX ст. Саме в цей час сформувалася держава

8

Київська Русь, складалися і міцніли феодальні відносини. Письмові джерела переконливо свідчать про ознайомлення з писемністю на Русі задовго до офіційного введення християнства в 988 році. На це, можливо, вказує знахідка філософом Костянтином (Кирилом) у Корсуні Євангелія і Псалтирі — книг, написаних «руськимі пісьмени». Про ознайомлення з писемністю на Русі в X ст. можна судити і за договорми з греками, тексти яких наведені в «Повісті временних літ». Доведено, що договори складалися в двох екземплярах. Один з екземплярів, що призначався для Русі, ще в стародавності був переведений на слов’янську мову. В договорі 911 р. згадується звичай русичів писати духівниці на випадок смерті. Один з пунктів договору 944 р. вимагав, щоб посли або купці, що їхали в Царьград, мали при собі спеціальні грамоти, підписані князем, а не золоті і срібні печатки, як раніше. Все це є підтвердженням тому, що писемність на Русі навіть у X ст. не була вже привілеєм державних установ, а й проникала в побут.

Загадкова знахідка виявлена у Софійському соборі в Києві. Граффіті, надряпане на стіні, являє собою абетку, що складається з 23 грецьких і чотирьох (Б, Ж, Ш, Щ) слов’янських букв, які, імовірно, призначалися для поліпшення передачі особливостей фонетики слов’янської мови. Накреслення букв граффіті аналогічні кирилиці. Але це не кирилиця з 43 букв і не абетка з 38 букв, яку згадував Храбр, і не грецький алфавіт з 24 букв. Якщо це не якийсь випадковий напис, то знахідка відбиває один з перехідних етапів слов’янської писемності, коли до грецького алфавіту стали додавати перші слов’янські букви. Подальші епіграфічні дослідження дадуть можливість перевірити це припущення.

Наведені пам’ятки свідчать також, що в ІX—X ст. на Русі була більш відома не глаголична писемність, а за графікою подібна до кирилиці.

Перше ознайомлення з писемністю на Русі, імовірно, відноситься до 60—70-х років ІX ст. в деякій мірі про це можливо судити за згадуванням в Никоновому літописі під 864—867 рр. про похід київського князя Аскольда на Царьград, угоду з греками і часткову християнізацію Русі.

Із введенням християнства на Русі в 988 р. разом з переписувачами і богослужбовими книгами з Болгарії прийшло удосконалене слов’янське письмо — кирилиця. Нею написані збережені до наших днів книжкові пам’ятки XІ ст.: Остромирове євангеліє, Ізборники 1073 і 1076 років та ін.

Видатними пам’ятками писемності є знайдені в Новгороді і деяких інших давньоруських містах берестяні грамоти. Це в більшості випадків переписка городян про господарські справи: покупку землі, готовність до сівби, а також боргові зобов’язання лихварям, духовні на випадок смерті та ін. Берестяні грамоти писалися чоловіками, жінками і навіть дітьми (знайдені шкільні вправи хлопчика Онфіма). Новгородські берестяні грамоти — яскраве свідчення того, що писемність відігравала велику роль в економічному і культурному житті середньовічного міста і його окраїн.

9

Великих успіхів досяг в Давній Русі розвиток книжкової справи. При Ярославі Мудрому в Києві при Софійському соборі була заснована спеціальна майстерня з книгосховищем, де переписували книги і робили переклади з грецьких оригіналів.

Однією з найстаріших книжкових пам’яток є Остромирове євангеліє 1056—1057 рр. Це велика літургічна книга, зроблена з великим художнім смаком. Текст її написаний на пергамені великим статутом (урочистим письмом) у два стовпчики. На трьох сторінках поміщені мініатюри, що нагадують за технікою виконання давньоруські емалі. Вони зображують євангелістів Іоанна, Луку і Марка. Текст прикрашений художніми заставками, що нагадують фрескову орнаментацію в Київському Софійському соборі, і великими кольоровими заголовними буквами-ініціалами. Назване євангеліє за іменем новгородського посадника Остромира — замовника книги. Переписав євангеліє, як видно з приписки на останній сторінці, дяк Григорій з помічниками.

У XІ ст. з’явилися книги для світського читання з текстами повчального характеру, так звані Ізборники; два з них збереглися до наших днів. Перший виготовлений на замовлення київського князя Святослава Ярославовича в 1073 р. Це збірка творів різних грецьких авторів богословсько-філософського змісту. Велику частину книги займають так звані Анастасові відповіді. Цікаві також статті Євсевія про назви місяців у різних народів, Георгія Херовоска «О образех» — міркування про поетичні шляхи і фігури: алегорії, метафори і т. ін. В Ізборник входять, крім того, уривки з грецького «Літописця незабаром» Никифора.

Малюнок на другому аркуші Ізборника, так звана вихідна мініатюра, дає яскраве уявлення про мистецтво книжкової мініатюри XІ ст. Він зображує замовника книги Святослава Ярославовича з родиною. В збірнику маються й інші барвисті мініатюри. Цікаві малюнки на полях книги. Це знаки зодіаку:

Діва, Стрілець, Рак, Єдиноріг та ін. Текст прикрашений чудовими заставками, кінцівками, ініціалами, писаними золотом і фарбами.

Другий Ізборник 1076 р. відкривається «Словом нєкоєго калугера (ченця) о четі книг», в якому говориться про користь читання книг: «Добро єсть, братіє, почитаньє книжноє...».

З пам’яток книжкового письменства XІ ст., що дійшли до нас, можна назвати ще Архангельське євангеліє 1092 р., а також так звані службові мінеї 1095, 1096, 1097 рр. — книги, що призначалися для церковної служби.

Значно більше збереглося писемних книжкових пам’яток XІІ ст. Серед них головне місце займає розкішне Мстиславове євангеліє (бл. 1115 р.). Книга написана в два стовпчики гарним статутом на 213-ти аркушах. Початкові рядки тексту писані розчиненим золотом. Вони прикрашені великими ініціалами і художніми заставками, розписані фарбами і золотом. На окремих аркушах зображені традиційні євангелісти. Книга вставлена в дорогоцінне плетіння зі срібла філігранної роботи, прикрашене золотими бляшками з зображеннями святих, виконаними в техніці перегородчатої емалі. В приписці до книги

10

повідомляється, що текст євангелія переписаний поповичем Алексою, а писав золотом інший майстер — Жаден. Дорогоцінна оправа євангелія зі срібла, золота і дорогоцінних каменів частково виконувалася в Царьграді, куди возив книгу князівський тіун Наслав, а вся робота над нею довершена в Києві.

Юр’ївське євангеліє (1119—1128 рр.) є зразком порівняно скромно прикрашеної книги. В ній також багато заставок, виконаних з великою художньою фантазією і майстерністю, ініціалів у вигляді зображень тварин, птахів, людських фігур, плетив рослинного орнаменту. Малюнки мають безпосередній зв’язок з давньоруським фольклором. Назва євангелія походить від Юр’ївського монастиря в Новгороді, для якого воно було переписано, можливо, в Києві.

Богослужбові книги не належали до оригінальної давньоруської літератури, оскільки вони переписувалися і перекладалися з болгарських і грецьких рукописів, але високий рівень їхнього виконання, художні якості заставок і мініатюр вказують на давні стійкі традиції в справі переписування і прикрас книг на Русі.

Швидке поширення писемності було тісно пов’язане з загальним підйомом економіки і культури, духовними потребами давньоруського суспільства, практичними завданнями, що стояли перед державою, яка мала потребу в навчених кадрах — у церковних і служивих людях. В XІ — першій половині. XІІІ ст. писемність проникла майже в усі сфери життя феодального суспільства Русі. Урочистим статутом переписувалися церковні і богословсько-філософські книги, писалися князівські грамоти, договори й інші офіційні документи. Купці, городяни і ремісники писали берестяні грамоти, робили написи на різних виробах і на стінах будівель. Все це свідчить про поширення писемності не тільки серед пануючої верхівки і служителів церкви, але й серед інших прошарків населення. За підрахунками вчених, книжковий фонд

домонгольської Русі складався щонайменше з 130—140 тис. томів, що вказує на виняткове багатство давньоруської книжкової культури. Центрами переписування книг на Русі, крім Києва, були ще: Новгород, Ростов, Рязань, Псков, Галич, Чернігів, Володимир-Волинський та ін.