2.4.3 Музика

У другій половині XIII — першій половині XVI ст. музика знаходилася в тісному зв’язку з народним побутом і звичаями, з діяльністю скоморохів, мистецтво яких об’єднувало спів, танок, театралізовані вистави. Співаки, музиканти, як і раніше, групувалися при монастирях і єпископських кафедрах. Деякі співаки складали спеціальні «пісні-слави» (вихваляння) на честь бойових подвигів князів і дружинників. Вони займали в суспільстві досить незалежне становище, і з ними вимушені були рахуватися в феодальних кругах. Так, згаданий у галицько-волинському літописі співак Мітуса наважився навіть відмовитися служити князю.

54

Професійна музика другої половини XIII — першої половини XIV ст. залишалась (за невеликим винятком) церковною. Ще в кінці XI ст. сформувався самобутній мелодійний стиль знаменного співу, або знаменного розспіву, що розвивався в церковній музиці впродовж багатьох століть. Запис церковних співів здійснювався за допомогою спеціальних знаків, що називаються крюками, або знаменами. Звідси і пішла назва київського знаменного розспіву. Кожен знак позначав один тон певної тривалості і слугував для запам’я­товування наспівів, що передавалися від одного покоління співаків до іншого. Основою знаменного розспіву є вісім мелодійних груп, які вільно використовувалися як канонізований мелодійний матеріал. Запис церковного співу здійснювався також за допомогою системи нот, що відрізнялася великою складністю. Зразки мелодій кондаків (коротких хвалебних співів на честь окремих святих), що збереглися, дотепер не розшифровані, оскільки втрачений ключ до їх прочитання.

Музичну культуру постійно збагачувала народна творчість. Впродовж XIII—XVI ст. продовжували розвиватися народні пісенні жанри, пов’язані з самобутніми традиціями східних слов’ян язичницьких часів, зокрема пісні (ігрові, трудові, обрядові і величальні), якими супроводжувалися східнослов’янські народні свята землеробського циклу. Зимовий цикл пісень складався з колядок і щедрівок, весняний — з веснянок, гаївок, русальних пісень, весняних танців і ігор, що зображали різні трудові процеси. Літньо-осінній цикл включав купальські пісні і ігри, а також жнивні пісні, в яких звеличувалась праця і урожай як результат цієї праці.

Разом з календарними розвивалися різні жанри сімейно-обрядових і побутових пісень: весільні, голосіння, плачі, колисанки та ін. В них, як і в піснях землеробського календарного циклу, виникали і розвивалися риси, властиві українській музиці. Крім того, з’явилися нові жанри, що віддзеркалювали життя і побут українського народу, зокрема козаків. Це в першу чергу думи і історичні пісні, які є пам’ятками літератури і музичного мистецтва, що зобразили героїчну визвольну боротьбу українських народних мас.

Стиль виконання дум відрізнявся різноманітністю, емоційною насиченістю, експресивністю. Імпровізаційна мелодекламація супроводжувалась грою на кобзі-бандурі або лірі. Характерною для поетичного тексту дум є вільна метроритмічна побудова мелодійного наспіву, речитативний склад. Для багатьох драматичних дум характерні співучі і багато орнаментовані заспіви — «заплачки», що починаються звичайно з вигуку «Гей» або «Ой».

Кобзарі, бандуристи та інші музиканти користувалися великою пошаною не тільки серед трудового народу. Їх запрошували в панські садиби і в палаци великих феодалів. Популяризували вони українську музику і за межами України. Так, в кін. XIV — XVI ст. багато українських музикантів знаходилося при дворі польських королів у Кракові.

Формування історичної пісні відноситься до XV—XVI ст., але відомими є пізніші варіанти цього виду пісень. Історичні пісні за своїм змістом і ідейною

55

спрямованістю мають багато загального з думами. Проте форми художнього виразу тут дещо інші — вони мають строфну будову з мелодією, часто співучою, протяжною, такою, що повторюється з незначними варіантними змінами у всіх куплетах.

Переважна більшість пісенних жанрів відноситься до хорової музики, в якій століттями складалися і розвивалися традиції багатоголосого народного співу. Йому властиве вільне ведення голосів, зміна їх кількості, злиття в певні моменти в єдиний звук (унісон) з подальшою розбіжністю і т.п.

Жартівливі, гумористичні і жартівливо-танцювальні пісні своїм корінням пов’язані з творчістю скоморохів. Вони свідчать про здорове, оптимістичне сприйняття світу трудовим народом України. В той самий час у них віддзеркалилася соціальна нерівність і несправедливість, висміюються представники пануючого класу, духовенства, світська влада. Жартівливі пісні, що часто виконувалися з підтанцьовуванням, відрізняються чіткістю ритму і структури. Їх мелодії прості і жваві, характеризуються варіантною зміною основних мотивів наспіву, особливо за вокально-інструментального виконання.

Значного поширення в народному побуті набули танцювальні жанри інструментальної музики. Найбільшою популярністю серед них користувалися гопак і козачок. Вони стали відомі багатьом народам, їх мелодії були включені до цілого ряду західноєвропейських збірок органної і лютневої музики того часу. Існують відомості про те, що ці танці виконувалися навіть на весіллі польського короля Сигізмунда I з міланською герцогинею Боною Сфорца.