4. Початковий період входження до складу Російської імперії (XVIII -початок XIX сторіччя).

5. Часи аграрної реформи в Росії середини XIX сторіччя.

6. Пореформений період другої половини XIX - початку XX сторіччя

7. Столипінська аграрна реформа в Росії

8. Регулювання земельних відносин часів УНР

9. Розвиток земельного права за часів СРСР

9.1. Пореволюційний період

9.2. Період колективізації

9.3. Велика Вітчизняна війна та повоєнний період

9.4. Розвиток земельного законодавства після прийняття Основ земельного законодавства СРСР 1968 року

10. Особливості розвитку земельних відносин на Буковині

11. Особливості розвитку земельних відносин в Галичині

Хронологічний покажчик

Історичний досвід земельно-правового регулювання, насамперед вітчизняний, дозволяє краще зрозуміти сутність багатьох процесів, що складаються у правовому регулюванні сьогодні. Таке дослідження корисне для вдосконалення існуючого земельного законодавства України, практики його застосування.

1. Доба Київської Русі

Становлення феодального поземельного устрою. За часів Київської Русі (т. з. "земська", або "князівська" доба¹) відбувається поступовий перехід від патріархальних відносин родової общини до феодального поземельного устрою. В общині земля, яка спочатку піддавалася періодичним переділам, закріплюється за окремими членами, крім виморочних, покинутих ділянок, лісових угідь, пасовищ та сіножатей, які залишаються в общинному користуванні².

Вважаючи общинні селянські землі державними, князівська влада починає відчужувати їх на власний розсуд, причому разом з селянами. Відбувається процес "окняжіння" вільних земель³. Поряд із общинним землеволодінням виникає князівське, боярське та церковне феодальне землеволодіння, яке з часом набирає все більшої ваги і сприяє руйнуванню общинних земельних відносин. У ст. 46 Просторової редакції Руської Правди (визначна пам'ятка вітчизняного^ права, письмова збірка звичаїв того періоду переважно кримінально-правового характеру) міститься вказівка на три основні категорії феодалів: князя, бояр, монастирі⁴. На думу дослідників, у нормах Руської Правди можна знайти вказівку на існування ширшого кола форм землеволодіння: князівський домен; боярська вотчина; монастирська вотчина; особиста вотчина церковних ієрархів; земля громади (общини); індивідуально-сімейна земельна ділянка; незаселені вільні (державні) землі, верховним власником яких виступав великий князь як глава держави⁵. Князівський домен, наприклад, становив конгломерат земель, що належали особисто князю, який через своїх управителів стягував там оброк, накладав інші повинності. Відомості про такі князівські землі датуються вже X СТ¹.

Звичаєве право. Займанщина. Звичаєве право регламентує способи набуття прав на землі. Серед прислів'їв, що збереглися і до наших днів, можемо зустріти таке: "куди плуг, соха, сокира і коса ходили". Йдеться про набуття права власності та користування землею через зайняття - т. з. "займанщину": обробивши землю, людина набувала право на неї². "Куди плуг, соха, сокира і коса ходили" - це прототип сучасних нормативів відведення: у давні часи розмір земельної ділянки, наданої князем, наприклад, монастирю, церкві або дружиннику, визначався тим, на яку відстань власник міг обробити землю, відраховуючи від певного центру - села, селища, двору, урочища тощо . ³

Оренда землі. Оренда на українських землях починає розвиватися з X ст., тоді, коли виникає пропозиція земель за умов її надлишку у великих землеволодільців - князів, бояр та церкви⁴. З умов найму нерухомого майна виникають особливі правовідносини щодо оренди землі, які в Руській Правді отримали назву ролейного або землеробського закупу⁵. Селянину-закупу, зазвичай, поряд із землею у користування за плату (як правило, частину врожаю) надавалося рухоме майно - кінь, плуг, рало. Відносини закупу оформлювалися усним договором - "рядом"⁶.

Регламентується розмір орендної плати: "тому, хто сіяв - дев'ять снопів, а тому, хто має землю - десятий сніп: якщо ж хто інакше поділить, буде проклятий Богом", - проголошує ст. 9 давньоруського варіанту Візантійського землеробського закону⁷, що відображав норми, існуючі у селянських общинах

Давньої Русі⁸ . Як видається, народна мудрість у даному випадку виробила правила більш справедливі, ніж, наприклад, чинне законодавство про т. з. "оренду земельних часток (паїв)".

Земельні сервітути. Перші згадки про земельні сервітути містяться у Книгах Законних⁹, які були поширеним джерелом права на Україні у XIII-XIV століттях. У тексті (гл. 84 Землеробського закону), зокрема, йдеться про право землевласника допускати чи забороняти протікання води з чужого млину по своїй землі¹⁰. На думку Р. І. Марусенка, зазначене право можна вважати сервітутом відведення води¹ . Гл.¹¹ 83 Землеробського закону встановлює обов'язок власника млина попереджувати збитки, які можуть бути завдані водою, що протікає до млина, а якщо їх не можна попередити - припинити роботу млина. Власник земельної ділянки, обтяженої проведенням по ній води, мав право заборонити використання своєї земельної ділянки іншою особою, а також зобов'язати її дотримуватись певних вимог та територіальних меж користування ¹² .

Агротехнічне нормування. Звичаєве право містило елементи агротехнічного нормування (встановлення "технічних" вимог до ведення сільського господарства), одним з різновидів якого було встановлення двопільної системи землеробства. Ця система була нерозривно пов'язана із процедурою перерозподілу земель у громаді: після збирання врожаю необроблена половина поля ("царинка"), що мала лишатися під паром, переходила у спільне володіння громади¹³.

Земельний податок. Земля починає оподатковуватися. "Сдумавше Поляне і вдаша (Хозарам) од дима меч"¹⁴ - пише літопис ("дим" - одиниця землекористування). Положення про земельний податок закріплені й у Руській Правді, у ст. 109 її Просторової редакції: "а се уроці ротнії: ...от бортьное землі ЗО кун бес трії кун, тако же і от ролейное землі, а от свободи 9 кун"¹⁵ .

Правила добросусідства. Візантійський землеробський закон містив також окремі правила добросусідства. Так, у ст. 30 передбачалося: "Якщо садове дерево росте між двох садів, і його гілка нахилиться, і від неї буде тінь іншому саду, і шкода буде, то господар дерева повинен підрізати гілку: якщо ж сад не^II. Розвиток земельно-правового регулювання в Україні

насаджений, то хай не підрізає гілок цього дерева" . "Якщо впаде з дерева [з чужої ділянки] плід на землю моєї ділянки і я його візьму, то не винен" -проголошувала ст. 81¹ .

Спадкування землі. Були врегульовані відносини із спадкування землі, причому існували навіть певні правила, спрямовані на забезпечення неподільності земельних ділянок. Так, за договором Візантії із Руссю 911 р. за відсутності в померлого синів спадкоємцями могли бути лише чоловіки².

Елементи земельного кадастру³. Перепис земель часів залежності від монголо-татар (1245 р.) іноді вважається першим прикладом запровадження в Україні земельного кадастру (щодо поняття та юридичної природи земельного кадастру див. тему "Управління у галузі земельних відносин ").

Кримінально-правова охорона меж. Порушення меж, особливо руйнування огорож, каралося. Уже у Руській правді зустрічаємо норми про кримінально-правову охорону прав землевласників і землекористувачів, охорону меж: за порушення межі передбачено "72 гривень продажі" - це враховуючи, що за вбивство людини покарання встановлювалося у 80 гривень (ст. 34 Короткої редакції, ст. 72 Просторової редакції Руської Правди)⁴. Схожі норми передбачалися у Статуті Володимира Мономаха.