2.3. Особливості права розпорядження земельними ділянками

Легальне визначення права розпорядження земельними ділянками у законодавстві України відсутнє. У спеціальній літературі право розпорядження земельними ділянками визначається по-різному:

- акад. В. І Андрейцев розділяє право розпорядження держави, територіальних громад та суб'єктів права приватної власності, при цьому фактично заперечуючи існуючий в доктрині з часів римського права поділ статусу держави у майнових відносинах на ітрегіит (статус як публічного утворення) та dominium (статус як власника):

- право розпорядження держави - юридично забезпечена можливість органів держави на визначення режиму земель, встановлення загальних засад землекористування, порядку та розмірів плати, розподілу та перерозподілу земель, передачу їх у власність та надання в користування юридичним і фізичним особам;

- право розпорядження комунальними землями - юридично гарантована можливість розподілу і перерозподілу земель,^ визначення середніх часток, які підлягають передачі у власність юридичним та фізичним особам, надання в користування цих земель, відчуження їх іншим особам відповідно до умов чинного законодавства; - право розпорядження суб'єктів приватної власності - юридично забезпечена можливість самостійного використання земель відповідно до їх цільового призначення, надання у використання та відчуження іншим суб 'єктам на договірних засадах ¹ ;

- за визначенням В. В. Носіка, право розпорядження земельною ділянкою слід розглядати "як гарантовану Конституцією України свободу особи, яка полягає у можливості і здатності особи на свій розсуд з додержанням передбачених законом, договором чи адміністративним актом обмежень і обтяжень самостійно, на свій розсуд визначити свій правовий статус як власника землі, надавати можливість використовувати земельну ділянку іншим особам, добровільно відмовитися від власності на землю, вільно відчужувати юридичний титул власника землі тихим особам ² ;

- на думку П. Ф. Кулинича, право розпорядження земельною ділянкою -"законодавчо закріплена можливість власника земельної ділянки вирішувати її юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства"³;

- І. І. Каракаш вважає, що право розпорядження земельною ділянкою - це "визнання за власником гарантованих законом можливостей здійснення дій, спрямованих на встановлення правової налеленості та визначення юридичної долі земельної ділянки" ⁴ ;

- в доктрині цивільного права усталилося розуміння права розпорядження як юридично забезпеченої можливості визначати подальшу долю речі шляхом вчинення щодо неї юридичних актів⁵.

Останнє визначення, на нашу думку, є найбільш привабливим з огляду на його точність та лаконічність. Між тим, право розпорядження земельними ділянками має і певні особливості. Законодавством передбачені:

- особливі правила відчуження земельних ділянок (див. тему "Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки");

- особливі правила щодо надання земельних ділянок в користування (див. тему "Право землекористування");

особливі правила щодо обмеження та обтяження права власності за волею власника (див. тему "Обліеження та обтяження прав на землю'''); пошкодження і тим більше знищення земельних ділянок заборонене і

тягне настання юридичної відповідальності (див. тему "Юридична відповідальність за земельні правопорушення та захист порушенихправ");

особливий порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.

NB. У світі існують ефективні механізми запобігання зміні цільового призначення цінних земельних ділянок. Так, у Каліфорнії, Нью-Йорку та інших штатах фермерам дозволено реєструвати свої землі як сільськогосподарські, що дозволяє оподатковувати їх за низькими ставками земельного податку. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки власник зобов'язаний відшкодувати різницю між низькою і звичайною ставкою податку, що через кілька років призводить до економічної недоцільності зміни цільового призначення ¹. Як видається, такий досвід може бути впроваджений у законодавство України.

NB. Ч. 1 ст. 90 ЗК України містить перелік прав власника землі: "a продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди" Перераховані права в основному охоплюються змістом права власності, асаме, правомочностями володіння, користування та розпорядження. З іншого боку, деякі зі згаданих у ст. 90 прав залишаються поза межами класичної тріади, проте випливають з неї, наприклад, право на відшкодування збитків, або право використовувати корисні копалини, торф, лісові насадження тощо.