5. Термінологічний словник

Акредитив – це договір, що містить зобов'язання бан­ку-емітента, за яким цей банк з доручення клієнта зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручити іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. акредитив є борговим зобов'язанням установи, що його від­криває.

Активи – це ресурси, які створюються підприємствами в результаті минулих заходів, використання яких, як очікується призведе до отримання економічної вигоди у майбутньому.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки одержувачів коштів, а також перерахування банками з доручення підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку на рахунки одержувачів коштів.

Вексель – це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати зазначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

Вексельна форма розрахунків – це розрахунки з від­строчкою платежу між кредитором (отримувачем коштів) і бор­жником (платником коштів), які оформлюються векселем.

Виробничі основні фонди – частина основних засобів, яка бере участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Відтворення основних засобів – це процес безперервного їх поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Власні кошти – це кошти підприємств, які постійно знаходяться в їхньому обігу і строк користування ними не встановлений.

Готівкові розрахунки – це платежі підприємств, підприємців і фізичних осіб між собою за різними господарськими операціями у незначних розмірах.

Грошові надходження – це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємству але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться і їх обігу.

Звичайна діяльність – будь-яка діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

Знос основних засобів – сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Зобов'язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок певних подій і погашення якої, як очікується призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів.

Кредитний договір – документ, що укладається між банком і позичальником про взаємні зобов'язання по видачі, використанню й погашенню позик.

Кредитор – суб'єкт кредитних відносин, що одержав у тимчасове користування кошти на умовах повернення, платності, терміновості і цільового використання.

Моральний знос – це знос основних засобів унаслідок ство­рення нових, більш прогресивних і економічно ефективних ма­шин та устаткування.

Надзвичайна діяльність – це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Невиробничі основні фонди – це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які не використовуються в господарській діяльності, але пере­бувають на балансі підприємства.

Необоротні активи – це всі активи, які не вважаються оборотними (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції).

Норма оборотних активів – це відносна або мінімальна величина оборотних активів, що обчислена у встановленому порядку за кожним їх видом, яка необхідна для розрахунку нормативу.

Норматив оборотних активів – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормально­го, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахун­ків.

Нормування оборотних активів – це процес розрахунку тієї частини оборотних активів (запасів і витрат), що потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реа­лізації продукції і розрахунків.

Оборотні активи – це кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції) необмежені у використанні, а також інші активи підприємства (запаси, дебіторська заборгованість), які призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу.

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також ін. види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою.

Організація оборотних активів – встановлення на підприємствах необхідного складу та структури оборотних активів, визначення їх потреб та джерел формування, а також контролю за зберіганням і ефективністю їх використання.

Основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Переказний вексель – розрахунковий документ, що містить наказ боржнику (трасату) про сплату у встановлений термін зазначеної суми коштів третій особі.

Платіжна вимога – це розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (або отримувача за договірного спи­сання) до банку, що обслуговує платника, провести без пого­дження з платником перерахування належної суми коштів з ра­хунка платника на рахунок отримувача.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований роз­рахунковий документ, який складається з двох частин: вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт чи послуг та доручення покупця (платника грошових кош­тів) банку, який його обслуговує, перерахувати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника.

Платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника банку, котрий його обслу­говує, про списання зі свого рахунка зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача.

Порядок погашення кредиту – це спосіб погашення основної його суми і нарахованих відсотків.

Прибуток – грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарюючих суб'єктів, а також сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Простий вексель – розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити безпосередньо своєму кредитору-векселеутримувачу зазначену в ньому суму боргу.

Розрахунки – це система грошових відносин пов'язаних з оплатою товарів, робіт, послуг і використанні інших фінансово-кредитних зобов'язань підприємств, організацій, населення.

Розрахунковий чек – це розрахунковий документ, що містить письмове доручення власника рахунка (чекодавця) банку-емітенту, в якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.

Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елемен­тів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

Фізичний знос – це поступова втрата основними засобами споживної вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріаль­ний знос їхніх окремих елементів.

Фінанси підприємств – це економічні відносини, пов’язані з рухом грошей, формуванням грошових потоків, розподілом і ви­користанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарюван­ня в процесі відтворення.

Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства.

Фінансова робота – це система економічних заходів по визначенню фінансових ресурсів в обсягах, необхідних для забезпечення виконання планів економічного і соціального розвитку підприємства, здійснення контролю за їх цільовим та ефективним використанням.

Фінансовий стан підприємства – це рівень забезпечення підприємства відповідним обсягом фінансових ресурсів, необхідних для здійснення ефективної господарської діяльності і своєчасних розрахунків за свої­ми зобов'язаннями.

Фінансові результати діяльності підприємства – це економічний підсу­мок виробничої діяльності господарюючих суб'єктів, виражений у ва­ртісній (грошової) формі.

Фінансові ресурси – це власний, позиковий і залучений грошовий капітал, що використовується підприємствами для формування своїх активів і здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою одержання відповідного доходу, прибутку.

Чистий прибуток – прибуток підприємства, який залишається після сплати податку на прибуток.