4.Толерантність.

Однією з важливих цінностей сучасного світу, на якій по­винні базуватися відносини між людьми, є толерантність.

У словниках термін «толерантність» найчастіше розгляда­ється як синонім терпимості з посиланням на те, що поняття «то­лерантність» є похідним (від латин, tolerantia — терпимість, від фр. tolerant — терпимий).

Толерантність — здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості пове­дінки та способу життя інших; терпимість до іншого (незвично­го) способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань.

Таке розуміння закріплене й у Декларації принципів толе­рантності, проголошеної й підписаної ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р. У ст. 1 цієї Декларації йдеться про те, що:

1) Толерантність означає поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовира­ження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Толерантність — це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов'язок, а й політична та правова потреба. Толерантність — це те, що уможливлює досягнення миру, сприяє переходу від культу­ри війни до культури миру.

2) Толерантність — це не поступка, поблажливість чи поту­ рання. Толерантність — це передусім активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основ­ них свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням зазіхання на ці основні цінності. Толерантність повинна виявляти кожна людина, групи людей та держави.

3) Толерантність — це обов'язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (у тому числі культурного плюраліз­му), демократії та правопорядку. Толерантність — це поняття, що означає відмову від догматизму й абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини. Таке визначення допомагає розкрити сутність толерантності в соціальному аспекті, її антологічний, гносеологічний та аксіологічний аспекти.

Термін виник як формула терпимості щодо релігійних мен­шин і сект унаслідок протестантської Реформації. В історично­му плані він означає підтримку практики, що забороняє релігійну дискримінацію, до якої пізніше додалася заборона на етнічну дискримінацію; у наш час цей термін усе частіше використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до практики та соціальних груп чи політичних партій або ідей, які багато хто вважає неприйнятними. Тепер поняття толерантнос­ті використовується для позначення широкого кола терпимого ставлення до способу життя та існування соціальних груп, полі­тичних партій або ідей, які дехто вважає неприйнятними. Серед інших найчастіше йдеться про релігійну, національну, расову, політичну толерантність, толерантність до конкретної статі (чоловічої або жіночої), сексуальних меншин, опонентів, інвалідів, психічно хворих та ін.

Толерантність обґрунтовується на підставі досить різних точок зору, із яких найбільше поширені такі:

1) Позиція державного патерналізму.

Держава визнає терпимість до релігійних та інших груп, якщо вони не ставлять під сумнів владу монарха та його динас­тії, а також певні особливості державного ладу (наприклад па­нівну релігію), на підставі чого влада «добровільно» підкорюється практиці меншості, яка, у свою чергу, не має переступати межі дозволеного.

2) Позиція християнської терпимості.

Ґрунтується на таких засадах:

• в концепції рівності всіх людей у їхніх гідності та свободі як створених за образом і подобою Бога;

• кожний має право на власну думку, тобто на несхожість на інших;

• ніхто, крім Бога, не має монополії на істину та право на особливу близькість до неї;

• людина уражена первородним гріхом, тому ні людські спіль­ноти, ні влада та держава не застраховані від помилок;

• порушення загальнообов'язкових норм поведінки, зафіксо­ваних у світових релігіях (не вбий, не вкради, не зашкодь та ін.)> не підлягає включенню до сфери толерантності.

3) Позиція відділення церкви від держави.

Держава як світська нерелігійна інстанція не повинна пору­шувати принципу свободи совісті, має виявляти однакове ставлен­ня до різних віровизнавчих спільнот, атеїстів, а також прихиль­ників різних норм моралі; у цьому вона керується необхідністю «загального блага».

4) Позиція універсальності прав людини, конституційної де­мократії та громадянської рівності всіх людей у їхніх сво­боді та гідності.

Усі люди народжуються вільними й рівними у своїй гіднос­ті та правах. Вони наділені розумом і совістю та повинні діяти по відношенню один до одного в дусі братерства.