3.Поняття дискримінації. Ксенофобія. Расизм. Упередження.

Негативні стереотипи, якщо вони впливають на мислення суспільства, можуть призвести до виникнення упереджень — необ'єктивного ставлення до кого-небудь або чого-небудь, дис­кримінації — обмеження прав людини й утиск її гідності за ознаками раси, національності, статі, релігії, переконання, май­нового становища тощо, або геноциду — навмисного й систе­матичного знищення расових або національних груп цивіль­ного населення з метою ліквідувати певні раси, національні та релігійні групи.

Акти дискримінації можуть відбуватися відверто або таєм­но, вони можуть набути поширення, виконуватися окремими особами або анонімними групами, бути одиничними або систе­матичними, незначними (наприклад у жартах) або серйозними, що завдає психічної, матеріальної або фізичної шкоди жертвам. У повсякденному мовленні поняття «забобон» і «дискримінація» часто є взаємозамінними. Забобоном уважається упереджене ставлення до членів іншої групи.

Розглянемо різновиди дискримінації.

Расизм — протиправна національна політика, що має на ме­ті пригноблення представників однієї раси представниками іншої. Вона ґрунтується на расовій дискримінації, уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на підставі видимих особливос­тей зовнішнього вигляду, зокрема кольору шкіри, структури та кольору волосся, рис обличчя, будови тіла тощо, тобто на раси, і на різному ставленні до людей та їх спільностей залежно від їх­ньої належності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теорія­ми, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною по­ведінкою. Тобто до зовнішніх ознак «прив'язуються» важливі психологічні, розумові та фізичні особливості, або робляться гру­бі антинаукові, хибні узагальнення на зразок: «Усі негри ліниві», «Усі жиди жадібні» тощо. Ця різниця, як стверджують послідов­ники расистських теорій, зумовлена механізмами спадковості та не зникає повністю в результаті виховання, соціалізації й інших культурних процесів.

Расова дискримінація означає будь-яке розрізнення, виня­ток, обмеження чи перевагу, що ґрунтуються на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походжен­ня, метою або наслідком яких є знищення або применшення ви­знання, використання чи здійснення на рівних засадах прав лю­дини та основних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

Термін «ксенофобія» походить від грецьких слів «ксенос» — чужинець, незнайомець та «фобос» — страх й означає страх перед чужоземцями та ненависть до них. Ува­жають, що корінням ксенофобії є досить елементарна побутова ситуація минулого. Історично так складалося, що поява чужин­ців, як правило, не віщувала нічого доброго. У гіршому випад­ку вони претендували на поля й пасовища, на майно, дружин. У кращому випадку — приєднувалися до суспільства, приносячи із собою зміни. Позитивні чи негативні, глобальні чи незнач­ні — це інше питання, але чужинці становили реальну загрозу сформованого способу життя. Розрізняють дві основні форми ксе­нофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад но­ві іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї, цигани, гомосек­суалісти. Об'єктом другої форми ксенофобії є переважно куль­турні елементи, що вважаються чужими. Усі культури зазнають чужоземного впливу, але культурна ксенофобія є часто вузько-спрямованою на певні прояви такого впливу, наприклад поши­рення нетрадиційної для певної країни релігії.

Події початку 1930-х рр. у Німеччині є яскравим прикла­дом усіх цих явищ.

Дискримінація має дві основні форми:

1. de jure (де-юре), або правова — закріплена в законах;

2. de fakto (де-факто), або неофіційна — що усталилася в соціальних звичаях.

Дискримінація де-факто наявна в ситуаціях, де домінує гру­па людей, що користується перевагами щодо меншості. На від­міну від дискримінації де-юре, що може бути знищена шляхом зміни законів, дискримінацію де-факто знищити непросто. Дис­кримінація де-факто зазвичай існує тривалий час, оскільки вона пускає міцне коріння у звичаї або інститути товариства. Дискри­мінація етнічних груп є основним джерелом політичних кон­фліктів і сецесії (виходу зі складу держави).

Розрізняють пряму й непряму дискримінацію.

Пряма дискримінація характеризується як намір дискри­мінувати особу чи групу, наприклад бюро з працевлаштування відмовляє в послузі претенденту певної національної ознаки (єв­рею, цигану та ін.) або житлова компанія не продає квартири для осіб «кавказької національності».

Непряма дискримінація зумовлена впливом політики або конкретних заходів: це відбувається тоді, коли формально ней­тральні правила, критерії або практика ставлять де-факто особу або осіб певної меншини в невигідне становище порівняно з ін­шими. Прикладами можуть бути: мінімальний критерій зростан­ня для певної професії (завдяки чому серед заявників може бу­ти виключено набагато більше жінок, ніж чоловіків); відмова у вакансії людям із певним іміджем — жінкам, які носять довгі спідниці (під що підпадають мусульманки), чоловікам із довгим волоссям або із сережками у вухах (під що підпадають чоловіки з певним особистим смаком) тощо. Формально ці правила є ней­тральними щодо, наприклад, етнічної або релігійної належнос­ті, але фактично ставлять у нерівноправне становище різних чле­нів суспільства, а деякою мірою — і представників етнічних і релігійних груп (наприклад хід жаб — ознака мусульманки).

Протилежним випадком є позитивна дискримінація, під якою розуміють політичні заходи, спрямовані на врахування ста­ті, раси або етнічної належності суб'єкта з метою забезпечення рівності можливостей для представників груп населення, які за­знають або зазнавали раніше дискримінації. Позитивна дискри­мінація є важливим чинником подолання тендерної нерівності, вона орієнтована на збільшення кількості жінок у сфері зайня­тості, освіти й бізнесу, із яких вони були історично виключені. Аналогічна позитивна дискримінація з тих самих причин здій­снюється щодо національних меншин, наприклад циган.

У міжнародних конвенціях із прав людини передбачається, що країна, яка ратифікувала їх, зобов'язана шанувати й забезпе­чити всьому населенню, яке перебуває на її території і в межах її юрисдикції, права людини без будь-яких відмінностей, таких як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні чи інші погля­ди, національне або соціальне походження, власність, уживання (але не зловживання) наркотиків, народження або інший статус.

У міжнародних відносинах поняття дискримінації також охоплює ставлення до держави (або групи держав), зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного права. Організація Об'єднаних Націй виключає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відносинах (ст. 55, 62 і 73). У 1948 р. Загальна декла­рація прав людини заборонила всі форми расової й іншої дискри­мінації.

Дискримінація щодо осіб і соціальних груп за ознакою раси, релігії, тендеру, етнічної належності, походження, національно­сті або сексуальної орієнтації заборонена в багатьох міжнарод­них документах із прав людини та в Лісабонській угоді, що за­мінює Конституцію ЄС.