3. Внз. Молодіжна субкультура.

ВНЗ – навчальний заклад для здобуття освіти.

ВНЗ служать для здобуття основної освіти, середньої загальної освіти, професійної освіти

Провідна функція ВНЗ виявляється в тому, що вона сво­єю дією задає головний напрямок і зміст соціальних впливів, їх­ню орієнтацію. У процесі вузівської соціалізації забезпечуються базові особистісні підвалини життєвої готовності, соціальної ком­петентності та адекватності молодої людини.

На її особливості впливають рівень розвитку й потреби су­спільства, сформульовані державою соціальна мета та принципи освіти.

Проголошення незалежної Української держави в 1991 р. активізувало розвиток педагогічної творчості щодо української національної системи освіти. Виникають нові типи навчальних закладів: гімназії, ліцеї, колегіуми, коледжі, навчально-виховні комплекси, авторські школи. Починається створення приватних та альтернативних шкіл. Зміст навчання урізноманітнюється, за­проваджуються базовий компоненти освіти, проголо­шується принцип усебічного розвитку дитини, демократизація навчання. У березні 1992 р. засновано Академію педагогічних наук України як вищу галузеву наукову установу, діяльність якої спрямована на методологічне, теоретичне й методичне за­безпечення докорінного оновлення системи освіти.

ВНЗ — це своєрідна сім'я. Як і в сім'ях, у закладі також формується власний стиль взаємин. Подібно до сімей ВНЗ мо­жуть бути демократичними або авторитарними.

Одним із важливих прав, що стосуються студентів, є участь у роботі студентського самоврядування.

Студентське самоврядування — це така організація життя студентського колективу, за якої кожний має право та можливість брати активну участь у плануванні, проведенні та підбитті підсум­ків акцій та проектів, пов'язаних з удосконаленням цього життя.

Студентське самоврядування уособлює демократичну та са­модіяльну атмосферу, захищає й забезпечує права всіх учасни­ків колективу, сприяє формуванню в них громадянськості, ор­ганізаторських здібностей. У сучасному навчальному закладі, яке самостійно формує органи самоврядування, воно представлене за одним із трьох варіантів:

1) Представницький варіант. До студентського комітету входять старости всіх класів. Така структура дає змогу оперативно доводити до відома студентів, особливо у великому закладі, рішен­ня студентського комітету, організувати будь-яку акцію, під­бити підсумки.

2)Комунарський варіант. Передбачає при організації конкрет­ної справи створення тимчасового штабу або ради із заці­кавлених студентів. Члени ради вирішують (за участю педагогів), як залучити весь колектив технікуму чи групу до справи, дають доручення, організовують роботу (свята, спартакіади, олімпіади, масові подорожі тощо). Після їх завершення штаб (рада) самоліквідовується, натомість виникає інша тимчасова структура для нової справи.

3)Комісійний варіант. Згідно з ним на загальних зборах чи конференції формується студентський комітет у складі 9-15 осіб. Із-поміж них обирають голову, заступника, секретаря комітету, решта очолюють комісії, до яких добирають активістів груп. Такий склад комітету є сталим, але часто він буває за­формалізованим або взагалі бездіяльним.

Важливими умовами плідної діяльності студентського само­врядування є такі:

1) розуміння активом завдань, змісту та сутності са­моврядування;

2) уміння самостійно планувати, організовувати роботу, коор­динувати зусилля різних ланок самоврядування, постійно здійснювати самоконтроль;

3) уміння враховувати, регулювати, аналізувати власну діяль­ність, об'єктивно її оцінювати;

4) пошук ефективних форм і методів діяльності органів само­врядування,

творче використання досвіду інших ВНЗ.

Демократичність, гласність, відкритість роботи органів само­врядування (усі студенти знають, де, коли, які питання розв'язуються, можуть брати участь у їх обговоренні, пропонувати нове, оригіналь­не, цікаве, впливати на життя колективу) впливає на поглиблення демократизму в життя технікуму. Розвиток студентського самовря­дування, участь у якому розвиває відповідальність за спра­ви технікуму, допомагає набути організаторських навичок, сприяє духовному зростанню, розвитку організаторських здібностей дітей.

Також, важливим чинником соціалізації особистості є її громад­ське життя.

Свою громадянську активність діти та молодь можуть ви­явити через участь у роботі дитячих і молодіжних організацій.

Дитячі громадські організації — це об'єднання громадян віком від 6 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать за­конодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства.

Молодіжні громадські організації (в Україні) — об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення й захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів.

Молодіжні та дитячі громадські організації створюються та діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, само врядування, законності та гласності. Молодіжні громадські організації можуть створюватися шляхом повідомлення (без набуття статусу юридичної особи) або реєстрації (із набуттям статусу юридичної особи). Молодіжні та дитячі громадські організації зобов'язані доводити до відома громадськості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству.

Засновниками молодіжних і дитячих громадських органі­зацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та осо­би без громадянства, що перебувають в Україні на законних під­ставах і досягли 15-річного віку.

Засновниками спілок молодіжних громадських організацій є молодіжні громадські організації. Засновниками спілок моло­діжних і дитячих громадських організацій є молодіжні та дитя­чі громадські організації.

Членство в молодіжних та дитячих громадських організа­ціях може бути індивідуальним і колективним; фіксованим і нефіксованим.

Індивідуальними членами можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Індивідуальними членами гро­мадських організацій можуть бути особи віком від 6 до 18 років (дитячі організації) і від 14 до 35 років (молодіжні організації). Чле­нами молодіжних громадських організацій можуть бути особи ві­ком від 14 до 28 років, дитячих громадських організацій — від 6 до 18 років. Вступ неповнолітніх віком до 10 років до дитячих громадських організацій здійснюється за письмовою згодою бать­ків, усиновителів, опікунів або піклувальників. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних і дитячих громадських ор­ганізацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не пере­вищує третини від загальної кількості членів. У складі виборних органів молодіжних та дитячих громадських організацій кількість осіб старшого віку також не повинна становити більш ніж третину членів виборних органів. Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує 35 років, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.

Колективними членами молодіжних громадських організа­цій можуть бути колективи інших молодіжних громадських ор­ганізацій. Колективні члени молодіжних організацій можуть брати участь у діяльності таких організацій у випадках, перед­бачених їх статутами.

Статус дитячих та молодіжних громадських організацій і їх спілок визначається відповідно до Закону України «Про мо­лодіжні та дитячі громадські організації» та Закону України «Про об'єднання громадян». Молодіжні й дитячі громадські ор­ганізації, їх спілки користуються правами, наданими їм Зако­ном України «Про об'єднання громадян», Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», іншими законодав­чими актами.

Молодіжні громадські організації та їх спілки не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції.

Членські внески й добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснен­ня статутної діяльності дитячих і молодіжних громадських ор­ганізацій та їх спілок, не є об'єктом оподаткування.

Молодіжні громадські організації залучаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування до розроблення й обговорення проектів розв'язання з питань державної молодіж­ної політики.

Державна підтримка молодіжних та дитячих громадських організацій здійснюється в таких формах:

1) надання молодіжним громадським організаціям інформа­ції про державну

молодіжну політику;

2) надання методичної й організаційної допомоги з питань со­ціального

становлення та розвитку молоді;

3) сприяння створенню підприємств, установ та організацій, які надають послуги

молоді або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні громадські організації звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки.

Держава здійснює підтримку і в інших формах, що не су­перечать законодавству України.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування на­дають фінансову підтримку діяльності дитячих молодіжних гро­мадських організацій і їх спілок у межах повноважень, визначе­них законом.

Органи виконавчої влади й місцевого самоврядування за­лучають в установленому порядку молодіжні громадські органі­зації та їх спілки до виконання замовлень для державних і міс­цевих потреб.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування мо­жуть делегувати молодіжним громадським організаціям повно­важення щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів). У цьому випадку вони надають молодіжним громадським організаціям фінансову й матеріальну допомогу та здійснюють контроль за реалізацією наданих повноважень, у тому числі за цільовим використанням виділених коштів. Молодіжні громад­ські організації, їх спілки, які одержують фінансову або іншу матеріальну підтримку, зобов'язані подавати звіти про цільове використання фінансів і матеріальних цінностей органам, що їх надавали, у терміни, установлені цими органами.

Молодіжні громадські організації та їх спілки несуть від­повідальність за порушення ними законодавства. За неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним громадським організаціям та їх спілкам, або нецільове використання таких цінностей, отриман­ня їх із порушенням законодавства винні особи несуть відпові­дальність, передбачену законодавством України.

Перелік нормативно-правових актів, що регулюють питання створення та діяльності молодіжних громадських організацій:

1) Декларація «Про загальні засади державної молодіжної по­літики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-ХІІ (зі змінами);

2) Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-ХП (зі змінами);

3) Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські орга­нізації» від 1 грудня 1998 року № 281-ХІУ (зі змінами);

4) Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молод­дю» від 21 червня 2001 року № 2558-ІП (зі змінами);

5) Закон України «Про Загальнодержавну програму підтрим­ки молоді на 2004—2008 роки» від 18 листопада 2003 ро­ку № 1281-ІУ (зі змінами);

6) Постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1016 «Про затвердження Державної цільової програми роботи з обдарованою молоддю на 2007—2010 роки»;

7) Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програ­ми "Молодь України" на 2009—2015 роки» тощо.

Структура молодіжного громадського руху складається з таких громадських об'єднань:

1. осередок молодіжного руху, найбільш важливою ланкою якого виступають молодіжні організації (союзи, спілки, асоціації, рухи тощо), які є різними за назвою, масштаба­ми діяльності, політичним забарвленням;

2. різноманітні громадські молодіжні та дитячі фонди (Дитя­чий фонд України, Благодійний фонд підтримки робітни­чої та селянської молоді, Український фонд студентів, Фонд «Молода Україна» тощо);

3. аматорські клуби за інтересами, що відрізняються як за на­прямками (культурологічні, спортивні тощо), так і за фор­мами діяльності;

4. молодіжні об'єднання, що не мають чітко вираженої органі­заційної структури, програмових документів. Вони мають назву «неформальних груп». До 1980-х рр. «неформалами» називали майже всі молодіжні організації, за винятком ком­сомольської та піонерської. Сьогодні «неформальна гру­па» — це група людей, яких пов'язують особисті, не закріп­лені організаційно та не оформлені юридично зв'язки:

• релігійні молодіжні об'єднання;

• молодіжні секції, філії, «крила» при дорослих громадських організаціях і партіях;

• молодіжні підприємства, госпрозрахункові установи, що діють при громадських молодіжних організаціях, а та­кож окремі об'єднання молоді, які займаються виробничою, комерційною діяльністю не в межах громадських об'єднань (наприклад студентські загони молодіжно-житлових кооперативів, молодіжний туризм);

• різноманітні студентські об'єднання (профспілкові органі­зації студентів, фахові студентські організації та об'єднан­ня за інтересами, органи студентського самоуправління).

Особливо активно розвивався молодіжний рух в Украї­ні у період так званих «процесів перебудови» — наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. Саме появою численних мо­лодіжних організацій обумовлене зростання політичної ак­тивності молоді в цей період, хоча така активність була і є різноплановою, орієнтованою на великий спектр політичних, ідеологічних інтересів і вподобань.

Нині спостерігається як політична поляризація молоді, так і відсутність у значної кількості юнаків та дівчат політичних орієнтацій узагалі. Порівняно з 1980-ми рр. помітне певне зростан­ня їх громадської та політичної активності.

Молодіжний рух в Україні координує Український націо­нальний комітет молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією та має статус Всеукраїнської спілки молодіжних і дитячих громадських організацій. У своїй діяль­ності цей комітет керується законодавством України та влас­ним статутом.

Одним із важливих чинників соціалізації є субкультура.

Субкультура (від латин. sub — під і культура) — сукуп­ність специфічних соціально-психологічних ознак (норм, ціннос­тей, стереотипів, уподобань тощо), які впливають на стиль жит­тя й мислення певних номінальних і реальних груп людей та дозволяють їм усвідомити й утвердити себе як «ми», на відміну від «вони» (решти представників соціуму).

Субкультура — це автономне, відносно цілісне утворен­ня. Вона містить у собі й низку більш або менш яскраво вира­жених ознак: специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодії та взаємовідносин її носіїв, а також статусну структуру; набір джерел інформації, яким надається пе­ревага; своєрідні захоплення, смаки та способи для розваг; жаргон, фольклор та ін.

Міра оформленості субкультури в цілому та вияв її окре­мих ознак пов'язані з віком і ступенем екстремальності умов життя її носіїв.

Соціальною базою формування тієї або іншої субкультури можуть бути вікові, соціальні та професійні верстви населення, а також контактні групи всередині них, релігійні секти, об'єд­нання сексуальних меншин, масові неформальні течії (хіпі, ро­кери, феміністки, екологісти тощо), злочинні групи й організації, об'єднання за родом занять (мисливці, філателісти, шануваль­ники карт, більярду, комп'ютерники тощо).

Ціннісні орієнтації носіїв тієї або іншої субкультури визна­чаються цінностями та соціальною практикою суспільства, ін­терпретованими й трансформованими відповідно до характеру субкультури (просоціальністю, асоціальністю, антисоціальністю), віковими й іншими специфічними потребами, прагненнями та проблемами її носіїв.

Ідеться не тільки про фундаментальні, а й про значно про­стіші цінності. Наприклад, є загальновизнані духовні цінності, але є й такі, які одні вважають цінностями, а інші ставляться до них інакше. Наприклад, дещо, значуще для молоді, доросли­ми оцінюється як «дрібничка» та не сприймається серйозно (на­приклад захоплення музикою, технікою або спортом).

У номінальних, а частіше в реальних групах носіїв субкуль­тури важливу роль відіграє сукупність забобонів, які вони поді­ляють і які можуть бути як безневинними, так і відверто анти­соціальними (наприклад расизм у скінхедів). Забобони, з одного боку, відображають властиві субкультурі ціннісні орієнтації, а з другого — самі можуть розглядатися як різновид субкультур-них цінностей.

Норми поведінки, взаємодії та взаємин, властиві субкультурам, суттєво відрізняються за змістом, сферами та ступенем їх регулятивного впливу.

Норми в просоціальних субкультурах змістовно в основно­му не суперечать суспільним нормам, а доповнюють і (або) транс­формують їх, відображаючи специфічні умови життя й ціннісні орієнтації носіїв субкультури. В антисоціальних субкультурах норми прямо протиставлені суспільним. Тут залежно від умов життя й ціннісних орієнтацій їх носіїв наявні більш або менш трансформовані й частково антисуспільні норми, а також норми, характерні для конкретної субкультури (наприклад у взаємодії зі «своїми» та «чужими»).

В антисоціальних, як правило, досить закритих субкульту­рах, нормативна регуляція є досить жорсткою й охоплює прак­тично все життя дітей. У багатьох асоціальних субкультурах і в деяких просоціальних регуляція може торкатися лише тих сфер життя, які констатують цю субкультуру (захоплення музичним стилем тощо), а ступінь імперативності регуляції залежить від ступеня відокремленості груп її носіїв.

У контактних субкультурних групах існує більш або менш жорстка статусна структура. Статус у цьому разі — становище людини в системі міжособистісних стосунків тієї або іншої гру­пи, зумовлене її досягненнями в значущій для неї життєдіяль­ності, репутацією, авторитетом, престижем, впливом.

Ступінь жорсткості статусної структури в групах пов'язаний із характером субкультури, властивими її носіям ціннісними орієн­таціями й нормами. У закритих субкультурах статусна структура набуває крайнього ступеня жорсткості, визначаючи не тільки ста­новище в ній людей, але багато в чому і їх життя, і долю загалом.

Неформальні групи, що мають антисоціальну спрямованість, створюють для своїх членів лише ілюзію добровільності та сво­боди. Насправді ними зазвичай керують лідери яскраво вираже­ного авторитарного складу, які прагнуть придушити решту членів. Така група своїми нормами, змістом життєдіяльності й стилем взаємин перетворює своїх членів на абсолютних маріонеток, позбавляючи їх права на вибір, інакомислення та «інакороблення», а нерідко — і права виходу з групи.

Джерела інформації, яким віддають перевагу носії субкуль­тури, зазвичай утворюють за своєю значущістю таку ієрархію:

• канали міжособистісної комунікації;

• газети, журнали, передачі радіо, телебачення, розраховані на носіїв певної субкультури;

• здебільшого певні програми або передачі радіо і телебачен­ня, конкретні рубрики газет і журналів.

Інформація, отримувана з цих джерел, відібрана, трансфор­мована та сприйнята відповідно до характерних для субкультури ціннісних орієнтацій, багато в чому визначає зміст спілкуван­ня її носіїв.

У кожній субкультурі можна виявити більш або менш яскраво виражені спільні для її носіїв естетичні вподобання, за­хоплення, смаки, способи проведення дозвілля, які визначають­ся їхніми віковими та соціокультурними особливостями, умова­ми життя і наявними можливостями, а також модою.

Мода легко поширюється від однієї соціальної групи до ін­шої, зазнаючи водночас більш або менш значних трансформацій, які залежать від характеру того середовища, у якому мода функ­ціонує (статево-вікового й соціокультурного складу, ціннісних орієнтацій, умов життя тощо). Отже, можна говорити про особ­ливості моди тих або інших субкультур.

Наслідування моди — найважливіша конституюча ознака підлітково-юнацьких субкультур. Найвиразніше це виявляється в одязі, оформленні зовнішності (зачіска, макіяж, татуювання і т. ін.), танцях, манері поведінки, розмові, музичних та інших естетичних уподобаннях.

Так, наприклад, мода в одязі й оформленні зовнішності в цілому має, умовно кажучи, загальний характер. Але в моло­діжній субкультурі заведено дотримуватися її особливо скрупу­льозно. Вона має майже однакову значущість для обох статей. Водночас мода може більше або менше трансформуватися залеж­но від віку, соціально-культурної належності, а також мати де­які регіональні відмінності.

Мода визначає й іншу характерну рису субкультури — му­зичні вподобання. Захоплення певними напрямами та групами ма­ють вікові, соціально-культурні, групові й регіональні особливості.

Однією з найочевидніших ознак субкультури є жаргон — своєрідний діалект, що відрізняє її носіїв.

Жаргон — багатошарове явище, яке містить у собі низку груп слів і виразів. Так, у підлітково-юнацькому жаргоні мож­на вирізнити чотири лексичні групи. Перша — загальновживані слова й вирази, що набули в жаргоні іншого змістового значення («капуста», «зелень» — долари, «предки» — батьки, «напакований вище даху» — дуже багатий).. Друга — загальновживані сло­ва й вирази, яким у жаргоні надається багатозначне експресивне забарвлення, що дозволяє вживати їх у значно більшій кількос­ті випадків, ніж це дозволяють мовні норми («залізно», «кру­тий»). Третя — слова й вирази, уживані лише в жаргоні («бакси», «салага», «кльовий», «прикид» — англіцизми, слова з блатної лексики). Четверта — слова й вирази, уживані тільки в окремих регіонах, зокрема й ті, що мають корені в обласних діалектах.

У кожній субкультурі зароджується й побутує власний фольклор — комплекс словесних, музичних, ігрових, образо­творчих видів творчості.

Словесний вид творчості об'єднує різні перекази з історії суспільства носіїв субкультури, про життя та «діяння» її леген­дарних представників, специфічні за змістом, віршовані й про­зові твори, анекдоти.

Музичний фольклор — це переважно пісні, що виражають певне світосприйняття та ставлення до навколишнього середови­ща, почуття та прагнення, особливості стилю життя й мислення, що відображають і пропагують цінності та норми субкультури, роз­повідають про якісь реальні або міфічні події з життя її носіїв.

Серед образотворчих видів фольклору слід вирізнити гра­фіті. Термін «графіті» походить від італійського graffito й означає «креслити лінії», «писати карлючками», «видряпувати». Він по­значає різноманітні недозволені написи, знаки, зроблені в будь-який спосіб (крейдою, ручками й олівцями, маркерами, фарбою; видряпані або викарбувані) на об'єктах суспільної та приватної власності (стінах будинків, парканах, лавах, у транспорті, туа­летах, ліфтах, на сходах, партах, столах і навіть на пам'ятках культури). Графіті містять у собі різноманітні повідомлення, лайки, вислови, малюнки, символи. Графіті — засіб утверджен­ня групової ідентичності носіїв субкультури (написання імен рок-ідолів, назв спорткоманд тощо), протест проти соціальних і культурних норм (зображення табуйованих слів і символів, від­повідні сентенції й заклики тощо), відображення агресивних ре­акцій на ту або іншу дію чи подію.