Тема 14. Україна і світ

План

1. Україна у структурі загальноцивілізаційного процесу.

1. Геополітичне становище сучасної України. Місце України в інтеграційних процесах у Європі та світі.

2. Толерантність, плюралізм, компроміс як основа спілкуван­ня світової спільноти.

2. Стратегічне партнерство. Україна у світовій економіці.

3. Міграційні процеси в Україні та світі. Хвилі міграції. Ста­новище мігрантів в Україні.

4. Глобальні проблеми сучасності, інтереси й цінності як основа єдності людства та співпраці між народами.

3. Внесок українців у світову науку й культуру.

1. Україна у структурі загальноцивілізаційного процесу.

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли влас­ні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, а суспільство починає розвиватися та функціонувати на своєму власному ґрунті.

Термін «цивілізація» (від латин.civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) уведений у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо в 1756 р. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, що ґрунтується на засадах розуму та спра­ведливості.

Існує кілька пояснень поняття «цивілізація»:

1) Синонім культури — історично визначеного рівня розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, який ви­ражається насамперед у створюваних нею матеріальних і духовних цінностях.

2. Рівень, ступінь суспільного розвитку, що виявляється в сукупності культурних надбань як таких (наприклад, антична цивілізація — унікальна культура, яка покладена в осно­ву європейської культури наступних епох).

3. Ступінь суспільного розвитку, який настав після дикості й варварства (за Л. Морганом і Ф. Енгельсом). Дикість — назва першого етапу людської історії, який бере відлік із появою людини й завершується виникненням гончарства. Це час становлення самої людини та раннього родового ладу (припадав на палеоліт і мезоліт). Варварство — другий етап історії людства. Розпочався з виникненням гончарно­го виробництва й завершився з появою писемності.

4. Стадія занепаду та вмирання культури, утрати людством творчих сил (визначення німецького філософа О. Шпенглера, яке він запропонував в опублікованій у 1918 р. першій частині книги «Занепад Європи»).

5. Характеристика капіталізму в цілому (таке вживання ха­рактерне для XIX ст.).

Для цивілізації як стадії суспільного розвитку характерне виділення соціуму з природи та виникнення протиріч між природними й штучними для суспільства чинниками розвитку. На цьому етапі превалюють соціальні чинники життєдіяльності лю­дини, прогресує раціоналізація мислення, характерне перева­жання штучних продуктивних сил над природними.

Також до ознак цивілізованості належать: розвиток земле­робства й ремесел, класове суспільство,,наявність держави, міст, торгівлі, приватної власності та грошей, а також монументаль­не будівництво, розвинена релігія, писемність тощо.

Академік Б. Єрасов виділив такі критерії, що відрізняють цивілізацію від стадії варварства:

1. Система економічних відносин, що ґрунтується на поділі праці — горизонтальному (професійна й укладна спеціалі­зація) та вертикальному (соціальна стратифікація).

2. Засоби виробництва (зокрема жива праця) контролюються правлячим класом, який здійснює централізацію й перерозподіл додаткового продукту, що вилучається в первин­них виробників через оброк або податки, а також через використання робочої сили для проведення громадських робіт.

3. Наявність мережі обміну, контрольованої професійним купецтвом або ж державою, яка витісняє прямий обмін продуктів та послуг.

4. Політична структура, у якій домінує прошарок суспільства, що концентрує у своїх руках виконавчі та адміні­стративні функції. Племінна організація, що ґрунтується на походженні та спорідненості, заміщується владою правлячого класу, яка спирається на примус; держава, що забезпечує систему соціально-класових відносин і єдність території, становить основу цивілізаційної політич­ної системи.

Крім того, набір критеріїв для виділення цивілізацій міс­тить спільність геополітичних умов, одвічну мовну спорідне­ність, єдність або близькість економічного й політичного устрою, культури (зокрема релігії) та менталітету.

Людство пройшло тривалий шлях від локальних до регіо­нальних (у політичному та географічному розумінні), а згодом і до глобальних цивілізацій. Глобальною цивілізацією вважа­ється всесвітня людська цивілізація, де основними елементами виступають дві регіональні цивілізації — європейська та північноамериканська. При цьому варто враховувати, що сучасну всесвітню цивілізацію складають й інші регіональні цивілі­зації — китайська, японська, індійська, євразійська (із центром у Росії), а також локальні цивілізації (у тому числі й україн­ська).

На початку XXI ст. сформувалася нова конфігурація ци­вілізацій, яка не вкладається в «прокрустове ложе»¹ формули «західна/незахідні цивілізації»; вона також заперечує тезу, що єдиним шляхом розвитку людства є перехід на західні моделі розвитку й прийняття західних цінностей. Глобалізація все­світньої цивілізації паралельно супроводжується регіоналізацією цивілізацій, створенням нових субрегіональних цивілізацій, які структуруються за релігійним, економічним, політичним та іншими критеріями. Не зважаючи на це, можна виявити низ­ку ознак, притаманних для всієї сучасної цивілізації.

Ознаки сучасної цивілізації:

• розвиток наукових знань, техніки, технологій;

• розвиток економіки та зростання добробуту;

• зміна людини щодо природи;

• взаємозалежність людського суспільства (людина й суспіль­ство, різні соціальні групи) — глобалізація;

• боротьба різних спільнот за право на самовираження;

• підвищення ролі людського чинника;

• тенденція до зростання автономії людини (людина, перебу­ваючи під впливом різних спільностей, культур тощо, по­винна самостійно робити вибір відповідно до власних по­треб та інтересів).

У 1990-ті рр. широкомасштабний процес суспільно-полі­тичної модернізації поширився й на посттоталітарні східноєвро­пейські та пострадянські країни. Попри неоднозначність і несхожість результатів розвитку цих країн, їх соціальні орієнтири відзначаються подібністю за такими параметрами: створення розвиненого соціально орієнтованого ринкового господарства; розбудова демократичної, соціальної, правової держави; рух до цивілізованого громадянського суспільства із забезпеченням со­ціальної справедливості та соціального захисту для своїх гро­мадян; надання гарантій для реалізації особистого та колектив­ного буття людини й суспільства.

Існує українська реальність та інший, неукраїнський світ, який хоча й не істотно, проте все ж таки відрізняється від нашо­го, характеризується багатоманітністю й суперечливістю тенден­цій розвитку. Із цим світом ми змушені контактувати, взаємоді­яти. Також є й всесвітня цивілізація, до складу якої, зокрема, входить Україна.