3. Змі в демократичному суспільстві. Участь змі у формуванні суспільної думки та громадянського суспільства.

Реально об'єктивними ЗМІ можуть бути тільки в демокра­тичному суспільстві. У такому суспільстві вони більш незалежні. А з іншого боку, якщо в тоталітарному та перехідному до демо­кратії суспільстві ЗМІ є засобом формування громадської думки, то в демократичному суспільстві вони повинні висвітлювати різ­номанітні думки та задовольняти потреби всіх громадян суспіль­ства. ЗМІ забезпечують представникам різних суспільних груп можливість публічно висловлювати власні думки, знаходити та об'єднувати однодумців, чітко формулювати та представляти в громадській думці свої інтереси. Наявність демократично орга­нізованих ЗМІ, здатних об'єктивно висвітлювати політичні по­дії, — одна з найважливіших гарантій стабільності демократич­ної держави.

Об'єктивно висвітлюючи різні погляди, ЗМІ дають людям змогу проаналізувати й оцінити їх. У такий спосіб формується суспільна думка. ЗМІ також спонукають людей до більш актив­ної участі в житті суспільства, тим самим сприяючи формуван­ню громадянського суспільства.

Проте історичний досвід доводить, що ЗМІ можуть служи­ти різним, не тільки демократичним, політичним цілям: як роз­вивати в людей прагнення свободи, соціальної справедливості, допомагати їм у компетентній участі в політиці, так і духовно закріпачувати, дезінформувати, залякувати населення, поширю­вати недовіру та страх. Іншими словами, існує також реальна перспектива інформаційного суспільства тоталітарного типу.

4. Свобода слова та цензура.

Важливим надбанням демократії є свобода слова. Крім то­го, вона є одним із чинників, що сприяють об'єктивності засобів масової інформації.

Свобода слова — одна з демократичних свобод, визначених Конституцією України. Вона передбачає висловлення незалеж­них поглядів і переконань як в усній, так і в письмовій формі.

Свобода слова виписана в низці міжнародних та українських документів, серед яких «Загальна декларація прав людини» (стат­тя 19), «Конвенція про захист прав людини й основних свобод» (стаття 10) та Конституція України, стаття 34 якої стверджує:

« Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожний має право вільно збирати, зберігати, використову­вати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спо­сіб і на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інте­ресах національної безпеки, територіальної цілісності або гро­мадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочи­нам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і не­упередженості правосуддя».

Свобода слова повністю залежить від свободи в широкому розумінні. А остання, у свою чергу, передбачає не лише вільні дії та погляди, а й цілковиту відповідальність за скоєне, напи­сане або сказане. Тому свобода слова належить до групи обмежу­ваних прав.

Згідно з нормами міжнародного права, обмеження на сво­боду слова мають відповідати трьом умовам: вони повинні суво­ро узгоджуватися із законом, мати праведну мету та бути необхідними й адекватними для її досягнення. Законам, які вводять обмеження, бажано уникати двозначності та не давати можли­вості для різних тлумачень. Легітимними цілями вважаються за­хист репутації, гідності особи, національної безпеки, громадсько­го порядку, авторського права, здоров'я й моралі. Конституція України забороняє пропаганду соціальної, расової, національної чи релігійної ворожнечі, а також розголос відомостей, які міс­тять державну таємницю. Тимчасові або часткові обмеження та­кож можуть упроваджуватися за рішенням суду.

Протягом кількох століть найбільшим «ворогом» ЗМІ за­лишалася цензура. В усі часи можновладці намагалися вплива­ти на ЗМІ, керувати ними, у тому числі й за допомогою репре­сивних засобів. їхній спектр дуже широкий: від заборони певних видань, закриття телерадіоканалів до державної цензури та пе­реслідування журналістів за критику.

Цензура — контроль держави, організації чи групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда.

Як правило, цензура виявляється в придушенні вияву пев­них ідей, порушенні певних тем або вживання певних слів. Як привід до цензури часто називається намагання нібито стабілі­зувати суспільство, над яким уряд має контроль.

Цензура буває відкритою, коли видаються спеціальні зако­ни, які забороняють публікацію або оприлюднення певних ідей (наприклад, у Китаї, Австралії або Саудівській Аравії, де зако­ном заборонено відвідування сайтів певної тематики); або при­хованою, у вигляді залякування, коли людям забороняють ви­словлювати або підтримувати певні ідеї під страхом позбавлення роботи, суспільної позиції або загрозою їх життю.