3. Особа. Особистість. Персона. Громадянин.

Поняття «особа» частіше використовується і юридичній термінології. Ним позначається людина (особистість), яка є суб’єктом правовідносин. У соціальному розумінні особа – це людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов’язки, які ним покладаються. Вона формується під впливом двох чинників: індивідуальних уроджених властивостей; соціального середовища, що впливає на людину.

Особистість – це конкретний індивід, що вирізняється неповторною сукупністю соціально значущих рис, які знаходять свій прояв у його відносинах з іншими людьми.

Риси особистості людини, як правило, проявляє в процесі конкретної діяльності. Нам часто доводиться чути про особистостей у політиці, літературі, музиці.

Персона – людина, яка має певний суспільний стан.

Узагалі поняття «персона» має кілька значень:

Персона – особа, людина як окрема особистість; одна людина, їдець (за столом під час обіду).

Persona grata – особа, кандидатура якої на посаду дипломатичного представника в якій-небудь державі схвалюється урядом цієї держави; узагалі особа, до якої ставляться прихильно.

Persona non grata – особа, що її кандидатура як дипломатичного представника викликає заперечення уряду держави; особа, яка не користується прихильністю.

Громадянин – це особа, що має стійкі, юридично визначені зв’язки з конкретною державою, що відображене в наявності відповідного громадянства.

Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб’єктом не лише економічних і соціальних, а й політичних відносин.

1) це особа, яка належить до постійного населення певної держави.

2) це особа, що користується правами, наданими державою, та виконує обов’язки, покладені на неї.

3) це особа, що користується захистом із боку держави, як правовим, так і судовим.

4) це особа, яка несе законодавчо закріплену відповідальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб’єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов’язків.

Тема 1. Соціалізація особистості. План

1.Поняття «соціалізація».

2.Родинна соціалізація. Сім’я.

3.ВНЗ. Молодіжна субкультура.

1.Поняття «соціалізація».

Тільки суспільні відносини роблять людину людиною. Соціалізація біологічного виду homo sapiens привела до появи людини як соціального об’єкта дослідження й узагалі суспільства. Людина потребує досить тривалого часу для набуття відповідних знань, навичок, досвіду, щоб стати повноцінною зрілою особистістю. Опанувати ці знання вона може тільки в людському суспільстві, яке за всю свою історію сформувало певні норми співжиття, що забезпечують його виживання у складних умовах довкілля.

Якою є людина від природи: доброю, злою, нейтральною? Риси її характеру, погляди на життя, способи поведінки формуються в процесі соціалізації.

Соціалізація – це процес і водночас результат засвоєння й активного відтворення людиною соціального (суспільного) досвіду під час спілкування та діяльності, залучення її до суспільного життя як активної діючої сили.

Сутність соціалізації того чи іншого суспільства демонструє, наскільки те, що створили люди як особистості, відповідає їхній дійсній природі, споконвічно зорієнтованій на гуманізм, гармонію людини й природи, прогрес людини та людства.

Процес соціалізації починається з дитинства й відбувається впродовж усього нашого життя. Однією з основних складових соціалізації людини є засвоєння нею соціальних ролей. На кожному віковому етапі людині необхідно:

1) досягти певного ступеня пізнання тілесного канону, властивого тій культурі, у якій вона живе;

2) засвоїти елементи етикету, символіки, кінетичної мови (жести, поза, міміка), пов’язані з тілом і статево-рольовою поведінкою;

3) розвинути та реалізувати фізичні задатки; вести здоровий образ життя, адекватний статі й віку;

4) перебудовувати власне ставлення до життя, стиль життя відповідно до статево-вікових та індивідуальних можливостей.

Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації висуває не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи й організації. Зміст вимог залежить від віку й соціального статусу людини, перед якою вони постають.

У процесі соціалізації людина розв’язує кілька завдань.

Соціально-культурні завдання – пізнавальні, морально-етичні, ціннісно-смислові – специфічні для кожного вікового етапу в конкретному соціуму в певний період історії. Ці завдання об’єктивно визначаються суспільством у цілому, а також етнорегіональними особливостями і найближчим оточенням людини.

Соціально-псіхологічні завдання – це становлення самоусвідомлення особистості, її самовизначення в актуальному житті і на перспективу, самореалізація і самоствердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи їх розв’язання.

Важливо зазначити, що людина усвідомлено чи неусвідомлено визначає реальність і успішність досягнення тих або інших цілей. Це дозволяє їй, виявивши розбіжності між своїми потребами (цілями) і об’єктивними можливостями їх реалізації, певним чином на це реагувати. Людина може змінювати цілі, шукати реальніші шляхи для їх досягнення,

нарешті, самозмінюватися. У цілому треба зазначити, що тією мірою, наскільки людина активна у розв'язанні об'єктивних за­вдань, наскільки вона є творцем свого життя (сама ставить пе­ред собою ті або інші цілі), настільки вона може розглядатися як суб'єкт соціалізації.

Розвиток особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання та саморозвитку, що є компонентами цілісного про­цесу, а також під впливом великої кількості обставин, які умов­но можна поділити за такими групами:

1) макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і навіть космос);

2) мезачинники (етнокультурні умови, тип поселення, у яких живе і

розвивається людина);

3) мікрочинники (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, товариство однолітків, засоби масової ін­формації та інші інститути виховання).

Отже, зміст поняття соціалізації полягає в набутті люди­ною статусу суспільного індивіда, залученні до активного соці­ального життя, засвоєнні основної системи духовних цінностей, колективного досвіду.