3. Територіальне громадське та місцеве самоврядування.

Для розв'язання зазначених питань громада обирає органи місцевого самоврядування (в Україні це міські, сільські, селищ­ні та районні ради, в інших країнах — мерії та муніципалітети тощо), тобто представницьке самоврядування. їх діяльність ре­гулюється Конституцією та законами.

Крім того, для розв'язання деяких нагальних проблем і ви­явлення думки громадськості з приводу цих проблем на місцевому рівні, проводяться місцеві референдуми або громадські слухання.

У формі місцевої ініціативи члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді будь-якого питання, відне­сеного до відання територіальної громади. Порядок внесення міс­цевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або Статутом територіальної громади. Питання місцевої ініціативи, внесені на розгляд ради в установленому порядку, підлягають обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи.

Місцеві референдуми, громадські слухання та ініціативи є проявами безпосереднього самоврядування.

Наведіть приклади питань, які обговорюються під час гро­мадських слухань або виносяться на місцевий референдум.

Для формування основних інститутів громадянського су­спільства необхідні сприятливі умови. Визначальними умовами життєздатності громадянського суспільства є такі:

володіння кожним його членом конкретною власністю чи участь його у володінні власністю, право використовувати її, розпоряджатися нею на власний розсуд;

автономія особи, досить високий рівень її соціального, інте­лектуального, психологічного розвитку, її внутрішня свобо­да та здатність до повної самостійності за активної участі в ро­боті того чи іншого інституту громадянського суспільства;

наявність права, яке закріплює та охороняє цю автономію;

структурованість суспільства, суспільних відносин, які ві­дображають багатство і різноплановість інтересів представ­ників різних груп та прошарків.

Крім загальних атрибутів, які властиві будь-якому суспіль­ству (економічна та політична самодостатність, територіально зорі­єнтована організація, доступ до економічних ресурсів, культурна автономія, відтворення й соціалізація населення), зріле суспільство характеризується також відносною автономією його інститутів та організацій, саморегуляцією, складною організацією, відкритістю, плюралізмом, високою мобільністю й динамічністю.

Їх забезпечує саме суспільство через державу та всупереч їй. Через державу — прийняттям необхідних законів, формуванням демократичних структур, суворим дотриманням державою загаль­ноприйнятих демократичних норм і процедур. Усупереч держа­ві — утворенням в межах Конституції противаги у вигляді неза­лежних суспільних організацій і засобів масової інформації, функціонуванням масових демократичних суспільних рухів.

Виділяють такі рівні сформованості громадянського су­спільства:

абсолютне громадянське суспільство — як вища мета та ступінь суспільного розвитку;

відносне громадянське суспільство — як потенційно можли­ве в межах існуючого рівня розвитку виробничих сил, як ідеальна модель, де є умови для задоволення певної системи потреб і специфічних історичних інтересів населення;

реальне громадянське суспільство — як конкретно-історич­на форма його існування в одній окремо визначеній країні.

Стан громадянського суспільства визначається взаємодією багатьох чинників. Найважливішими серед них уважають:

забезпечення свободи особи та особистої ініціативи;

відповідальність за наслідки власної дії;

здатність індивідів до громадського співробітництва заради індивідуальної та спільної вигоди й громадянського миру.

Важливу роль у громадянському суспільстві відіграє гро­мадська думка.

Громадська думка — це єдині за змістом судження, при­свячені фактам соціального життя, колективної діяльності та ді­яльності окремих особистостей. Вона може формуватися стихійно або свідомо, набуваючи при цьому функції оцінки щодо предме­та, відносно якого виникла.

Громадська думка — сукупність думок індивідів щодо спіль­ної проблеми, яка зачіпає інтереси якоїсь групи людей. Інакше кажучи, громадська думка репрезентує собою своєрідний кон­сенсус.

Громадська думка може охоплювати як дуже велику кіль­кість населення: державу, континент, навіть увесь світ, так і не­велике коло людей: колектив університету, школи, підприємства чи жителів області, міста, села.

Громадська думка підтримує й відображає соціально-еконо­мічний устрій суспільства, панівну ідеологію та ґрунтується на засадах масової інформації (преса, телебачення, кіно, радіо, збо­ри тощо).

Певна громадська думка стосовно економічних питань, про­блем міжнародної політики, а також діяльності та життя групи або окремої особистості складається в більшості людей.

В усі часи громадська думка мала велике значення як для окремої людини, так і для суспільства в цілому. Виділяють три функції громадської думки: 1) Інформаційна функція громадської думки пов'язана з тим, що вона є джерелом достатньо важливої і, головне, специ­фічної інформації, яка функціонує в суспільстві та забезпе­чує його нормальну життєдіяльність. Специфіка інформа­ції громадської думки полягає в тому що, вона, з одного боку, віддзеркалює суб'єктивний світ людей, оцінку ними свого становища в суспільстві, власних інтересів. З іншого боку, громадська думка — це один зі станів масової свідо­мості.

2. Регулятивна функція громадської думки. її зміст полягає в тому, що громадська думка виробляє (самостійно чи «пе­реносить» із галузей науки, ідеології, релігії тощо) та нав'я­зує суспільству певні норми суспільних відносин, певні «зразки цінностей», норм поведінки.

3. Управлінська функція, напевно, найбільш важлива й істотна, із точки зору вивчення в соціології громадської думки. Не може викликати сумніву та обставина, що соціальне управління взагалі неможливо (мається на увазі демокра­тичне суспільство) без суб'єктивної інформації, насамперед інформації про масову свідомість, тобто про думки людей, їх інтереси, потреби.

Громадська думка — цей такий стан суспільної свідомості, яка виражається публічно й здійснює вплив на функціонування суспільства та його політичної системи. Саме можливість глас­ного, публічного висловлювання населення щодо проблем гро­мадського життя та вплив цієї позиції з приводу розвитку су­спільно-політичних відносин відбиває суть громадської думки як особливого інституту громадянського суспільства.

Необхідною умовою демократичного розвитку суспільства є такий інститут, як громадянське суспільство. Громадянське суспільство — це крок до утворення правової держави.

На жаль, в Україні цей інститут розвинений недостатньо, що має негативні наслідки для країни. Подолання причин, які не дають можливості розвиватися громадянському суспільству, є одним із завдань суспільства й держави.