2. Індивідуальність як феномен людини.

«Скільки людей – стільки й характерів», - часто повторюємо ми. І це дійсно так: двох однакових людей немає, і навіть близнюки, які на перший погляд є абсолютно однаковими, виявляються зовсім різними людьми. Люди мають різні системи цінностей, захоплення, принципи та світогляд, по-різному реагують на зовнішні подразники.

Після народження людини є індивідом з усіма рисами характеру – і позитивними, і негативними. У процесі розвитку в неї проявляються ті риси, які допомагають їй жити та виживати, а це вже індивідуальність людини.

Таким чином, кожний із нас не схожий на інших, тобто має індивідуальні ознаки. Своєрідність тілесної організації обумовлює її інстинкти, потяги, пристрасті. Глибинні, специфічні, суто людські якості, які зовні виявляють в її природі, є складовими сутності людини. Це є її індивідуальністю, що означає унікальність і неповторність людини в усьому багатстві її особистісних рис і властивостей.

Індивідуальність – неповторна своєрідність будь-якого явища, окремої істоти, людини. У загальному плані індивідуальність характеризує єдність рис, ознак індивіда, протиставляючи типовому (загальному, притаманному всім елементам певного класу чи значній їх частині). Передумовою формування людської індивідуальності є анатомофізіологічні задатки, що змінюють в процесі виховання, яке має суспільний характер, породжуючи широку варіативність прояв індивідуальності. Людина стає індивідуальністю, коли її особистість наповнюється поодинокими та особливими, неповторними властивостями. Індивідуальні риси особистості формуються на основі індивідних особливостей, типу нервової системи, темпераменту тощо.

Індивідуальність – це не просто «атомарність» людини, а скоріше характеристика її винятковості та своєрідності, що виходять за межі цієї одиничності. Інакше індивідуальність людини не відрізнялася б від індивідуальності, наприклад, стільця чи столу. Із цього приводу влучним є вислів сучасного німецького філософа Ю.Хабермаса, який стверджував, що «моя концепція мене самого» має сенс лише тоді, коли людина визначається і як узагалі особистість, і як саме ця індивідуальна особистість.

В однієї людини індивідуальність має дуже яскраву палітру, в іншої є малопомітною. Вона може виявлятися в одній або одночасно в кількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками власної праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов’язане з можливістю розвитку та реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних рис особистості в педагогіці, управління та ін. галузях.

Індивідуальні особливості впливають на життя, поведінку, діяльність людини. Фізичні індивідуальні особливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси – гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча в них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини. Психічні індивідуальні особистості проявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, властивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, інтересах. Особливо яскраво відрізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.

Таким чином, індивідуальність характеризується наявністю специфічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібних. Саме вони надають можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.