4. Участь у житті суспільства.

Сучасне суспільство є неоднорідним, має багато нерозв'я­заних проблем. Сьогодні, мабуть, як ніколи раніше, потрібна участь кожної людини в житті суспільства, і ця участь можли­ва завдяки демократичним перетворенням у світі.

Звісно, що люди тією чи іншою мірою брали участь у жит­ті суспільства на всіх етапах історичного розвитку.

Найважливішим чинником соціальної мобільності людини є вона сама, тобто те, наскільки вона активна, комунікативна, здатна розв'язувати проблеми, що постають перед нею.

Домашнє завдання

1.Підготуйте творчу дослідну роботу на тему «Можливості соціальної мобільності сучасної молодої людини в Україні».

2.Випереджальне завдання. Підготуйте повідомлення на тему «Еволюція уявлень про права людини», «Історична зумовленість ви­никнення перших документів, що фіксують права людини».

3.Випереджальне завдання. Підготуйте повідомлення на тему «Між­ народні механізми захисту прав людини».

Тема 7. Права, свободи та відповідальність План

1. Права людини в історії людства. Еволюція уявлень про права людини в історії людства.

2. Поняття прав і свобод людини. Покоління прав людини.

3. Сутність відносин між людиною та державою.

4. Права та відповідальність людини й громадянина. Відповідальність держави перед людиною.

1. Права людини в історії людства. Еволюція уявлень про права людини в історії людства.

Сучасне розуміння прав людини сформувалося після Дру­гої світової війни. Кульмінацією цього процесу стало проголо­шення «Загальної декларації прав людини» Генеральною Асамб­леєю ООН 10 грудня 1948 р. Стаття 1 «Загальної декларації прав людини» проголошує:

«Про права людини та необхідність їхнього дотримання лю­ди замислювалися здавна. Хоча ідеї прав і свобод існували впро­довж майже всієї історії людства, не зовсім зрозуміло, чи мож­на характеризувати їх терміном "права людини" в сучасному розумінні. Концепція права існувала в історичних культурах, стародавні філософи, такі як Арістотель, писали про права гро­мадян на власність та участь у громадських справах. Однак ні стародавні греки, ні римляни не мали концепції універсальних прав — рабство вважалося цілком природним. Середньовічні хартії свобод, такі як "Магна Карта", не визначали прав будь-якої людини, а були тільки чимось на кшталт політичних і юри­дичних угод, що відповідали конкретній політичній ситуації. "Магна Карта" набула легендарного, міфологічного значення тільки в контексті сучасних дебатів про права людини».

Основу більшості сучасних юридичних тлумачень прав лю­дини можна простежити до початку нової європейської історії. Першим документом, який окреслював права людини, можна вважати «Дванадцять статей» 1525 р. Ці статті були частиною вимог, які висували селяни до Швабської ліги під час Селянської війни в Німеччині. «Білль про права» 1689 р. в Англії та відпо­відний шотландський «Акт вимоги прав» 1689 р. проголосили незаконними деякі репресивні дії уряду. У XVIII ст. відбулися дві важливі революції — Американська (1776 р.) та Французь­ка (1789 р.). Результатом цих революцій стало укладання «Де­кларації незалежності СІЛА» та «Декларації прав людини й гро­мадянина». Обидва документи встановлювали певні юридичні права. Крім того, «Декларація прав Вірджинії» 1776 р. затвер­дила у вигляді закону низку основних громадянських прав і сво­бод. «Декларація незалежності СІЛА» зокрема проголосила:

«Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода та прагнен­ня щастя...».

Наприкінці XVIII та на початку XIX ст. над питанням прав людини працювали філософи Томас Пейн, Джон Стюарт Мілль, Фрідріх Гегель. Сам термін «права людини» виник у період піс­ля написання книги «Права людини» Томаса Пейна зі статтею Вільяма Ллойда Харрісона в газеті «Ліберейтор» у 1831 р., у якій автор стверджує, що намагається залучити читача до боротьби за велику справу прав людини.

У XIX ст. найважливішою з правових проблем, пов'язаних із правами людини, стало питання ліквідації рабства. Рух аболі­ціоністів сприяв тому, що рабство було ліквідоване в Британії «Актом про работоргівлю» 1807 р. та «Актом про скасування рабства» 1833 р. У СІЛА північні штати скасували рабство в пе­ріод між 1777 і 1804 р., але південні штати міцно трималися за цей інститут. Дебати й конфлікти щодо поширення законодав­ства на нові території призвели до сецесії Півдня й громадянської війни. Після війни інститут рабства був ліквідований тринадцятою поправкою до Конституції США. Чотирнадцята по­правка проголосила повне громадянство та рівні права всіх лю­дей, що народилися в США, а п'ятнадцята поправка гарантува­ла американцям африканського походження право голосу.

У XX ст. під тиском численних рухів відбулися глибокі соціальні зміни, у тому числі в галузі, що належить до прав людини. У Західній Європі та Північній Америці профспілки домоглися затвердження законів, що гарантували робітникам право на страйк, установлення мінімальних вимог до умов і три­валості праці, заборони або законодавчого регулювання дитя­чої праці. Рух за права жінок зумів вибороти однакові права голосу для представників усіх статей. Національно-визвольні рухи призвели до вигнання колонізаторів із багатьох країн. Серед цих рухів особливо впливовим був очолюваний Махатмою Ганді рух за звільнення Індії від британського правлін­ня. Досягли своєї мети рухи позбавлених прав расових і релі­гійних меншостей у багатьох країнах світу. Серед них — рух за громадянські права в США.

Заснування Міжнародного комітету Червоного Хреста в 1864 р. та перші Женевські конвенції 1864 р. заклали основу міжнародного гуманітарного права, що отримало подальший роз­виток після двох світових воєн.

Світові війни, великі втрати життя та значні порушення прав людини в них спричинили створення нових інституцій, що повинні були стояти на захисті прав людини. Ліга Націй була утворена в 1919 р. разом із підписанням Версальського договору. Перед нею ставилася мета роззброєння, запобігання війнам через колективну безпеку, урегулювання конфліктів між державами методами дипломатії, покращання життя лю­дей у всьому світі. До її мандату була закладена значна кіль­кість прав людини, які пізніше були проголошені в «Загаль­ній декларації прав людини».

На Ялтинській конференції 1945 р. союзні держави домо­вилися створити новий орган, який успадкував би роль Ліги — Організацію Об'єднаних Націй. Одразу після заснування ООН стала виконувати важливу роль у встановленні міжнародного права, зокрема щодо прав людини. Насамперед це право на жит­тя, вільну працю, освіту.

Джерелом прав людини є людська гідність. Наші почуття, як лакмусовий папірець, одразу реагують на ті випадки, коли з нами грубо поводяться, принижують, кривдять, використову­ючи власне службове становище, високий ранг, нашу залеж­ність у певній ситуації від дій чиновника, державного посадовця. Коли страждає наша людська гідність, — права людини пору­шуються. Польський правозахисник, засновник Гельсінського фонду з прав людини в Польщі у статті з «Довідника для правозахисних організацій» «Що таке права людини» писав: «Люд­ська гідність випливає із самої суті людяності, вона притаманна як немовляті, яке ще не встигло нічого вчинити, так і запекло­му злочинцю. Людська гідність — це не те саме, що гідність особиста — поняття, близьке до поняття честі. Особисту гід­ність ми заробляємо самі, вона зростає, якщо ми поводимося благородно, і падає, якщо ми вчиняємо ницість».

Права людини однаково належать кожній людині незалеж­но від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, стану здоров'я, майнового стану та інших відмінностей. Таким чином, права людини — універсальні. З універсальності прав ви­пливає дуже важливий принцип, на якому ґрунтуються права людини — рівність. Усі люди є рівними вже в тому, що вони лю­ди. Толерантне ставлення базується також на постулаті рівності, і саме ідея рівності стала провідною в еволюції розвитку прав людини, формуванні сучасної концепції прав людини.

У різні історичні часи рівність розумілася по-різному, так само, як ця ідея у словах сучасних політиків означає різні речі. На початку розповіді вже згадувались твердження філософів-Стоїків. У цих думках простежується ідея права як загальна належність. Послідовниками стоїків були римські законники, зокрема Ціцерон, який переклав філософські ідеї юридичною ла­тиною. Римляни розвинули правову систему, головною засадою якої була рівність усіх вільних — нерабів.

Трансформація принципу рівності до більш сучасного його розуміння відбувається в епоху просвітництва. Новий підхід до рівності отримав своє відображення в «Декларації прав людини й громадянина>>: «Люди народжуються й залишаються вільни­ми і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтува­тися лише на суспільному пожитку» та в «Декларації незалежності США»: «Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними й наділені їх Творцем означеними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода та праг­нення щастя».

У цих самих документах уперше з'явилися так звані «пра­ва першої генерації (покоління)». Це були особисті (громадян­ські) та політичні права. Однак згодом принцип рівності набуває різних політичних забарвлень. Це спричинило таку ситуацію, що спроби політичного втілення рівності в різних політичних системах, як правило, «призводили до ще більшого кровопро­лиття, диктатури, експлуатації та економічного занепаду».

Заборона дискримінації сьогодні — це категорія, що на­лежить до сучасної концепції прав людини та є юридичною нор­мою, яка покликана захищати кожного індивідуума від будь-якої спроби влади обмежити його в правах без раціонального на те обґрунтування. Свобода від дискримінації випливає з уні­версальної ідеї прав людини. Ця ідея з'являється одразу після Другої світової війни зі створенням Організації Об'єднаних На­цій і прийняттям 10 грудня 1948 р. «Загальної декларації прав людини».

«...Універсальна ідея прав людини з'явилася одразу піс­ля Другої світової війни. Вона розглядалася як засіб, що дозво­лить запобігти відродженню фашизму та іншим формам авто­ритарного правління, досить поширеним у довоєнному світі. Вона покликана була звести нанівець небезпеку такої ситуації, коли, як це було в гітлерівській Німеччині, законно обраний уряд міг здійснювати злочини й жорстокості від імені правля­чої більшості...».