3. Основи соціальної стратифікації сучасного суспільства. Стратифікація сучасного українського суспільства.

Диференціація верств та класів у суспільстві, згідно з їх­нім ієрархічним статусом, має назву соціальної стратифікації.

Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, роз­шарування суспільства, неоднаковість соціального становища його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжирування й нерівності, що характеризують суспільства або існують у межах одного з них. В історичній і порівняльній перспективі, напри­клад, — між рабом, кастою, станом і сучасним «класово відкри­тим» суспільством, а також між соціальними характеристиками, що диференціюють нерівність. Тендер, етнос і вік мали різне, але важливе значення щодо панування й підпорядкування незалеж­но від історичних періодів і культур, як і доступ до особливих соціальних ресурсів або використання їх у створенні та підтрим­ці нерівності. Як і різні основи соціальної стратифікації, можуть існувати різноманітні форми або структурні профілі різних си­стем — ступінчастість ієрархії, кількість сходинок у ній.

Ознаки ієрархічної побудови суспільства — критерії соці­альної стратифікації:

1. Статки.

2. Рівень заможності.

3. Влада.

4. Престиж.

5. Освіта.

Ці критерії визначають соціально-економічний стан люди­ни і, як наслідок — її місце в суспільстві.

Соціальна стратифікація сучасних розвинених країн вигля­дає таким чином:

1. Вищий клас — ті, хто володіє, або безпосередньо контролює виробничі ресурси, політику, є тими, хто очолює власну сферу діяльності (наука, мистецтво тощо). Вони є найменшою за кількістю групою (наприклад, в Англії представники вищого класу становлять 1 % населення).

2. Середній клас, до складу якого входить більшість людей у суспільстві, є його стабілізуючою силою.

- верхній середній клас — середні банкіри, менеджери, фа­хівці високої кваліфікації;

- динамічний середній клас — власники малого бізнесу, ква­ліфіковані робітники, службовці, представники торгівлі, медичні працівники, учителі тощо.

3) Нижчий клас — некваліфіковані робітники, маргінали (люди, які живуть осторонь від громадської, культурної, національної та політичної свідомості), криміналітет.

Соціальна стабільність — сталий стан соціальної системи, що дозволяє їй ефективно функціонувати й розвиватися в умо­вах зовнішніх і внутрішніх впливів, зберігаючи свою структуру й основні якісні параметри. Механізмами, що забезпечують со­ціальну стабільність, є соціальні інститути держави та громадян­ського суспільства.

Ще однією важливою умовою стабільного існування соціу­му є його безпека. На жаль, у сучасному світі спостерігається низка загроз суспільній безпеці.

Існують три категорії соціальних загроз.

1. Загроза життю і безпеці.

2. Загроза втрати соціального комфорту (соціальні поневіряння).

3. Загроза втрати культурно-психологічного комфорту (у тому числі ціннісний, ідеологічний, релігійний дискомфорт).

Іншими факторами, що загрожують суспільній безпеці, є природні та техногенні явища.