4.1.1.2 Побудова поздовжнього профілю траси
Побудову поздовжнього профілю траси починають з креслення сітки профілю. Загальна компоновка графічної частини поздовжнього профілю, форма, розміри і назви граф сітки наведені на рисунку 4.2. Нижню лінію сітки профілю треба проводити, відступивши 1 см від краю та 1 см від низу листа міліметрівки. Решта горизонтальних ліній сітки проводиться через віддалі, вказані в лівій частині рисунка 4.2. Для профілю траси довжиною 400 м в масштабі 1:2000 довжина лінії складе 270 мм. З них 65 мм відводиться для написів назв граф сітки, 5 мм – на розрив з сіткою профілю і 200 мм – на сам профіль. Необхідно прослідкувати, щоб перша вертикальна лінія профілю була проведена на сантиметровому діленні міліметрівки. Заповнення граф сітки виконується в наступній послідовності:
а) заповнюється графа “віддалі”. Для цього в масштабі 1:2000 на відповідній горизонтальній лінії сітки відкладаються відрізки, довжина яких відповідає віддалі між пікетами. У нашому випадку відкладаються відрізки довжиною 5 см, оскільки
Рисунок 4.2 – Фрагмент поздовжнього профілю трубопроводу
віддаль між пікетами – 100 м. Тоді з відкладених через 5 см відміток проводять вертикальними лінії в графі “віддалі”. Номери пікетів підписуються в графі “пікети” нижче графи “віддалі”. Початок траси позначається пікетом з номером “0”. Між пікетами в горизонтальному масштабі відкладаються відрізки, рівні віддалям між плюсовими точками (характерними точками рельєфу, які зустрічаються між пікетами і призначені для уточнення рельєфу між пікетами), які беруться з журналу нівелювання траси. Як і з пікетів, з плюсових точок проводяться вертикальні лінії. Такими точками є ПК0+10,0, ПК0+16,0, ПК0+34,4, ПК0+40,4 тощо. Віддалі між плюсовими точками і суміжними пікетами підписуються між вертикальними лініями (рисунок 4.2). Сума підписаних між двома сусідніми пікетами віддалей повинна бути рівна 100 м. Якщо між сусідніми пікетами плюсових точок немає, то віддаль 100 м в графі “віддалі” не записується;
б) у графі “відмітки поверхні землі” записуються заокруглені до сантиметрів відмітки (висоти) пікетів і плюсових точок, які беруться з журналу нівелювання траси;
в) графа “інженерно-геологічна характеристика” заповнюється за даними геологічних досліджень. У нашому випадку це дані наведені в пікетажному журналі (рисунок 4.1).
г) у графі “питомий електроопір ґрунту” записують величину питомого електроопору ґрунту в місці кожного пікету (значення питомого опору ґрунту необхідне для розрахунку електрохімічного захисту трубопроводу). Питомий електроопір ґрунту визначається з довідкових даних (таблиця А.1);
д) у графі “угіддя” в місці початку та закінчення відповідних угідь проводять вертикальні відрізки між якими записують яке угіддя перетинає траса трубопроводу на даній ділянці;
е) у графі “категорія ділянки трубопроводу, зовнішній діаметр і номінальна товщина стінки трубопроводу” на відповідній ділянці проводять риску дробу. У чисельнику зазначають категорію ділянки трубопроводу, а у знаменнику зовнішній діаметр трубопроводу і через знак “” номінальну товщину стінки трубопроводу на відповідній ділянці. Категорія ділянки трубопроводу і номінальна товщина стінки трубопроводу визначається студентом самостійно за методикою наведеною в [30]. Зовнішній діаметр трубопроводу вибирається з таблиці 4.2;
є) у графі “ізоляційне покриття трубопроводу” записують назву ізоляційного покриття, яким буде ізольований трубопровід на кожній ділянці (вказується назва стрічки, обгортки, кількість шарів стрічки, обгортки). Підбір ізоляційного покриття для кожної ділянки трубопроводу здійснюється студентом самостійно;
ж) у графі “захист iзоляцiї вiд механiчних пошкоджень” в місці початку та закінчення футерування трубопроводу проводять вертикальні відрізки. В цій графі записують матеріал та товщину футеровки.
з) у графі “привантаження, закріплення трубопроводу” в місці початку та закінчення привантаженої або закріпленої ділянки проводять вертикальні відрізки. В цій графі записують тип привантажувачів, якими планується забезпечити стійкість підводного переходу трубопроводу. Вказується кількість привантажувачів, а через знак “” віддаль між ними. Визначення типу привантажувачів, їх кількості та віддалей між ними здійснюється кожним студентом самостійно за методикою наведеною в [30];
л) у графі “захисний кожух” в місці початку та закінчення кожуха проводять вертикальні відрізки. Також у цій графі в місці розміщення кожуха проводять риску дробу. У чисельнику зазначають зовнішній діаметр кожуха і через знак “” номінальну товщину стінки кожуха, а у знаменнику довжину кожуха. Визначення зовнішнього діаметра кожуха, номінальної товщини стінки кожуха та довжини кожуха здійснюється кожним студентом самостійно за методикою наведеною в [30].
Для побудови профілю траси лінійної споруди вибирається основа профілю або лінія умовного горизонту (рисунок 4.2). Її треба проводити на потовщеній (жирній) горизонтальній лінії міліметрівки. Початок лінії умовного горизонту розміщують на одній з потовщених вертикальних ліній міліметрівки.
За лінію умовного горизонту береться верхня горизонтальна лінія сітки профілю. Відмітку лінії умовного горизонту для вертикального масштабу 1:200 зручно вибрати кратною 10 м. При цьому найнижча точка профілю повинна бути вище лінії умовного горизонту не менше ніж на 5 см.
Найнижчими точками профілю є точки дна річки, це плюсова точка ПК1+90,1. Для прикладу, що розглядається у методичних вказівках, її відмітка рівна 127,80 м. У масштабі 1:200 в 5 см міститься 10 м, отже, за лінію умовного горизонту можна прийняти лінію з відміткою не більше 127,00 м, але, враховуючи необхідність її кратності 10 м, та те, що найнижча точка профілю повинна бути вище лінії умовного горизонту не менше ніж на 5 см, за відмітку лінії умовного горизонту береться відмітка 120,00 м. Цю відмітку записують лівіше початкової точки лінії умовного горизонту.
Поздовжній профіль будують за даними пікетажного журналу (рисунок 4.1) і журналу нівелювання траси (таблиця 4.1).
Для побудови профілю від лінії умовного горизонту в верх проводять перпендикуляри (рисунок 4.2), так щоб вони відповідали кожному пікету і плюсовій точці. На перпендикулярах в масштабі 1:200 відкладають відрізки, довжина яких рівна різниці між відмітками пікетів, плюсових точок і відмітками лінії умовного горизонту. Так, щоб на профілі показати ПК0, відмітка якого HПК0=130,220 м, треба від лінії умовного горизонту в масштабі 1:200 (у 1 мм – 0,2 м) відкласти відрізок довжиною 10,22 м, що складає 51,1 мм. Щоб показати ПК-1, що має відмітку HПК1 = 129,827 м, відкладаємо 9,827 м або 49,13 мм. Таким чином на профіль наносяться усі точки, розташовані вздовж осі майбутньої лінійної споруди, висоти яких визначені під час нівелювання. З'єднавши верхні точки відкладених відрізків прямими лініями, отримаємо поздовжній профіль траси (рисунок 4.2).
Для зручності побудови на профілі зліва можна нанести допоміжний вертикальний масштаб, підписавши його через кожний сантиметр вздовж вертикалі значеннями відміток через 1 м, починаючи від відмітки умовного горизонту.
З лівої сторони автомобільної дороги ІІІ категорії є кювет глибиною 0,8 м і шириною 1,5 м.
Над лінією профілю на віддалі 0,5 см показують положення реперів. Для цього проводять вертикальні відрізки довжиною 1,5 см, вздовж яких, з ліва і права, записують прямокутні координати репера відносно траси (з ліва вказують координату репера вздовж траси, з права – поперек траси). Над горизонтальною лінією зверху вказують номер репера і його відмітку.