Інституту

Як видно з рисунку 4.6 процес створення соціального інституту завершується формуванням і функціонуванням соціальних норм як певних правил взаємодії між членами суспільства, об'єднаними в соціальні групи, прошарки, спільноти. в системі суспільної життєдіяльності. В зв’яз зцим можна сказати, що соціальна норма —це загальне правило, оформленее в абстрактну модель взаємодії учасників відповідних суспільних відносин, що в такий спосіб це дозволяє їм вступати регулярно й (односкладно) одноманітно в дані взаємодії.

Виникнення і функціонування таких норм, їхнє місце в соціально-політичній організації суспільства визначені об'єктивною потребою в упорядкуванні суспільних відносин. Соціальні взаємодії здійснюються не між ізольованими індивідами, а між членами суспільства, об'єднаними в соціальні групи, прошарки, спільноти. Соціальні норми, що діють у рамках визначених інститутів, відносно стабільні. При закріпленні в праві вони носять загальнообов'язковий характер. По мірі виникнення розбіжностей в змінюваних соціальних умовах, регулятивна функція цих норм стає менш ефективною, або слабшає чи взагалі зникає. У цій ситуації виникають нові соціальні норми, тобто відбувається соціальний обмін.

Кожний соціальний інститут характеризується певним набором формалізованих норм, що, як правило, проявляються в носіях певних форм (регламентуючих документах). На основі формалізованих форм і виробляється соціальні зв’язки та соціальний обмін між членами суспільства, організаціями і сферами суспільства, що знаходяться в різних структурних позиціях, - політичних, економічних, культурних і т.д.).. Останнійй (соціальний обмін), здійснюваний у рамках інституційних змін в свою чергу відмінний від індивідуального обміну між людьми, оскільки не містить особистісного компонента.

4. . Інститути соціальної соціальної держави та її соціальної політики

В соціальній державі реалізація її соціальних програм заходів та головних функцій здійснюється за допомогою соціальних інститутів як діючих, так і новостворюваних. Звичайно головний соціальний інститут соціальної держави це інститут соціальної політики, про який мова піде пізніше.

До числа найважливіших функцій, що виконують соціальні інститути, соціальної держави як правило, відносять: створення можливостей для задоволення потреб членів суспільства; забезпечення соціальної інтеграції, стійкості громадського життя; соціалізацію індивідів.

Проте, найважливішою передумовою забезпечення гідного життя людини є оптимальне сполучення і функціонування таких базових інститутів, як приватна власність, гідна заробітна плата, соціальне страхування, публічні блага. Право на приватну власність, гідну заробітну плату і пенсію, доступ до якісних систем охорони здоров'я та освіти утворюють фундамент реалізації основних принципів суспільної життєдіяльності. В такому суспільстві і реалізується воля та особиста відповідальність громадян, особиста відповідальність і солідарна взаємодопомога, соціальна справедливість і субсидіарність.

Інстит приватної власності покликаний забезпечувати матеріальний добробут людини, що досягається завдяки його підприємницьким зусиллям. Функціонування і розвиток даного інституту припускає внесення приватним власником значного особистого внеску в "скарбничку" сукупного доходу суспільства.

Інститут гідної заробітної плати соціальна держава формує виходячи з мети розширеного відтворення кваліфікованої робочої сили і права трудящих на винагороду, що забезпечує їм і їхнім родинам прийнятний рівень життя, доступ до якісного утворення і т.д..

Інститут соціального страхування (пенсійного, медичного, по безробіттю й ін.) покликаний гарантувати працюючим і членам їхніх родин гідні пенсії, якісну медичну допомогу, захист доходів у випадках безробіття, інвалідності, утрати годувальника.

Інститут публічних благ, створюваний соціальною державою за допомогою бюджетних механізмів, дозволяє кожному громадянину країни одержати доступ до послуг, забезпечуваним федеральними, регіональними і муніципальним органами.

Дані інститути утворять свого роду "сонячне сплетення" соціальної держави, що регулює його механізми, функціонування яких сполучено з дотриманням важливої умови - належного розвитку кожного в їхній нерозривній єдності. Так, однією з ключових для сучасної держави є задача створення інститутів обов'язкового соціального страхування. Як зауважує в цьому зв'язку відомий німецький учений З.Бауман, "повсякденна перевірка здатності людей справлятися з життєвими викликами - це ті горна, у яких і гартуються або ж розсипається на дрібні крихти віра в себе і почуття власного достоїнства”. Крім того, при відсутності колективного страхування пропадають і стимули для політичної участі, у тому числі для участі в демократичних виборах. Від політичної держави буде не багато пуття, якщо вона не стане соціальною державою. Без соціальних прав усе більше число людей буде вважати свої політичні права марними і не заслуговуючими на увагу. Якщо політичні права необхідні для запровадження соціальних прав, то соціальні права потрібні для підтримки прав політичних. Ці права мають взаємодоповнюватись в процесі свого існування, оскільки вижити вони можуть тільки разом". Тому соціальна держава повинна опиратись на власний інститут соціальної політики та її соціальні інститути.

Інститути соціальної політики варто відрізняти від більш широкого поняття соціальних інститутів, під якими звичайно розуміються стійкі форми соціальної практики по задоволенню певних суспільних потреб, що забезпечують стабільність суспільства, дієвість соціального контролю й відтворення соціальних відносин новими поколіннями.

Інститути соціальної політики являють собою елемент соціальних інститутів, що забезпечує проведення соціальної політики в державі.

Всі інститути соціальної політики можуть бути умовно розділені на профільні, для яких проведення соціальної політики є основним завданням їхньої діяльності, і непрофільні, що створюють зовнішні умови для проведення соціальної політики.

Основними профільними інститутами соціальної політики в абсолютній більшості країн є вхідні в систему органів державної влади так звані відомства соціального блоку, або соціальні відомства. У демократичних країнах вони відповідають за використання бюджетних ресурсів, виділюваних для фінансування окремих напрямків соціальної політики (соціальна підтримка населення, політика зайнятості, розвиток освіти, охорони здоров'я, культури, спорту й т.п.), сприяння науково-технічному прогресу в конкретній соціальній сфері, реалізації соціальних програм, що мають державне значення...

Часто профільні інститути соціальної політики мають у своєму розпорядженні мережу своїх підрозділів в адміністративно-територіальних одиницях країни. Ці структури є однієї зі складових частин профільних соціальних установ у регіонах і відповідають за проведення в них окремих напрямків державної соціальної політики.

Іншою складовою частиною профільних соціальних установ регіонах є спеціалізовані структури в складі місцевих адміністрацій. Їхніми основними завданнями є організація соціальної підтримки нужденних у ній домогосподарств, а також координація діяльності суб'єктів соціальної політики на території регіону.

У країнах, де практикується соціальне страхування, до складу профільних інститутів соціальної політики входять також державні інститути соціального страхування. Ці структури, як правило, є розподільними й не формують державної соціальної політики. У ряді випадків вони можуть бути вповноважені державним законодавством інвестувати тимчасово вільні засоби, перераховані в них страхувальникам. Крім державних можуть також функціонувати недержавні інститути соціального страхування, що здійснюють свою діяльність на комерційній основі. Держава створює правову основу для діяльності таких фондів, але не відповідає по їхніх зобов'язаннях.

До непрофільних інститутів соціальної політики відносяться державні структури, що створюють загальні умови для її реалізації. Наприклад, відомства фінансового блоку при розробці державного бюджету забезпечують фінансування соціальної політики з бюджетних джерел. У цих цілях до складу державного бюджету включаються витрати по спеціальних розділах (статтям). Правові інститути, створені суспільством, розробляють і приймають державні закони в соціальній сфері, а також організують контроль за дотриманням уже діючого в країні соціального законодавства. Непрофільними є також підприємства й організації - роботодавці, що надають працівникам відповідно до діючого законодавства певний рівень соціальних гарантій.

Проведення державної соціальної політики припускає організацію взаємодії між її інститутами.

Таблиця 4 .1

Принципова схема взаємодії основних інститутів соціальної політики

Інститути соціальної політики	Результат діяльності	Основні споживачі результату
Непрофільні законодавчі органи відомства фінансовогоблоку підлриємства та організації (роботодавці)	Державне законодавство в області соціальної політики Проекти державного бюджету, бюджетів державних фондів соціального страхування (затверджуються законодавчими органами у виді державних законів) Соціальні гарантії зайнятим відповідно до положень і норм соціального законодавства	Профільні (соціальні відомства, державні і недержавні фонди соціального страхування) і непрофільні (відомства фінансового блоку; підприємства й організації - роботодавці) інститути соціальної політики Профільні (соціальні відомства, державні і недержавні фонди соціального страхування) інститути соціальної політики Зайняті суспільно-корисною діяльністю
Профільні Соціальні відомства державні фонди соціального страхувння недержавні фонди соціального страхування	Соціальна політика по затвердженим і фінансованим напрямках і нормативам виплати соціальних допомог, застрахованих у системі обов'язкового державного соціального страхування, страхові виплати в системі недержавного соціального страхування	Населення, профільні (установи соціальної сфери) інститути соціальної сфери, населення , застраховані в недержавних фондах, що здійснюють соціальне страхування

Взаємодія інститутів соціальної політики сприяє задоволенню певних суспільних потреб, забезпеченню стабільності суспільства його соціальній згуртованості та відтворенню соціальних відносин новими поколіннями.