2.1.6. Головні функції сучасної соціальної політики

У яких би історичних умовах не релізувалася соціальна політика, завжди є коло більш-менш подібних, постійних, типових проблем, що й становлять її реальний зміст. Усі ці проблеми стосуються потреб, суспільних умов життя різних соціальних груп і загалом поліпшення суспільного становища, соціальної захищеності та соціальної безпеки. Вище були названі основні соціальні потреби й умови їх реалізації в життєдіяльності суспільства, які є невід’ємною складовою соціальної політики держави.

Розкриємо основне коло функцій (тобто головних суспільних завдань, напрямів) соціальної політики (рис. 2.6).

Перша з головних функційсоціальної політики — забезпечення соціальної стійкості та, соціальної безпеки суспільства. Соціальна структура може бути різною в різних суспільствах, вона може якісно змінюватись впродовж історії того самого суспільства в результаті еволюцій і революційних реформ. Але вона повинна бути стійкою та самовідновлюючою (динамічною), інакше це суспільство зруйнується, занепаде, припинить своє існування. Тому соціальна структура має бути настільки стійкою, щоб витримати як внутрішні, так і зовнішні небезпеки її руйнування водночас виносити в собі перспективу та потенціал якісного відновлення шляхом еволюційних реформ, а часом і революцій.

Усі існуючі нині суспільства й сучасний світовий порядок грунтуються на примусовому соціальному донорстві одних соціальних груп і країн на користь інших соціальних груп і країн (тобто на експлуатації). Відносини примусового соціального донорства в своїй основі антагоністичні. Проблеми соціальної стійкості у тому, щоб уникнути відкритих форм антагонізму, зокрема й війни як між країнами, так і громадянської.

Панівні класи нагромадили історичний досвід силової консервації антагонізмів, придушення повстань і революцій, заборони і дискредитації визвольних ідеологій, рухів і партій. Водночас вони, особливо в XX столітті, накопичили й багатий досвід підтримки соціальної безпеки шляхом компромісу інтересів країн і класів, налагодження механізмів соціальної спрямованості антагоністично суперечливих процесів. Приклади відомі: соціальне ринкове господарство, соціальна держава, міжнародна допомога слаборозвинутим країнам та ін. Центральним пунктом при цьому випадках завжди є великомасштабний владний (державний) перерозподіл частини ефекту на користь соціальних донорів, що й компенсує їх потенційне масове невдоволення соціальною несправедливістю експлуататорської системи.

Видний теоретик і практик соціального ринкового господарства, колишній канцлер ФРН Віллі Брандт писав: «...Історія нагадує і про те, що соціальний занепад і приниження більшості народів були занадто високою ціною за благополуччя елітарної меншості. Вона нагадує нам про творчі здібності працюючих класів і про те, що ці здібності повинні не придушуватися, а вивільнятися для того, щоб прогрес міг здійснитися. Вона нагадує нам про те, що розширення індивідуальної свободи залишається фразою, поки нею може скористатись лише меншість, тому що так звана вільна гра сил розподіляє життєві шанси вкрай нерівномірно на користь цієї меншості. Суспільство може більш-менш повно задовольнити домагання всіх громадян на пристойне життя лише тоді, коли воно покладає обов'язок піклуватися про це на державу, краще сказати, на соціальну державу. Ми розглядаємо соціальну державу як інституціональний гарант людської гідності, зокремаі людської гідності пересічного чоловіка й пересічної жінки...»¹

На думку В. І. Леніна, сутність вибору й здійснення тієї чи іншої соціально-економічної політики — це віднайдення владою придатного «підходу до маси». В. Ленін прагнув до щонайбільш соціальної активізації мас. Соціальне ринкове господарство пом'якшує соціальну нерівність в обмін на соціальне партнерство. Соціальна політика «шокової терапії» занурює маси в режим виживання й тим самим “відключає” їх від активного соціального життя на період проведення радикальних ринкових реформ. Але якою б не була конкретна модель соціальної політики, її завдання --забезпечити соціальну стійкість, динамізм соціального розвитку.

Друга головна функція соціальної політики — забезпечення політичної стійкості влади. Така стійкість неоднаково досягається в суспільствах різного типу й у різних конкретних історичних умовах, але її сутність завжди зводиться до такого розподілу реальної участі соціальних груп, класів і соціальних прошарків у політичних рішеннях, який дасть змогу утримувати домінуючий вплив у владі того ж самого пануючого класу. У протилежному разі змінюється класовий тип влади й стають неминучими революційні перетворення. Серед цих перетворень пріоритетним стає забезпечення політичної стійкості, але вже нової влади.

Забезпечення соціальної стійкості суспільства, його соціальної безпеки

Забезпеченя політичної стійкоті влади

Забезпечення такого розподілу влади в народному господарстві (власності), що визнавалося б більшістю справедливим, не потребуючим боротьби за її переділ і перерозподіл

Налагодження такої системи розподілу економічних ресурсів та економічного ефекту, що більш-менш улаштовує переважну більшість населення

Забезпечення суспільством і державою необхідного й достатнього рівня екологічної безпеки

Забезпечення суспільством і державою необхідного і достатнього рівня соціальної захищеності як населення загалом, так і кожної з його соціальних груп

Розробка та реалізація державної стратегії сталого людського соціального розвитку

Рисунок 2. 6. Головні функції соціальної політики

Третя головна функція соціальної політики — забезпечення такого розподілу влади в системі механізму господарюваня (власності), який би визнавався більшістю справедливим,і таким, що не потребує боротьби заї переділ і перерозподіл власності.

Сучасну ситуація з розподілом власності на засоби виробництва не можна назвати справедливою, легітимною й суспільно визнаною та схваленою, незважаючи на юридично оформлену документальність. Тому щодо питань власності точиться чимало розмов і виникають конфлікти. Причиною цього є всепроникаюча корупція і особливо у вищих ешелонах влади. Останнім часом набуло поширення таке негативне явище, як рейдерство, самозахоплення земель, підприємств тощо. І цю соціальну несправедливість вперто не помічають владні структури. І тут не можна не погодитись зі словами відомого українського журналіста і письменника Олеся Бузини, який сказав: „Приблизно так, як і в Речі Посполитій при її останньому королі, коли відбулася Уманська трагедія, пухне ця несправедливість і в сучасній Україні. А тому пам’ять про гайдамаччину як і раніше актуальна”¹. Головне щоб не вийшло так, як сказав в своїй поемі ”Гайдамаки„ Т. Г. Шевченко: “Підем провчимо шляхту за те, що не вміла як слід панувати”². Якщо влада і управління, то в інтересах всього суспільства, а не окремої олігархічної його частини. На думку автора недієвість цієї функції робить українське суспільство соціальновибухонебезпечним, а отже і позбавленим шансів на цивілізаційний прогресивний розвиток.

Четверта головна функція соціальної політики — налагодження такої системи розподілу економічних ресурсів та економічного ефект, яка більш-менш влаштовує переважну більшість населення. Від розподілу економічних ресурсів значною мірою залежать матеріальні умови життя людей у суспільстві, можливості вирішення проблем різних соціальних груп. Інвестиції та їх структура, рівень і диференціація доходів, сукупний розмір і структура щорічних соціальних витрат, умови і розміри соціальної допомоги та підтримки — ці й інші економічні параметри мають соціальний сенс і соціальне призначення для успішного соціального розвитку. До цього слід додати, що слабка дієвість і цієї функції також робить українське суспільство соціальновибухонебезпечним, позбавленим на цивілізаційний прогресивний розвиток.

П'ята головна функція соціальної політики — забезпечення суспільством і державою необхідного і достатнього рівня екологічної безпеки. Це положення закріплено в Конституції України як право кожного громадянина держави на здорові умови життя, праці та довкілля – ст. 27, 42, 50. Це можна віднести до групи природних прав людини.

Шоста головна функція соціальної політики — забезпечення суспільством і державою необхідного й достатнього рівня соціальної захищеності як населення загалом, так і кожної його соціальної групи та кожного індивіда . Це знайшло своє закріплення в Конституції України як право кожного громадянина держави бути соціально захищеним – ст. 27, 42, 46, 47-52.

Сьма головна функція соціальної політики — розробка та реалізація державної стратегії сталого людського соціального розвитку. Реалізація цієї функції сприяє досягненню соціальних цілей щодо підвищення соціального добробуту населення на основі досягнення соціальних стандартів цивілізованх країн світу, гармонізації суспільних відносин, забезпечення соціально-політичної стабільності і громадянської злагоди в суспільстві та організації соціального захисту населення на правових засадах. В Україні за часи незалежності розроблялися тільки дві стратегічні програми щодо напрямів соціальної політики. Так, першу стратегічну програму щодо основних напрямів соціальної політики було розроблено на 1997-2000 роки, а другу -- на 2000 -- 2004 роки. Нині стратегічні програми обмежуються, на жаль, річними (як відповідний розділ у державному бюджеті України, як його соціальна складова) або іншими поточними урядовими документами. Хоча, слід зазначити, що ще за Президента Л. Кучми було НАН України розроблено Програму розвитку України на 2004 - 2015 роки, про яку йтиметься згодом.

РЕЗЮМЕ

Як бачимо що соціальний розвиток здійснюється шляхом реалізації державної соціальної політики на основі адекватної національним та історичним умовам відповідної моделі соціальної держави. Досвід розвинутих країн світу свідчить, що прогресивні трансформаційні перетворення та активна державна соціальна політика мають характеризуватися високим рівнем цільової спрямованості, а їх принципи й методи — узгоджуватись із загальним курсом реалізації стратегічно важливих економічних реформ.

Соціальна політика значною мірою пов'язана із соціальним розвитком конкретного суспільства, зумовлюється й видозмінюється залежно від характеру і особливостей такого розвитку.

Метою соціальної політики є створення умов для реалізації конституційних прав і свобод людини, які забезпечують її існування та розвиток як соціальної істоти. Для України, зокрема, ці права та свободи визначаються в другій групі прав Конституції України, яку ми визначили як природні права людини. Оскільки всі громадяни проголошуються Конституцією України рівними у своїх правах (ст. 21), зрозуміло, що мета соціальної політики стосується всіх без винятку членів суспільства. Отже, об'єктом соціальної політики є кожна людина або, іншими словами, усе населення країни.

Хто ж здійснює соціальну політику, тобто є її суб'єктами? Узагальнено це — державні й суспільні інституції та людина, оскільки вона також має нести відповідальність за свою долю та добробут своїх близьких. Якщо говорити більш конкретно, то до суб'єктів соціальної політики належать:

• державні органи, відомства та установи;

• громадські, релігійні, благодійні та інші недержавні об'єднання;

• комерційні, фінансові та інші бізнесові структури;

• громадяни, які беруть участь на професійних чи добровільних засадах у здійсненні громадянських і суспільних ініціатив.

Виходячи з переліку тієї групи основних прав і свобод людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток, можна визначити складові соціальної політики, а саме:

• піклування про працевлаштування;

• створення системи соціального забезпечення;

• підтримка малозабезпечених (слабких) верств населення;

• створення всеохоплюючої системи охорони здоров'я;

• вирішення проблем освіти;

• узгодження внутрішніх суспільних і групових конфліктів;

• протидія у широкому сенсі злочинності та корупції;

• збереження безпечного довкілля;

• інші проблеми суспільного та особистого життя;

• підтримка та захист працюючих на підприємстві.

При цьому беззастережною умовою євиступає дотримання громадянських і політичних прав і свобод людини.

У цьому переліку легко помітити незвичні для соціальної сфери напрями діяльності — освіта, охорона здоров'я, суспільні конфлікти, боротьба зі злочинністю тощо, однак за сучасних підходів вони мають стати неодмінними складовими соціальної політики як такої, яка спрямована на соціальний розвиток.

Таким чином, узагальнючи сказане, можна дати визначення поняття “соціальна політика”

Термінологічно соціальна політика — це діяльність державних і громадських інститутів, суспільних груп й окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості за беззастережного дотримання її громадянських прав і свобод.

Соціальна політика в широкому сенсі -- це сукупність рішень і заходів, які стосуються всіх сторін життя суспільства (реалізація соціальної стратегії) і його членів, зокрема включаючи забезпечення останніх товарами, житлом і послугами соціальної інфраструктури, робочими місцями, прийнятними грошовими доходами, сприятливими екологічними умовами та ін.

Соціальна політика у вузькому сенсі -- це сукупність конкретних соціальних рішень і заходів, пов'язаних з підтримкою незаможних родин (домогосподарств), а також із забезпеченням розвитку некомерційної частини соціально-культурної сфери.

Головними принципами реалізації сучасної соціальної політики є:

• Соціальна справедливість;

• індивідуальна відповідальність за свій матеріальний стан (самозахист населення) і соціальна відповідальність;

• соціальна солідарність усіх верств населення;

• соціальне партнерство ;

• принцип соціальної компенсації;

• принцип соціальних гарантій;

• принцип субсидіарності(підтримки);

• право на працю й достойну винагороду за неї;

• доступність освіти, охорони здоров'я, медичних послуг;

• матеріальне забезпечення в старості;

• доступність прийнятних житлових умов проживання;

• свобода вибору професії, місця проживання.

Соціальна політика виконує кілька основних функції:

Перша — забезпечення соціальної стійкості суспільства його соціальної безпеки.

Друга — забезпечення політичної стійкості влади.

Третя— забезпечення такого розподілу влади в системі механізму господарювання (власності),який визнавався б більшістю справедливим, що не потребє боротьби за переділ і перерозподі цієї влади..

Четверта — налагодження такої системи розподілу економічних ресурсів та економічного ефекту, що більш-менш влаштовує переважну більшість населення.

П'ята — забезпечення суспільством і державою необхідного та достатнього рівня екологічної безпеки.

Шоста — забезпечення суспільством і державою необхідного та достатнього рівня соціальної захищеності як населення щзагалом, так і кожної його соціальної групи й кожного індивіда.

Сьома— розробка та реалізація державної стратегії сталого людського соціального розвитку.

Загалом зазначені функці можуть були об’єднані в такі 4-и групи:

I група – функції соціального захисту - дії та заходи держави, спрямовані на встановлення й забезпечення кожному члену суспільства мінімальних гарантій для задоволення органічних потреб життєдіяльності;

II група -- функції безпеки та стабільності -- дії та заходи держави, які спрямовані на забезпечення соціальної та політичної стабільності суспільства, соціальної, екологічної, економічної безпеки тощо;

III група - функції розвитку -- дії та заходи держави, які спрямовані на розвиток усіх інституційних сфер соціальної інфраструктури;

IV група -- функції удосконалення передумов -- дії та заходи держави та її інститутів, які спрямовані на створення відповідних умов для розвитку та реалізації потенціалу окремої особистості й суспільства загалом.

Узагальнюючи сказане зазначимо, що сучасна соціальна політика — це продукт розвитку людської цивілізації, інститут, що створює передумови за яких кожен індивід вирішуватиме наявні соціальні проблеми не самотужки, а за допомогою потенціалу держави, підприємницьких структур, інших суб'єктів громадянського суспільства.

При цьому, варто акцентувати увагу й на такому незаперечному факті, що “соціальна політика у сучасному її розумінні — це не лише соціальний захист, соціальне забезпечення, а й закладання підвалин соціального розвитку. Головне, на що суспільство має чекати від реалізації соціальної політики — це досягнення соціальних стандартів людського розвитку через освіту, охорону здоров'я, культуру та інші складові соціально-трудової сфери“¹.

Таким чином, виконання соціальною політикою всього комплексу її функцій забезпечує формування відповідних умов для всебічного розвитку особистості та людського капіталу країни загалом.

ТЕРМІНИ ТА ПОНЯТТЯ

• Соціальна політика

• Суб’єкти соціальної політики

• Об’єкти соціальної політики

• Механізми реалізації соціальної політики

• Економічні відносини

• Політичні відносини

• Духовні відносини

• Соціальні відносини

• Функції соціальної політики

• Групи функцій соціальної політики

• Соціальна справедливість

Питання для перевірки знань