Розподіл і забезпечення соціальної справедливості

Процесу не притаманні внутрішні механізми регулювання

Необхідні спеціальні інститути, які:

регулюють розподіл соціальної справедливості;

забезпечують всім членам суспільства рівні можливості для самореалізації;

збалансовують інтереси різних соціальних груп

Держава за допомогою своєї соціальної політики здійснює регулювання соціальної справедливості

Це цілеспрямована організована діяльність держави, органів влади; підприємств і громадських організацій, спрямована на:

підвищення рівня соціальної справедливості;

створення умов для розвитку і реалізації потенціалу

кожного члена суспільства;

соціальний захист членів суспільства-

а) свобода сильним; б) підтримка та захист слабких – головний лейтмотив соціального захисту

Це складова внутрішньої політики, яка здійснюється через соціальні програми

гармонізація суспільних відносин;

забезпечення соціально-політичної стабільності і громадянської злагоди в суспільстві;

сприяння прогресивному соціальному розвитку.

Рисунок 2.2. Розподіл і забезпечення соціальної справедливості в суспільстві

У цьому зв'язку соціальну політику можна визначити як цілеспрямовану, організовану діяльність держави, спрямовану на підвищення рівня соціальної справедливості в суспільстві, створення рівних умов для розвитку й реалізації потенціалу кожного його члена. Соціальна політика -- це складова частина внутрішньої політики держави, утілена в її соціальних програмах і практиці, що регулює відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Головне завдання соціальної політики полягає в гармонізації суспільних відносин, забезпеченні соціально-політичної стабільності та громадянської злагоди в суспільстві задля прогресивного суспільного розвитку та реалізації соціальної перспективи.

2.1.3. Соціальна політика як один з видів політики загалом та її особливості й ознаки

Як уже зазначалося, соціальна політика є однієї з конкретних форм прояву політики загалом. Тому їй притаманні особливості політики як такої (рисунок 2.3).

До таких особливостей належить:

неоднозначність трактування політики; з одного боку, розуміння політики як сукупності концепцій, програмних дій держави, уряду, владних структур, партій та окремих політичних лідерів спрямованих на реалізацію окремих проблем або на сукупність проблем суспільного розвитку, а, з іншого,—розгляд політики як регулятивної сфери громадського життя, арени зіткнення інтересів людей і суперництва суспільних класів, прошарків і суспільних груп (люди ідуть в політику не тільки як об'єкти, а й як активні суб'єкти політичної діяльності);

політиці притаманні універсалізм і всеохоплюючий характер впливу на суспільство, проникнення її в різні сфери громадського життя, а отже, її атрибутивність;

політиці властива безліч цілей, і вона характеризується великою складністю визначення пріоритетів і суперечливістю взаємодії "мета - засоби";

політичні процеси розвиваються циклічно, і політичні цикли перебувають в складній взаємодії з техніко-економічними циклами;

політика відрізняється ідеологічною зангажованістю, широким використанням різноманітного арсеналу пропагандистського впливу на людей і залежністю від сформованих стереотипів у суспільній свідомості, культурно-історичних традицій народу.

З огляду на такі особливості політики загалом, соціальна політика водночас має й низку своїх специфічних особливостей, що визначаються сутністю цього виду політики.

Під соціальною політикою слід розуміти політику, що має безпосередній стосунок до суспільного добробуту людей, до задоволення їхніх матеріальних, соціальних і інтелектуальних потреб, до формування поваги до людської гідності й встановлення соціальної стабільності, соціального партнерства, соціального миру та злагоди в суспільстві.

Люди в політику йдуть не тільки як об'єкти, але і як активні суб'єкти політичної діяльності

Політиці притаманні універсалізм і всеохоплюючий характер впливу її на суспільство, проникнення в різні сфери громадського життя, а отже, атрибутивність

Розуміння політики як сукупності концепцій, програмних дій держави, уряду, владних структур, партій та окремих політичних лідерів спрямованих на реалізацію окремих окремих проблем або на сукупність проблем суспільного розвитку

Розгляд політики як регулятивної сфери громадського життя, арени зіткнення інтересів людей і суперництва суспільних класів, прошарків і суспільних груп

Політиці властива безліч цілей, і вона характеризується великою складністю визначення пріоритетів і суперечливістю взаємодії "мета - засоби"

Політичні процеси розвиваються циклично, і політичні цикли перебувають в складній взаємодії з техніко-економічними циклами

Політика відрізняється ідеологічною зангажованістю, широким використанням різноманітного арсеналу пропагандистського впливу на людей і залежністю від сформованих стереотипів у суспільній свідомості, культурно-історичних традицій народу

Рисунок 2.3. Головні особливості соціальної політики

За своєю внутрішньою природою соціальна політика орієнтована на розвиток людини, звідси її важлива особливість: гуманістична цілеспрямованість, а людська концепція соціальної політики адекватна її внутрішньому змісту. Складність людської природи зумовлює складність взаємодії соціальної політики з іншими видами політик, а, зрештою — складну діалектику взаємозвязку мети та засобів у соціальній політиці.

Інша важлива особливість соціальної політики полягає в тому, що вона переважно має справу з механізмом розподілу та споживання благ національного доходу через державний бюджет. Отже, соціальна політика безпосередньо пов'язана з з фінансово-бюджетною політикою, зокрема з податковою. За допомогою цих політик здійснюється фінансування розвитку соціальної інфраструктури, інвестування в "людський капітал" і виплата соціальних трансфертів.

У соціальній політиці, як ні в якій іншій, нерідко спостерігається відрив мети від засобів. Оскільки засоби для досягнення соціальних цілей знаходяться не в соціальній, а в економічній, науково-технічній та іншій сферах, то вони мають власну внутрішню логіку розвитку, відмінну від соціальної сфери. Для них характерні доволі складна структура часових меж і відповідно більший ефект запізнювання з ухваленням рішень техніко-економічного характеру у порівнянно із соціальними. Так, особлива система мотивації в економічній сфері (мотиви збагачення, нагромадження заради нагромадження, виробництва заради виробництва) відсуває на другий план соціальні цілі розвитку, що породжує залишковий підхід до соціальної сфери. Крім того, соціальна політика як політика розподільна зазнає великого впливу людського фактора, а соціально-розподільні відносини сильно залежать від сформованих у суспільстві уявлень про соціальну справедливість, рівень розвитку трудової моралі, ставлення до багатства й бідності тощо.

Опосередкований взаємозв'язок економічних і соціальних сфер через розподільні відносини нерідко приводить до того, що хоча економічне зростання розширює можливості для вирішення соціальних проблем, однак ця можливість не завжди перетворюється на дійсність. Як свідчить практика, не завжди високому рівню економічного розвитку відповідає високий рівень соціального, людського розвитку. Так, у 2005 році за рівнем ВВП з розрахунку на душу населення Канада посідала 11-те місце, а США — 9-те, але за індексом соціального розвитку вона посідала перше місце, а США — 6 - те. Об'єднані Арабські Емірати за показником ВВП у розрахунку на душу населення наближаються до індустріально розвинутих країн — 10 - те місце, а за рівнем соціального розвитку перебувають на 62 - му місці, тобто нижче ніж більшість розвинутих країн світу.

Відрив у часі й просторі податкової політики від соціальної політики суспільних витрат, зокрема, від політики бюджетного фінансування соціальних послуг (надання їх населенню безоплатно чи на пільгових умовах) створює "фінансову ілюзію", нераціонального ставлення до соціальних послуг, до споживання їх як "манни небесної". Іншими словами, у свідомості багатьох пересічних людей надання соціальних пільг сприймається поза зв'язком зі сплаченими безпосередньо ними податками. Пересічні громадяни як споживачі охоче підтримують заходи зі збільшення обсягу фінансування соціальних програм, але як платники податків негативно ставляться до будь-якого підвищення податків.

У зв'язку з тим, що вирішення соціальних та економічних проблем незбігається в часі владні структури йі політичні діячі нерідко використовують соціальну політику в популістських цілях, обіцяють швидко “ощасливити” людей, непереймаючись обґрунтованістю своїх обіцянок. І люди часто стають жертвами соціальної демагогії. Це зрештою призводить до розчарування в політичних діячах, до політичної апатії, підриву довіри до влади й формування так званої "мовчазної більшості" в суспільстві, яка потім реалізує себе в майданній активності.

Але було б помилкою недооцінювати мобілізуючу роль і прогностичну функцію соціальних ідеалів і соціальних цілей, що віддзеркалюють вектор соціально-економічного розвитку. В умовах глибокої кризи, яку переживає суспільство, часто виникає ситуація "замкнутого кола", коли невирішеність одних соціально-економічних проблем тягне за собою невирішеність інших.

Вирватися з цього кола можна тільки завдяки мобілізації політичної волі уряду та широких народних мас за допомогою об'єднуючого соціального ідеалу. Крім того, показники соціальної політики можуть виконувати функцію соціальної оцінки результатів економічної політики. Особливо важливе значення в кризових ситуаціях має знання граничних величин соціальних показників для оцінки критичного рівня соціальної напруженості й для прийняття своєчасних обґрунтованих рішень, що запобігатимуть соціальному вибуху.

В процесі здійснення радикальних перетворень суспільство поступово й закономірно прийде до усвідомлення абсолютної потреби у всеосяжній пріоритетній соціальній політиці, без якої неможливе створення нормальних умов життєдіяльності людини й більш-менш повне використання та розвиток його інтелектуального та професійного потенціалу.

Соціальна політика має низку найважливіших характеристик, які можна систематизувати за різними ознаками(табл. 2.1).

Таблиця 2.1