2.1.2. Підходи до розуміння соціальної політики

Термінологічно, як підкреслюється в творах давньогрецького філософа Платона, - “політика — це мистецтво жити разом”¹. І це “мистецтво” є доволі складним і багатоплановим суспільним явищем. Його вивчення передбачає оволодіння суспільними дисциплінами та правовими основами регулювання відносин соціального буття та їх реалізації, координації, узгодження. Тому політику можна розглядати як через призму теорії, так і через практичний аспект її втілення на певному етапі соціально-економічного розвитку.

Сам термін «політика» на теоретичному рівні розуміють дуже багатозначно, але його сутність його полягає в тому, що він відображає сферу життєдіяльності людей, пов'язану з владними відносинами, державою, політичними партіями, суспільно-політичними рухами, організаціями, окремими громадянами, дії яких покликані гарантувати життєдіяльність тієї чи іншої спільноти людей, реалізацію їхньої загальної волі, інтересів і потреб.

Тобто, якщо під політикою загалом розуміють організовану, цілеспрямовану діяльність держави, пов'язану з управлінням суспільними справами й регулюванням і гармонізацією відносин та інтересів структуризованого суспільства, то цілком доцільно й логічно соціальною політикою позначити діяльність держави, спрямовану на регулювання, стабілізацію та розвиток соціальних відносин у суспільстві. Цілком обґрунтованим буде визначати сутність соціальної політики через специфіку соціальних відносин, тобто тих відносин, які вона повинна регулювати в процесі реалізації соцільних потреб та інтересів різних суб’єктів, соціальних груп, інституційних формувань і прошарків суспільства.

Суспільні відносини загалом поділяються на економічні, соціальні, політичні та духовні. Усі вони, будучи універсальними, водночас охоплюють свою специфічну частину суспільного простору й характеризуються особливими проявами та функціями.

• Економічні відносини складаються між людьми та їхніми групами на основі виробництва, розподілу, перерозподілу та споживання матеріальних благ.

• Політичні — складаються між людьми з приводу влади, і з приводу ступеня участі в управлінні державою.

• Духовні — складаються на основі задоволення духовних потреб і доступності духовних цінностей.

• Соціальні відносини посідають у цьому ланцюзі особливе місце, оскільки складаються на основі економічних, політичних і духовних відносин і, пронизуючи їх, охоплюють усі сфери суспільного буття соціальних груп.

Соціальні відносини розвиваються в процесі взаємодії особистісних, міжособистісних і групових відносин з урахуванням соціального статусу кожної людини, ступеня спільності й відмінності громадян за родом занять, політичними симпатіями, етнічною приналежністюі, майновим станом та іншими сутнісними факторами (рис. 2.1.).

Основною ланкою соціальних відносин є ступінь соціальної справедливості як похідна від рівності можливостей для реалізації особистісного потенціалу всіма членами суспільства.

Таким чином, у концентрованому вигляді соціальні відносини можна визначити як універсальні суспільні відносини, що складаються в суспільстві в процесі розподілу соціальної справедливості.

Це діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію

та розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію

(задоволення) соціальних потреб індивидів

Охоплюють усі сфери суспільного буття індивидів і соціальних груп

Це організована, цілеспрямована діяльність держави та її органів на всіх рівнях влади, що забезпечує регулювання певних відносин і впливає на різні сторони життя людей

Соціальні відносини

Формуються на основі економічних,

політичних, духовних відносин

Ці відносини розвиваються на основі взаємодії особистісних, міжособистісних і групових

відносин з урахуванням:

• соціального статусу індивіда;

• політичних симпатій і антипатій;

• етнічних особливостей тощо;

• майнового стану;

• єдності та відмінностей громадян щодо роду занять

Ступінь забезпечення соціальної справедливості

Універсальні суспільні відносини з приводу розподілу та реалізації соціальної справедливості

Рисунок 2.1. Визначальні елементи соціальних відносин у соціальній політиці

Як свідчить історія, у будь-якому суспільстві процес розподілу соціальної справедливості між різними соціальними групами, класами, громадянами здійснюється доволі складно, болісно, а часом і трагічно. Цьому процесу не притаманні внутрішні механізми саморегуляції. Тому необхідні спеціальні інститути, що регулюють розподіл соціальної справедливості, забезпечують всім членам суспільства рівні можливості для самореалізації, збалансовують інтереси різних соціальних груп. Передовсім таким інститутом є держава. І саме за допомогою своєї соціальної політики вона здійснює таку регуляцію(рис. 2.2).