4. Міжнародно-правове регулювання в галузі митного співробітництва

До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробіт­ництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номен­клатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Же­нева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвен­цію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 трав­ня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуван­ні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р, (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980р.

Серед джерел міжнародного митного права є також багато­сторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про спів­робітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 p., яка укладена в рамках СПД. Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад ЗО угод та договорів з окремих питань митної справи, наприклад: Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян України та Грузії; Угода, про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та пору­шення митних правил та ін.

Питання для самоконтролю

1. Яке місце посідає міжнародне митне право в системі між­народного економічного права?

2. В чому полягає зміст митної справи?

3. Назвіть основні джерела міжнародного митного права.

4. Який порядок митного декларування товарів?

5. Чим відрізняється зона вільної торгівлі від вільної зони?

6. Який правовий режим митного союзу?

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 14. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІВРОБІТНИЦТВА У ПРОМИСЛОВОСТІ ТА СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

Навчальні питання

1. Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського господарства.

2. Правове регулювання міжнародного співробітництва у промисловості та сільському господарстві.

Основні поняття: міжнародне співробітництво, промисло­вість, промислова кооперація, спільне виробництво, підприєм­ство, матеріально-технічне забезпечення, компенсаційна угода, сільське господарство, агропромисловий комплекс.

1. Загальносвітові тенденції розвитку промисловості та сільського господарства

Промисловість є провідною галуззю господарства. Вона справляє вирішальний вплив на рівень економічного розвитку суспільства. Складається з двох великих груп галузей: видобувної та обробної. Умовно промисловість поділяється на виробництво засобів виробництва та виробництво предметів споживання.

Перехід від мануфактури до машинного виробництва в іс­торії людства відомий як «промисловий переворот». Першою країною, яка стала на шлях промислового розвитку, є Нідер­ланди (XVII ст.). У другій половині XVIII - на початку XIX ст. «про­мисловий переворот» відбувся у Великобританії. У

середині XIX ст. на шлях індустріалізації стали США, Франція, Німеччина, Італія та Японія. У Росії «промисловий переворот» розпочався наприкінці 80-х років XIX ст.

Найвищого рівня промислового розвитку досягли країни Єв­ропи, Північної Америки та Японія. З'явились теорії про інду­стріальну Північ та сільськогосподарський Південь планети.

Поняття «промислово розвинені країни» традиційно ототож­нюється з поняттям «економічно розвинені країни». Країни, що не пройшли індустріалізації, належать до економічно від­сталих країн світу, які для шляхетності називаються країнами, що розвиваються. Це позначення застосовується до незалежних, зокрема колишніх колоніальних та напівколоніальних, країн, що відстали від інших країн за рівнем соціально-економічного розвитку з огляду на особливості їх історичного шляху. Деякі з раніше відсталих країн протягом останніх десятиліть досягли вражаючого рівня промислового розвитку і тому були названі «економічними драконами» (наприклад, Сінгапур, Таїланд, Пів­денна Корея, Тайвань).

Нині (як і в історичному минулому) сільське господарство є сферою господарської діяльності, де людина якнайтісніше контактує з навколишнім середовищем. Земля була, є й, оче­видно, завжди буде основним засобом виробництва в сільському господарстві.

У сільському господарстві економічно розвинених країн переважає високотоварне агропромислове виробництво. Фер­мери виробляють такий обсяг сільськогосподарської продукції, який набагато перевищує їх власні потреби. У країнах, що роз­виваються, переважає дрібнотоварне сільське господарство. Дрібнотоварне виробництво орієнтується переважно на задо­волення власних потреб фермерських господарств у продуктах харчування.

У сільському господарстві окремих країн, що розвиваються, поширені плантації. Плантаційну систему запровадили порту­гальці ще в XIV ст. на тропічних островах західноєвропейського узбережжя. Плантації - це великі сільськогосподарські підпри­ємства, що спеціалізуються на вирощуванні певного тропічного продукту, який постачається на ринок.

Широкомасштабні перетворення на основі сучасної агро­техніки було названо «зеленою революцією». У США, Канаді, Великобританії та інших економічно розвинених країнах «зе­лена революція» відбулась ще перед Другою світовою війною. Механізація сільськогосподарського виробництва, запрова­дження передової агротехніки, укрупнення фермерських гос­подарств зумовили небачений до того рівень продуктивності аграрної праці. Згодом «зелена революція» поширилась і на країни, що розвиваються, де примітивне сільське господарство розвивається шляхом, який вже пройшли країни Заходу. А в останніх у цей час сільське господарство опинилось в умовах но­вого етапу «зеленої революції» - «біотехнологічної революції», яка передбачає широке застосування біотехнології, комп'ютерної техніки, нових засобів захисту рослин, обробки ґрунтів тощо.

Інакше кажучи, поки країни, що розвиваються, займаються механізацією сільського господарства, розвинені країни світу задіяні у його біотехнологізації.

До «зеленої революції» голод періодично загрожував насе­ленню окремих (а іноді й групі) країн, що розвиваються. За­вдяки «зеленій революції» багато з цих країн зуміли повністю задовольнити свої потреби, спираючись на власне виробни­цтво сільськогосподарської продукції. Деякі з країн цієї групи спромоглися навіть перетворитись на експортерів продуктів сільського господарства.

Загроза голоду чатує в окремих країнах, що розвиваються. Цьому значною мірою сприяє демографічний вибух, що від­бувається там.