Поняття та ознаки права. Будова права.
Пра́во — це система загальних загальнообов`язкових, формально-визначених правил поведінки, які встановлюються, охороняються і гарантуються державою з метою врегулювання найважливіших суспільних відносин.
- нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
- загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасників правовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;
- системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;
- формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;
- право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.;
- право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.
Під функцією права слід розуміти головні напрямки його впливу на суспільні відносини. Охоронна, регулятивна, виховна, орієнтаційна, інформаційна.
Система права – це внутрішня структура права певної держави, яка включає галузі, інститути та норми права.
Галузь права – сукупність правових норм, які регулюють певну сферу суспільних відносин.
Інститут права – сукупність правових норм, які регулюють певний вид суспільних відносин.
Норма права - формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини та встановлюється, санкціонується і забезпечується державою.
Джерела права – це способи вираження і закріплення правових норм, надання їм юридичного значення.
Види основних джерел (форм) права:
а) нормативно-правовий акт;
б) нормативно-правовий договір;
в) правовий звичай;
г) правовий прецедент.
Поняття та склад правовідносин.
Правовідносини – це суспільні вольові відносини, які виникають на основі норм права, учасники яких пов’язані взаємними юридичними правами та обов’язками, дотримання котрих забезпечується можливістю державного примусу.
У структурі правовідносин виділяють такі елементи:
1. Зміст правовідносин, який включає суб’єктивні юридичні права та обов’язки учасників правовідносин.
Суб’єктивне юридичне право – це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов’язками інших, зобов’язаних суб’єктів.
Суб’єктивний юридичний обов’язок – це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов’язаного суб’єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб’єкта, що забезпечується можливістю застосування державного примусу.
2. Суб’єкти правовідносин – це їх учасники, які є носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.
3. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов’язки.
4. Юридичний факт – це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Зокрема, за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на події та дії.