3 Сутність суспільного виробництва

Суспільне виробництво — це процес створення різноманітних матеріальних благ та послуг, необхідних для задоволення людських потреб.

Люди створюють матеріальні блага у взаємодії з природою. Без цієї взаємодії виробництво неможливе. У людській діяльності споконвічно використовувалися природні матеріальні блага і сили природи — сонце, вітер, вода, вогонь. Вивчаючи властивості природних благ, люди своєю працею змінювали їх форми і таким чином пристосовували для задоволення потреб. У цьому пристосуванні природних благ для задоволення людських потреб, власне, полягає суспільне виробництво.

Суспільне виробництво поділяють на матеріальне і нематеріальне виробництво (рис. 1). До матеріальної сфери суспільного виробництва належать ті галузі виробництва, в яких виробляються матеріальні блага: вугілля, метал, нафта, машини, устаткування, сільськогосподарська продукція, електроенергія, продукти харчування тощо, і підприємства, що надають матеріальні послуги: вантажний транспорт, обслуговування і ремонт техніки, оптова торгівля і подібні.

До сфери нематеріального виробництва відносяться галузі, що виробляють нематеріальні послуги, до яких належать: роздрібна торгівля, пасажирський транспорт, зв'язок, що обслуговує населення, підприємства побутового обслуговування, заклади охорони здоров'я та заклади, що створюють духовні цінності — у галузі освіти, культури, мистецтва тощо. Структуру суспільного виробництва можна показати схематично.

Рис. 1 – Структура суспільного виробництва

Особливе місце в нематеріальному виробництві належить духовному виробництву — праці художників, скульпторів, письменників, кінематографістів тощо. Результатом їх діяльності є матеріальні продукти, але їх відносять до нематеріального виробництва, бо їх основне призначення — задоволення духовних потреб.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Галузі цієї сфери не створюють матеріального продукту, але їх послуги необхідні для організації виробництва та для задоволення безпосередніх потреб людини. Вони можуть бути спожиті лише під час їх надання як корисний ефект живої праці.

Усі складові елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють (рис. 2). Вирішальна роль у цій взаємодії належить матеріальному виробництву, бо воно забезпечує суспільство матеріальними благами. Разом із тим слід зазначити, що в сучасних умовах нематеріальна сфера виробництва розвивається швидше від матеріальної. Про це свідчить зростання кількості працівників у сфері нематеріального виробництва. Одночасно посилюється її вплив на розвиток матеріального виробництва. Отже, всі структурні елементи суспільного виробництва взаємозалежні і взаємодіють.

Рис. 2 – Процес виробництва — взаємодія виробничих факторів

4 Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємодія

Для задоволення своїх потреб люди використовують необхідні засоби, які називають ресурсами, або факторами, виробництва. Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, домовимось, що поняття «виробничий ресурс» і «фактор виробництва» ми для спрощення вважатимемо тотожними, хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від латинського factor - той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від французького ressource - цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором.

Пригадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал та здатність до підприємництва.

Економічні ресурси — всі речові чинники виробництва, які використовують для виготовлення товарів і послуг.

Економісти поділяють усі ресурси на дві великі групи:

- матеріальні ресурси — земля й капітал;

- людські ресурси — праця і підприємницький хист.

Земля — це насамперед просторово-географічний фактор. На землі живуть люди, на ній розташовані держави — великі й малі. Однак території цих держав, хоч якими би значними вони були, все ж обмежені. Земля до того ж і сама є ресурсом: на ній вирощують сільськогосподарські культури. Крім цього, в землі зосереджені великі багатства — корисні копалини, вода. Отже, земля як економічний ресурс — це ті дарові блага природи, які застосовують у виробництві, а саме: орні землі, пасовища, ліси, поклади корисних копалин, водні ресурси тощо. Природа постачає людині усі ті матеріали, з яких та виробляє життєві блага, і ті сили, які людина використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля — вихідний фактор виробництва, без якого неможлива господарська діяльність. Основними природними умовами, які істотно впливають на розвиток національної економіки, є кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне розташування.

Капітал, або капітальні блага, охоплює усі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці людей і вже тому він обмежений; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання (як споживчі блага), а для подальшої участі у процесі виробництва. Економісти нерідко називають капітал фізичним капіталом, або засобами виробництва. Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а є тільки представником капіталу, що може перетворюватися на капітал (коли за них купують засоби виробництва), то їх не розглядають як економічний ресурс. Гроші — це фінансовий капітал.

Праця людини охоплює сукупність усіх її фізичний і розумових здібностей, які застосовують у виробництві життєвих благ. Значення нього ресурсу полягає в тому, що праця є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення природи для задоволення потреб людини. Праця є джерелом усіх економічних цінностей. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того високого ступеня матеріальної та духовної культури, який ми маємо зараз і який слугує основою нашої цивілізації.

Особливим видом людських ресурсів є підприємницький хист, що виявляється у здібності певного відсотка людей поєднувати й організовувати використання трьох інших економічних ресурсів у процесі виробництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше використовували всі інші ресурси.

Спільною рисою усіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто їхня кількість обмежена. Обмеженість ресурсів породжує багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, необхідність усебічної економії виробничих ресурсів та виробу, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо. Отже, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби. Єдине, що залишається, - це домагатися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнути повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищувати ефективність використання ресурсів.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані і невідтворювані.

До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (грунт, вода, повітря, ліс) і суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: людина з'являється на світ як біологічна істота і набуває у суспільстві знань та навичок, необхідних для виробничої діяльності.

До невідтворюваних виробничих ресурсів належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Йдеться, зокрема, про знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство – чорноземи - перебувають у жахливому стані, а головну водну артерію - Дніпро - перетинають «мертві моря», створені греблями кількох гідроелектростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.