Вступ до спеціальності
Модуль І.
Лекція 1: Феномен університетської освіти у історичному вимірі
Роль університетської освіти у розвитку науки та суспільства.
Історія виникнення перших університетів
Новітні тенденції у розвитку університетської освіти і науки
Витоки і шляхи розвитку Київського університету імені Бориса Грінченка
Ім’я Бориса Грінченка у назві університету.
Література:
Я – студент: навч. посібник. /за заг. Ред.. Огнев’юка В.О. – К.: К. у-т ім.. Б.Грінченка, 2010. – С. 3 – 39.
Довідник з історії України/ За ред.. І.Підкови та Р.Шуста. – К.: Генеза, 1993.
Історія української культури: у 5-ти томах. – К.: Наукова думка, 2001.
Люди завжди прагнули до знань. Знання спочатку передавалися з покоління до покоління у вигляді усних переказів, повчань, традицій, фольклору. З ІІІ тисячоліття до н.е. у стародавній державі Шумер виникли перші осередки освіти – школи.
У наступному тисячолітті школи зявилися у стародавніх Індії та Китаї. Опанування знаннями на той час було скдадним процесом, оскільки надзвичайно складним було навчання письму – ієрогліфи.
Хто був вчителями?
Спочатку це були найбільш знаючі та досвідчені люди, яких називали мудрецями. Довкола них гуртувалися учні, а з часом утворилися різні обєднання, що перетворилися у навчальні заклади – первісні університети.
Більшість дослідників вважають, що першим серед них був Піфагорійський Союз. Її засновником був древньогрецький філософ – Піфагор (570 – 490 рр. до н.е.). Дослівний переклад слова “філософ” – любитель мудрості. Піфагорійська школа налічувала понад 2 тисячі учнів.
Перша філософська школа виникла в Афінах завдяки Сократу (479 – 399 рр. до н.е.). Навчання шляхом постановки запитань. Спеціального приміщення школа не мала. Навчання відбувалося скрізь: на плоші, на ринку, біля храму.
Першою організаційною структурою, яка втілювала навчальні та наукові ідеї, що є провідними видами діяльності сучасного університету, була Академія, заснована у 384 – 385 рр. до н.е. учнем Сократа Платоном (428 - 348 рр. до н.е.). саме в Академії Платона вперше було сформовано сталу освітню програму, яку складали: арифметика, геометрія, астрономія, музика і діалектика. Найбільш талановиті чні з часом самі ставали вчителями.
Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.), учень Платона, у 334 році поблизу місцевості Лікії заснував власний навчльний заклад – Лікей. Слухачі – з усієї Греції та інших країн частково проживали при Лікеї, щомісячно вони збиралися на сисстії – суспільні обіди із скромною їжею для всіх і симпозіуми – банкети з бесідами.
Музейон Птоломея
Ці навчальні заклади дали поштовх для виникнення університетів. Проте вперше назва “університет” виникла в Європі. Universitas – об”єднання, або співтовариство тих, хто вчить і тих, хто вчиться, яке відкрите для всіх бажаючих до нього вступити.
На початку своєї історії практично всі університети мали релігійне спрямування. У Західній Європі засновниками їх були чернечі ордени. Університети тоді зосереджувалися в монастирях, де навчання поєднувалося з молитвою.
В XI столітті — XII столітті були засновані: Болонський університет (1088)
Болонський університет — найстаріший університет Європи, в місті Болонья (Північна Італія), заснований в 1088 році як юридичний навчальний заклад. Медичний, філософський та теологічний факультети створені в 14 столітті. Серед викладачів Болонського університету були видатні анатоми — Везалій і Мальпігі. В Болонському університеті зробив своє знамените відкриття Луїджі Гальвані. Одним із ректорів університету був українець-русин за походженням Юрій Дрогобич. До Болонського університету приймали вчитися жінок, а в 14 — 15 століття почали з'являтися і жінки-професори.
На зламі ХІІ – ХІІІ ст. В Англії виникають Оксфордський (1168) і Кембриждський (1209) університети. При них був сформований комплекс для проживання і навчання, що дістав назву коледжу. В Англії університети формувалися як система коледжів.
У всіх цих навчальних закладах вивчали богослов'я, право та медицину.
Середньовічні університети розвивалися під прямим впливом Церкви, яка шукала нові філософські джерела для розуміння Божого слова.
У період Відродження більшої уваги надається гуманітарним наукам, із Просвітництвом прийшло зацікавлення природничими та практичними науками.
У XIX — XX ст. захоплення можливостями розуму та техніки відділяють релігійну складову освіти, секуляризують університети, що з часом призвело до цілковитого розділення науки і релігії в освіті.