Самостійна робота

1. Класифікація банківських установ.

2. Сутність банківської діяльності як підприємницької діяльності. Роль банківських установ у розвитку економіки країни.

3. Порядок реєстрації банку. Документи, необхідні для реєстрації банку.

4. Припинення діяльності банків.

5. Органи управління та структура банку.

6. Класифікація банківських операцій.

Рекомендована література:

1. Основна: 1,3,4,5,6,7,10

2. Додаткова: 1,2,3,4,5,9,10,14,15,19,21,23

3. Закони України: 3,4,5,6,7,8,9,14,15,18,19,22

4. Підзаконні нормативні акти: 1,2,3,4,6,7,8,9,10,11,14

Тема 6: Правове регулювання кредитних правовідносин.

Банківські кредитні правовідносини – це урегульовані нормами права відносини, які виникають у процесі здійснення бан­ками кредитної діяльності. Необхідно зазначити, що банківські кредитні відносини неоднорідні за своєю правовою природою і регламентуються нормами різних галузей права. Зокрема, кредитні відносини комерційних банків між собою а також між комерційними банками та їх клієнтами регулюються і нормами цивільного та господарського права.

Слово «кредит» походить від латинського «сгеdeге», що означає «вірити», «довіряти».

Поняттям кредиту охоплюється таке коло явищ:

1) товарний кредит, за якого оплата товару (або зустрічна поставка (передача) у порядку оплати раніше отриманого товару) здійснюється через певний проміжок часу після його отримання. Про товарний кредит мова йде і у тих випадках, коли на умовах відстрочення оплати виконується робота або надається послуга;

2) комерційний кредит, за якого здійснюється попередня оплата належних до поставки товарів, виконання робіт або надання послуг;

3) позика, за якої речі, визначені родовими ознаками, переда­ються у власність позичальнику за умови повернення позичкодавцю у визначений строк такої ж кількості речей. На умовах позики можуть передаватися і гроші;

4) податковий кредит.

Банківський кредит – це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбані право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашеним боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повер­нення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату про центів та інших зборів з такої суми.

Проаналізувавши чинне законодавство, можна зробити висно­вок, що кредит можна розглядати у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні під кредитом розуміються операції З розміщення банком коштів на підставі кредитного договору. У широкому розумінні до кредиту включаються також операції банків, які, хоча і здійснюються на підставі договорів іншого виду (зокрема, договори лізингу та факторингу), але мають кредитний характер, у зв'язку з чим віднесені законодавцем до кредитних операцій.

Банківські кредити можна класифікувати за різними критеріями: строками, предметом кредитування, кредитором, цілями, забезпеченістю,методами надання та способами погашення, характером та способами сплати відсотків, числом кредиторів тощо.

За строками використання кредити поділяють:

Строкові :

• Короткострокові – до 1 року;

• Середньострокові –від 1до3 років;

• Довгострокові – понад 3 роки.

Безстрокові (до вимоги).

• Залежності від предмета: товарний та грошовий.

• Залежності від кредитора: банківський, державний, комерційний, кредитом приватних осіб.

• Залежності від цілей використання: споживчі, промислові, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні й експортні тощо.

• За наявністю та характером забезпеченості: забезпечені, незабезпечені (бланкові).

• За характером і способом сплати процентів: фіксована процентна ставка, плаваюча процентна ставка.

• За кількістю кредиторів: надані одним банком, паралельні (синдиковані).

Принципи банківського кредитування:

Забезпеченості, повернення, строковості, цільового характеру, платності. Сукупне застосування названих принципів кредитування спрямоване на дотримання інтересів всіх суб’єктів кредитних правовідносин.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з додержанням встановлених НБУ обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов’язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення й сплати відсотків за користування ним.

Кредитування здійснюється у декілька етапів, серед яких виокремлюють:

• Розгляд кредитного проекту;

• Оформлення кредитної документації;

• Етап використання кредиту та наступного контролю у процесі кредитування.

Підстави на яких формується кредитний портфель

• види, строки, розміри і якість забезпечення;

• опис повноважень підрозділів банку у процесі видачі, ведення та погашення кредиту;

• перелік необхідних документів;

• основні правила прийому, оцінки та реалізації кредитного забезпечення;

• лімітування операцій щодо кредитування;

• політику встановлення процентних ставок за кредитами;

• методики оцінки кредитних заяв;

• методи діагностики проблемних кредитів, їх аналізу та шляхи подолання труднощів, що виникають.

Структура типової форми кредитного договору.

• Сторони кредитних відносин;

• Предмет договору;

• Порядок надання кредиту та сплата процентів;

• Права та обов’язки сторін;

• Відповідальність сторін;

• Звільнення від відповідальності;

• Врегулювання спорів;

• Заключні положення;

• Реквізити та підписи сторін.

Діяльності банку щодо здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

До основних економічних показників діяльності позичаль­ника - юридичної особи відносять: платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності); фінансову стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів); обсяг реалізації; обороти за рахунками (співвідношення надход­жень на рахунки позичальника та суми кредиту, наявність рахунків в інших банках, наявність картотеки неплатежів — у динаміці); склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки); собі­вартість продукції (у динаміці); прибутки та збитки (у ди­наміці); рентабельність (у динаміці); кредитну історію (по­гашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

При цьому зазначені вимоги є мінімально необхідними, і за банками залишено право самостійно встановлювати додат­кові критерії оцінки фінансового стану позичальника.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи слід брати до уваги: загальний матеріальний стан клієнта (доходи та витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України; від­повідні підтверджувальні документи); соціальну стабіль­ність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан; вік клієнта; інтенсивність користування банківськими кредитами (гарантіями тощо) у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків (комісій тощо) за ними, а також ко­ристування іншими банківськими послугами тощо; ділову репутацію; іншу інформацію.

Як ми вже знаємо з попередніх тем, однією з функцій Національного банку України є функція кредитора останньої інстанції для банків та організація системи рефінансування (ст.7 Закону України «Про Національний банк України»). Слід зверну­ти увагу на те, що відносини, які виникають внаслідок реалізації Національним банком України цієї функції, за своєю правовою природою є фінансово-правовими.

Отже, комерційний банк або інша кредитна установа, у разі вичерпання інших можливостей рефінансування, може звернути­ся до Національного банку для отримання рефінансування. При цьому Національний банк України має право, але не зобов'я­заний, надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Отже, під рефінансуванням банків розуміють операції з на­дання кредитів Національним банком банкам у встановленому ним порядку з метою підтримання ліквідності банків.

Кредит овернайт – це кредит, який наданий банку Національним банком за оголошеною процентною ставкою через постій­но діючу лінію рефінансування строком на один робочий день за умови укладення генерального кредитного договору між банком і Національним банком.

Пряме рeпo – це кредитна операція, що ґрунтується на двосторонній угоді між Національним банком та банком про купів­лю Національним банком державних цінних паперів із портфеля папку або іноземної валюти (перша частина угоди peпo) з пода­ваним зобов'язанням банку викупити державні цінні папери або іноземну валюту (друга частина угоди peпo) за обумовленою ціною на обумовлену дату.

Стабілізаційний кредит – кредит Національного банку, що може надаватися банку на підтримку здійснення заходів фінансо­вого оздоровлення для забезпечення його ліквідності на визначе­нні Національним банком строк.

Слід звернути увагу, на те, що законодавством встановлені умови, виключно за наявності яких комерційний банк може претендувати на рефінансування Національного банку України.