2.3 Вивчення літератури

Після завершення збору та відбору інформації дослідник приступає до її вивчення. Вивчення літератури з обраної теми має своїм завданням простежити характер постановки і вирішення певної проблеми різними авторами, аргументацію їх висновків та узагальнень, провести аналіз та систематизувати отриманий матеріал на основі власного осмислення з метою з'ясування сучасного стану питання.

Літературу краще вивчати, переходячи від більш простого матеріалу до складнішого; знайомитися спочатку з більш загальною літературою, а потім зі спеціальною, спершу з вітчизняною, а потім з зарубіжною, спочатку з основною, теоретичною (навчальними курсами, статтями в теоретичних журналах), а потім з прикладною, спершу з книгами, а потім зі статтями, в першу чергу з новими роботами, а потім зі старими. Дотримання такого порядку економить працю та час дослідника. Саме тому рекомендується до завершення бібліографії до вивчення літератури не приступати.

При читанні книги також доцільно дотримуватися певної послідовності: ознайомитися з темою та змістом книги по її назві та змісту, проглянути всю книгу, прочитати передмову, анотацію, вступ, висновок та післямову (зазвичай в них узагальнюються основні проблеми даної роботи, характеризуються її відправні точки, методика, структура та висновки). Потім дослідник з'ясовує, наскільки аспект книги та науковий рівень дослідження відповідають його темі.

Після цього дослідник може вирішити, чи читати книгу і як її читати - повністю, не опускаючи приміток, або тільки деякі її частини, побіжно або аналізуючи та критично оцінюючи її структуру, внутрішній зв'язок частин, її методологію, методику та зміст, чи робити з неї виписки або конспектувати її, чи обмежитися складанням до неї короткого покажчика або ж дати тільки анотацію на картці.

Такого порядку слід дотримуватися і при читанні статей та інших більш дрібних робіт.

Не слід обмежуватися ознайомленням з літературою по реферативних журналах. Не кажучи вже про те, що навіть докладний реферат не відтворює усього змісту документа, в рефераті могла бути опущена та інформація, яка представляє особливий інтерес для даного дослідження, в реферат могли вкрастися неточності, в ньому відсутня бібліографія і т.д.

Не можна також відмовлятися від ознайомлення з джерелом тільки тому, що його назва не повністю відповідає темі, або тому, що ця робота застаріла або невелика за обсягом.

Читанню літератури, особливо наукової, треба вчитися. Початківцю досліднику можна рекомендувати ще деякі найпростіші правила:

- відокремлювати в книзі основне від дрібниць;

- розбиратися у незнайомих словах;

- записувати виникаючі питання;

- дійшовши до кінця глави (статті), поставити собі контрольні питання такого роду: у чому головна думка? які аргументи? що можна заперечити автору? що звідси випливає? як узгодити дану роботу з іншими джерелами?

Зазвичай ані суцільна, ні часткова виписка не виправдовуються в силу великого обсягу інформації або її другорядного значення. У таких випадках слід конспектувати матеріал.

Конспектувати краще не в процесі першого читання - це заважає стежити за ходом думки, а після закінчення абзацу, параграфа або навіть глави: тільки розібравшись в прочитаному, можна виділити важливе. Конспектувати слід тільки необхідне для даної роботи.

Якщо є кілька робіт одного автора, викладають питання з різним ступенем детальності в різних варіантах. Економніше законспектувати одну з цих робіт (найбільш повну або пізню) і відобразити в конспекті додаткові дані з інших робіт автора. Такий метод "конденсації" застосовний і при вивченні різних видань книги та робіт різних авторів. При цьому рекомендується в конспекті вказувати номери сторінок видання, на яких міститься необхідна вам інформація, щоб згодом при написанні курсової роботи можна було зробити посилання на використане джерело.